[ null ]

                                            

                                                  *****

Дивлюсь на дерева і бачу ліси.
Дивлюся на трави і бачу степи.
Дивлюся на хмари і чую я грози,
Дивлюся на сонце, а чую морози.
Дивлюся на птаха і ніби лечу,
Дивлюся у душу, а там я кричу.
Дивлюся на води і бачу моря,
Дивлюся у небо - і бачу життя!

 

*****

Загалом я наші кафедральні посиденьки люблю. Стара гвардія в такі дні любить порозказувати всіляки бувальщини з життя, завкафедрою обов"язково пригадає пару анекдотів із серії "не для студентських вух".
От тільки на новий рік все псує наша масовиця-затійниця яка щороку намагається всіх "розворушити" дурнуватою грою "в фанти". Минулого року це їй таки вдалося, в результаті все задоволення від посиденьок було зіпсоване і всі розбіглися пошвидше, придумуючи всілякі відмовки, аби тільки не приймати участь у цьому балагані. Ну от що прикольного в тому щоб людина яка геть не вміє співати співала "В лесу родилась елочка" чи той хто не вміє і не любить розказувати історії щось вигадував і бекав-мекав? Мені такі "ігри" страшенно нагадують всілякі дурнуваті конкурси на весіллях. Нє, ну може після певного градусу це вже і стає смішним, але у нас якось не прийнято напиватися до такого стану.
От і цього року знов була спроба роздати папірці. Тіки ми вже були розумніші і десь на середині стола пакетик "випадково" зник під стільцями))) В результаті все було дуже душевно - любителів порозказувати історії та анекдоти у нас вистачає, насміялися, нажартувалися без будь-якого зовнішнього примусу.
Тіки затійниця нила що їй було знов нудно і нецікаво. Питається, чого ходити, якщо не цікаво?

Зауважила цікавий феномен:
В метро торгують переважно дрібним непотребом - календарями, дитячими забавками, деколи пластирами і серветками.
Водночас в міській електричці асортимент товару більш "корисний" - ножі, ліхтарики, ганчірки з мікрофібри. Багети ще продають регулярно.
P.S. А ще в електричці є нудний хлопчик який ходить з якимись копійчаними газетами і нудить "Купіть газетку, я їсти хочу". Дядько один сьогодні купив багета і дав йому. Так той взяв і кинув в тамбурі. Щоправда після того через вагон пробігав мовчки.

І сміх і гріх...

Телеканал Сіті показав в своєму сюжеті студентів які розчищали хоч якусь доріжку для вчорашньої похоронної процесії (бо під"їзди до корпусу перекртиті) під соусом "От керівництво КПІ сказало що чистити Київ студентів не дамо, а як свою територію так чистити змушують..."

Найхарактернішим є те що декан у якого вони брали інтерв"ю пояснив ситуацію, проте журналісти чогось вирішили всеодно цей сюжет показати під потрібним їм ключем...

 

Забула дома книгу,тож в метро заглядала в книгу до сусідки. По кількох фразах посеред книги визначила що вона читала "Ті що співають у терені"

Цирк на дроті з перевертачками. Отримувала сьогодні в рідній! школі мистецтв листа для посольства, щоб забрати документи. Лист стандартний, вони їх дві штуки таких самих два тижні тому наклепали. Але виявилось що у візового центру змінились правила і їм треба ще один окремий лист на отримання.
Чесно думала що це буде просто. Де там. Тут перероби, тут не так, а тут ще не так, а чого в одному екземплярі... Добре що після захисту у мене бюрократостійкість досягла небаченого рівня - я навчилась мовчки кивати і посміхатися і нутром відчуваю коли треба переробляти, а коли достатньо послатися на те що "ви точно такий вже підписували"
Ну і традиційно самі "круті" люди це секретарші.

P.S. Хоча якщо подумати - я вибила довіреність при тому що я навіть не є співробітником школи і навіть без жодної демонстрації документів. Чомусь питання підтвердження моєї особистості в цих всіх бюрократичних іграх нікого не зацікавило)))

Чітко видно які предмети мене цікавили, які лектори толково читали, а у яких було нудно. Є конспекти по яких можна книги писати просто їх перенабравши, а в інших квіточок, орнаментів, морських боїв, лабіринтиків  більше ніж формул
А як ви розважали себе на нудних лекціях?

Як не дивно питання з затримками повідомлень про посилки вирішилось полюбовно і можна сказати на мою користь. Переді мною вибачились і клятвенно пообіцяли що таке не повториться, мені повернуть гроші сплачені за зберігання, а я написала заяву про те що не маю більше претензій. Всі задоволені.

Всю цю красиву і ідеалістичну картинку ледь не зіпсувала поштар, яка прийшовши забрати заяву почала на мене кричати як я така-сяка посміла жалітися, у неї тепер через мене проблеми...Цікава у людей логіка - спершу вони не роблять, або роблять аби як роботу, а потім звинувачують у своїх проблемах людей які виказують незадоволення їх роботою...В данному випадку вона ще й ледь не перекреслила всі старання начальства по залагодженню конфлікту, бо у мене було дуже велике бажання заяву не віддавати, проте вирішила не опускатися до її рівня...

З усієї цієї історії маю кілька позитивних висновків:

 - якщо не мовчати то правди таки можна добитися

 - Укрпошті, як не дивно, не всеодно що про них думають клієнти

Вперше за останні півроку кілька днів житиму наодинці...розучилась вже...автоматом поглядаю в скайп і на годинник...думаю про те що готуватиму на вечерю...потім згадую що сьогодні можна і не готувати...
Саме цікаве кілька днів тому мені хотілось побути на самоті, а тепер перехотілось в перші кілька годин...навіть не знаю чим його зайнятись...