Різдво

А як зірка зійшла – народила Марія,

Так, без болю, без муки,

            лиш зітхнула глибоко.

Тоді над пустелею вітер повіяв,

І зірка дивилась, як Боже око.

А воно ще таке мале й безпомічне,

Бо яке ще вміститься в жіночому лоні?

Та вже на личку святе щось і вічне

І хресна дорога на маленькій долоні.

А Марія злякалась: звісно – мати.

Сказала: – Не треба ні влади, ні слави.

Я буду його при собі тримати,

А зросте – хай майструє столи і лави.

А віку дійде – ожениться гарно,

Я буду тоді доглядати онуків.

...Та знаку підтвердження ждала намарно,

Хоч ніч була повна таємних звуків.

А до першої зірки сходились інші,

Темряву ночі розганяли старанно,

Наливались червоним, неначе вишні

Або майбутні Христові рани.

А Марія дитя загортала в ряднини,

Казала: – Нічого, мій синку, не бійся.

Ось в цій яскині діждемося днини

І підем додому, до свого обійстя.

Там хата вікнами нам зазоріє,

Там сад зустріне в зеленім вітті. ...

Ти так над Христом молилась, Маріє,

Як донині усі матері на світі.

Галина Гордасевич