В одному мальовничому краї під синім чистим небом жили собі звичайні люди. Життя їх було розміреним і спокійним. Все в їх краї було звичайним, окрім дивовижного неба. Люди були впевнені, що небо у них не просте, що воно піклується про них. А як же інакше, якщо щоранку на небі сходило лагідне сонце і дарувало тепло їм та їхнім полям. Також, коли було потрібно, на небі збиралися дощові хмари, і благодатний дощ поливав їхні поля. Але в один сумний день їхнє...

Читати далі...

Велике поле, оточене з усіх боків віковими лісами, зовні було схоже на безліч інших полів. Але воно було особливим і мало багато загадкових таємниць. Підтвердженням загадковості являється величезних розмірів дубовий хрест на середині поля. Весь у вікових тріщинах і вкритий мохом, він стоїть тут з давніх-давен. Ніхто не пам'ятає, навіть люди похилого віку, хто його поставив і з якою метою. Лише невелика лава біля хреста схоже, що оновлюється, бо має не такий...

Читати далі...

Життя довгі роки ламало його так старанно і наполегливо, ніби хотіло випробувати межу людської міцності. Здавалося всі біди, які можуть статися з людиною, з ним сталися. З роками він втратив здатність відчувати душевний біль, забув, що таке усмішка, що таке позитив. Все навколо, як і раніше, оберталося і рухалося, але він просто його не помічав. Наче життя для нього зупинилося. І навіть коли воно втомилося його випробувати, нічого в його образі так і не змінилося...

Читати далі...

На околиці села, сидів старенький дідусь і дивився на лугові простори. Глибокі зморшки покривали його обличчя, а в очах ховався смуток, накопичений за довгі роки життя. Його погляд був спрямований кудись у далечінь, де й зачепитися не було за що. Зовсім несподівано, і незрозуміло звідки, на лузі з'явилася маленька дівчинка років п'яти. Вона йшла неспішною ходою і співала пісеньку. Інколи дівчинка зупинялася, щоб зірвати квітку для свого віночка. &nbsp...

Читати далі...

Не перша молодість і тривале самотнє життя залишили відбиток на її уподобаннях і звичках. Її довгі вечори в порожньому домі не додавали радості та оптимізму. Але це був її звичний світ, яким вона дорожила. Можливість втратити його дуже часто ставала причиною відмови від посланої долею можливості змінити життя. Вона хотіла кохання, але боялася, що це почуття зруйнує її тихий затишок, що доведеться себе змінювати і перебудовувати, що доведеться йти на компроміси...

Читати далі...

Коли Сергію було лише якихось 17 років, а все життя було попереду, він, як і всі в такому віці, був справжнім мрійником. Мріяв про далекі подорожі і дружбу, щасливе життя і кохання, про хорошу роботу і достаток. І про багато ще приземленого і такого, що було на грані фантастики і не не могло збутись. І, звичайно, він мріяв жити вічно. Сергій не розумів, чому деякі люди похилого віку спокійно чекають смерті. Дивні люди, думав про них Сергій. «От я не буду таким ...

Читати далі...

На околицях нічим не примітного всесвіту жила собі Вічність. Взагалі складно було сказати, що вона жила, бо час для неї просто не існував. У неї не було ні вчора, ні сьогодні, ні перспективного завтра. Тільки всесвіт здатний був ілюзорно подарувати їй відчуття часу, даруючи тим самим щасливі моменти для Вічності. Перед її поглядом народжувалися та вмирали зірки. Цілі галактики розцвітали яскравими зірками і згодом перетворювались на космічний пил. Та й весь всесвіт жив...

Читати далі...

Кладовище завжди навіює якийсь незрозумілий смуток. Чи то нагадування про нашу тлінність, чи то сум по тих, хто пішов у світ захмарний, але завжди, проходячи кладовищем, серце невимушено стискається, а душу наповнює смуток. З фото на хресті сільського кладовища дивилася на мене молода дівчина. Погляд її був сумним, але якимось живим та зацікавленим, ще не затьмарений туманом прожитих років. Вона дивилася з фотографії, наче когось виглядала, наче...

Читати далі...

Сьогодні сонце зійшло напрочуд яскраво. Міріади променів розбіглися по всіх куточках ранкового світу, цікаво заглядали в усі потайні місця, стрибали на крапельки роси і змушували їх сяяти всіма кольорами веселки. Один промінчик, знайшовши щілинку між фіранками на вікні, проник у темну кімнату, зупинився на стіні і наповнив простір м'яким світлом. Він навіть не підозрював, що на нього тут вже чекають. Маленька дівчинка приготувала для промінчика справжній ...

Читати далі...

– Я вже буду йти.– Шкода. А може, залишишся?– Ні. Я не можу залишитись. Мені потрібно йти. Часу лишилося мало.– Мені б теж хотілося піти. Але я не можу. Ти ж знаєш.– А мені хотілося б залишитись. Мені тут було приємно жити. Але настав час йти. Прощай.– Прощай, прощай, прощай. За звичкою повторивши кілька разів, Ехо замовкло, залишившись наодинці в порожньому будинку. А Домовик пішов. Він мав піти, бо завтра цього будинку вже не буде. Він буде зруйнований. Сумно, але будинки...

Читати далі...