Все, наверное, видели эти кадры, где человека на ступеньках избивают. Сейчас он в тяжелом состоянии в больнице, и ему нужна помощь.Кто имеет целью позлорадствовать, потролить, гадостей наговорить - отправляйтесь нахер, не позорьтесь и не засоряйте комменты. Для остальных пишу и прошу репост. Силевич Владимир Юрьевич, кандидат технических наук, преподаватель ХАИ.13.04.14 после окончания воскресного вече около памятника Т.Шевченко, люди организовали шествие к станции метро...

Читати далі...

Героям, загиблим за свій народ у січні 2014, присвячується. Мати Сергія Нігояна, який трагічно загинув на Грушевського, коли привезли його тіло додому, сказала:"На Майдане должны держаться. Мой сын погиб за всю Украину."Слава справжнім героям України! Вербицький ЮрійЖизневський МихайлоНігоян СергійПавло МазуренкоСеник Роман НевідомийНевідомийНевідомий Героїв не треба жаліти!Їх слава блищить на мечах.Їм далі боротись і жити В нескорених наших серцях!&nbsp...

Читати далі...

Скажи мені лиш слово! Лиш одне. Нехай у нім шепоче тихо вітер, Скажи мені про те, Що все мине – Де попіл був, Там забуяють квіти. Ти йшла до мене крізь імлу віків, На згарищі схололім воскресала, І піснею в мільйони голосів Над мороком світанок віщувала. Тож говори! За музикою слів До серця лине довгожданий спокій, - І вже я бачу, ніби шлях широкий У сутінках змарнілих заяснів – Додому шлях! До кришталю джерел, Куди летить із вирію лелека, Куди...

Читати далі...

Останній літній день. Полинули до півдня Сполохані Дніпрові баранці. Змінило небо на хоругви сині Блакить прозору, ткану навесні. Хіба не вчора лиш берези віти Брунькам раділи після хуртовин? А скоро жовтому вогню рясніти, Й, свічу спаливши золотавих днин, У вранішніх туманах розчинитись… Привівши череду сльотавих снів, Не владне літо довше залишитись У поклику пташиних голосів. Лише в ажурнім плетиві рядків Йому не гріх на хвильку забаритись…

О Земле! Ти, Колиско націй, мов, Вселюдська мати, Всесвіту дружина, – Яким шляхом Я з небуття прийшов В цей дивний край, Що зветься – Україна? Мов зіркою з Чумацького шляху, Моя злетіла незбагненна доля, І проросла тут – Проліском в снігу, Над ставом вербами, Колоссям в полі. І вже немає іншої землі, Що силу дасть, і гордість, і наснагу, І щастя йти босоніж по ріллі, І боронити в скрушний час відвагу. І вже немає в лініях долонь Доріг...

Читати далі...

Молюсь за тебе, Україно, Нарешті вільна та єдина, За праці праведних синів, За ледарів і трударів. За влади жадібних мужів – Їм, Боже, совісті б краплину! Бо дурять, бідну, мов дитину, Мою нещасную країну, Та в’яжуть до старого тину, Немов би дійную козу, Та з півночі гнилу лозу В імперських ночвах тягнуть нишком – Хоч сорому їм, Боже, трішки, Бо нашого їм...

Читати далі...

Ось тут лежить… На ні, Не ти – Лиш тіло, що ту душу грішну На плечах праведних носило, Невтішну, По всьому світу… Й чужину Ногами збитими сходило, Не знавши спокою. Й спочило, Землі віддавши міць свою. Земля ж плекала душу вільну, Знесилену, Але – Всесильну… Та чи душа ця тут витає, Буремна, Над Дніпровим плесом? Ледь чутно рипнули колеса, Долаючи Чумацький шлях, І по розсипаних зірках Вже вкотре Віз важких сторіч До сходу стомлено вертає. А...

Читати далі...

Далека північ хмари підганя… А іншого тій півночі й не треба – Лиш вкотре владно та примхливо Неба Склепіння променисте зачинять. І стане тьма… Чи викреше вогню Душа сумна бодай єдиний спалах, Чи сили та жаги до того стане – До сонця руку випростать свою? До сонця, Що пече отак нещадно В далекій недосяжній глибині… Не згас би сірий погляд безпорадно На обрію розірваній струні. Із бранців піднебесної сльоти Не кожному те світло віднайти.

Лети, лебедонько, лети Над тим зачумленим болотом, Де рід лілеї ясноокий Вже не згадає як цвісти. Де кволі жаби і вужі, Не роблячи нікому шкоди, Свої плекаючи колоди, Ряску садовлять на межі. Хай біле золото пір’їн З крила спаде листом осіннім – Та перше ніж в багнюці згинуть Від недосяжності хмарин, – Мов привида зачахла тінь, Чиєсь розбудить мляве око, Й згадати змусить: Десь високо Блакитна сяє далечінь… То не біда – в...

Читати далі...

Щастя моє, Невагоме, Тендітне, Квітка, розквітла в камінні на мить. Крапля, В пустелю занесена вітром Губи давно пересохлі скропить. Щастя тендітне, Щодня – як востаннє, Квітам на скелях недовго цвісти. Перлів дорожчі хвилини, де пам’ять Ще не спалила у літо мости. Тихо життя із дерев облітає – Днями, і листям, й листами віршів… Миті, що серце твоє пам’ятає – Їх, Тільки їх на землі ти прожив. Решта – пустелі пісок і каміння. Кроків самотніх...

Читати далі...