А в небі високо літає кохання, десь там біля Сонця, воно мов Ікар.
Все ближче до мрії, яку ти леліяв, та знову цей жах:
чомусь білі крила у світлі надії втрачають свій мах...
І ти мов пір'їна, понесена вітром, несешся від неї, все дальше від світла,
втрачаєш її, мов Ікар.

Чим ближче у небі стає ця хвилина - польоту за вітром, польоту від світла,
тим менше надії на здійснення мрії, і вже нецікавим є світло довкола.
Все глибше, чорніше стає ця безодня, куди ти летиш мов промені Сонця.
Все менше думок і меншає віра, зупиниться серце на дні цієї прірви:
і втратиш життя, мов Ікар.

А далі, за тьмою, проблискує світло і те що здавалось кінцем є початком.
І ти як дитина, важкі перші кроки, проте все навколо є дуже цікаве.
Віддаєшся чуттям, віддаєшся коханню, воно візьме на руки, підхопить, понесе:
у світ де немає законів природи, у світ де існує лиш радість і спокій
Там зустріне Ікар.