Яке відношення Московська патріархія має до Десятинної церкви?
- 15.07.11, 14:14
- ВАРТА
Яке відношення Московський патріархат може мати до церкви, збудованої за півтора століття до першої згадки селища Москва, за 300 років до зародження Московського князівства і за 600 років до утворення Московського патріархату?
Десятинна церква була колосальним храмом для всієї Східної Європи, адже тоді церкви, якщо вони будувалися, були розміром з кімнату.
У цій церкві було поховано великого київського князя Володимира Великого з його дружиною візантійською принцесою Анною. Там же зберігалися мощі княгині Ольги, перенесені туди Володимиром.
У церкві покоїлися мощі святого Климента Римського, відомого тим, що наприкінці I століття нашої ери його заслали в Херсонес, де його замучили язичники за християнську віру. Перед церквою також стояли дві велетенські мідні статуї коней, вивезені Володимиром із захопленого київським військом Херсонеса.
Під час монголо-татарської навали в 1240 році Десятинна церква була останнім укріпленням киян, якими керував воєвода Данила Галицького Дмитро.
Як пише Плано Карпіні – посол Папи Римського – до монгольського хана, у 1245 році кияни вважали своїми князями Данила Галицького та його брата волинського князя Василька, а мешканці територій від Волині до Києва виказували шану послам цих князів.
Ідеологія євразійства, взята на озброєння нинішній Кремлем, прямо стверджує, що Росія є спадкоємцем Монгольської імперії.
А якщо згадати, що упродовж свого Середньовіччя Москва була васалом держав, котрі вийшли з Монгольської імперії, то яка вимальовується картина?
У цьому світлі намір віддати саме Московському патріархатові місце Десятинної церкви є особливо блюзнірським.
На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви, проглядається мета прозелітизму залежного від Кремля Московського патріархату в Україні – "застовпити" собою місце найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви.
Або, на крайній випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом української солідарності.
Нам хочуть імперськими муляжами перекрити шлях до духовності, використати духовні скарби народу України йому ж на шкоду.
На жаль, окремі церкви в Україні ризикують перетворитися на цілковитий політичний муляж. Як стверджував депутат Святослав Олійник, біля Десятинної церкви один зі священників у відповідь на зауваження депутат українською мовою сказав йому: «Ты тут не шокай человеку с бородой».
Ось як усе просто: іноземець відростив бороду – і вже можна забирати в українського народу його духовні цінності.
Я знаю ситуацію, коли в Білоцерківському районі в село прислали священика УПЦ МП, щойно відставленого військового моряка з Росії, усієї релігійної освіти у якого – тримісячні курси.
Слід відзначити, що Десятинну церкву імперія вже "відновлювала" у 1828 – 1842 роках в імперському московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою. Парадокс: елементи шатрової монголо-татарської архітектури, засвоєної Московією, були змуровані на руїнах Десятинної церкви, зруйнованої монголо-татарами.
Примітно, що Київський патріархат ще у 2004 році заявив про свій намір отримати право на відродження Десятинної церкви. Тому рішення провокує вкрай серйозний міжконфесійний конфлікт у серці столиці.
Рішення "української" влади надати перевагу одній конфесії не лише цілковито безглузде. Це ще є відвертою дискримінацією за релігійною ознакою. Адже за всіма наявними соціологічними опитуваннями, кількість віруючих Київського патріархату в Україні більша за кількість віруючих Московського.
Що ж стосується наявних опитувань щодо столиці України, то ситуація ще більш разюча. За даними соціологічного опитування, проведеного в Києві “Українським демократичним колом” у 2011 році, половина киян (49,8%) є прихильниками Української православної церкви Київського патріархату, послідовниками ж Української православної церкви Московського патріархату назвали себе 16% киян, Української автокефальної православної церкви – 5,1%.
Навіть за даними російської компанії ФОМ-Україна, кількість віруючих Київського патріархату в Києві майже в три рази перевищує кількість прихожан Московського патріархату.
Ситуація така, що Московському патріархатові доводиться домальовувати своїх прихожан фотошопом, як це нещодавно сталося в Харкові. Хоча, як писали ЗМІ, золоті годинники у ієрархів справжні.
І ще питання: чи може добрий пастир кликати свою паству туди, де її знищували мільйонами?
Московський патріархат завдяки своїй антиукраїнській політизації вже пройшов унікальний шлях – перетворився на релігійну меншість в умовах кількісного переважання храмів. Церква Христова – це люди, а не стіни.
По суті, заради цьогохвилинних імперських вигод відбувається руйнування речей, які мають колосальне духовне значення для зв’язків між народами.
Щойно політики замацали до непристойності Свято Перемоги, святе для більшості українців. Тепер ось Десятинна церква... Схоже, ініціатори цих речей навіть не усвідомлюють, які можуть бути колосальні наслідки їхніх діянь у довгостроковій перспективі.
Звичайно, таке використання православ’я надзвичайно шкодить і церкві, і вірі в Україні.
Сподіваюся, що якась частина ієрархів УПЦ МП все ж розуміє свою міру відповідальності.
Олександр Палій, історик, політолог
Десятинна церква була колосальним храмом для всієї Східної Європи, адже тоді церкви, якщо вони будувалися, були розміром з кімнату.
У цій церкві було поховано великого київського князя Володимира Великого з його дружиною візантійською принцесою Анною. Там же зберігалися мощі княгині Ольги, перенесені туди Володимиром.
У церкві покоїлися мощі святого Климента Римського, відомого тим, що наприкінці I століття нашої ери його заслали в Херсонес, де його замучили язичники за християнську віру. Перед церквою також стояли дві велетенські мідні статуї коней, вивезені Володимиром із захопленого київським військом Херсонеса.
Під час монголо-татарської навали в 1240 році Десятинна церква була останнім укріпленням киян, якими керував воєвода Данила Галицького Дмитро.
Як пише Плано Карпіні – посол Папи Римського – до монгольського хана, у 1245 році кияни вважали своїми князями Данила Галицького та його брата волинського князя Василька, а мешканці територій від Волині до Києва виказували шану послам цих князів.
Ідеологія євразійства, взята на озброєння нинішній Кремлем, прямо стверджує, що Росія є спадкоємцем Монгольської імперії.
А якщо згадати, що упродовж свого Середньовіччя Москва була васалом держав, котрі вийшли з Монгольської імперії, то яка вимальовується картина?
У цьому світлі намір віддати саме Московському патріархатові місце Десятинної церкви є особливо блюзнірським.
На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви, проглядається мета прозелітизму залежного від Кремля Московського патріархату в Україні – "застовпити" собою місце найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви.
Або, на крайній випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом української солідарності.
Нам хочуть імперськими муляжами перекрити шлях до духовності, використати духовні скарби народу України йому ж на шкоду.
На жаль, окремі церкви в Україні ризикують перетворитися на цілковитий політичний муляж. Як стверджував депутат Святослав Олійник, біля Десятинної церкви один зі священників у відповідь на зауваження депутат українською мовою сказав йому: «Ты тут не шокай человеку с бородой».
Ось як усе просто: іноземець відростив бороду – і вже можна забирати в українського народу його духовні цінності.
Я знаю ситуацію, коли в Білоцерківському районі в село прислали священика УПЦ МП, щойно відставленого військового моряка з Росії, усієї релігійної освіти у якого – тримісячні курси.
Слід відзначити, що Десятинну церкву імперія вже "відновлювала" у 1828 – 1842 роках в імперському московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою. Парадокс: елементи шатрової монголо-татарської архітектури, засвоєної Московією, були змуровані на руїнах Десятинної церкви, зруйнованої монголо-татарами.
Примітно, що Київський патріархат ще у 2004 році заявив про свій намір отримати право на відродження Десятинної церкви. Тому рішення провокує вкрай серйозний міжконфесійний конфлікт у серці столиці.
Рішення "української" влади надати перевагу одній конфесії не лише цілковито безглузде. Це ще є відвертою дискримінацією за релігійною ознакою. Адже за всіма наявними соціологічними опитуваннями, кількість віруючих Київського патріархату в Україні більша за кількість віруючих Московського.
Що ж стосується наявних опитувань щодо столиці України, то ситуація ще більш разюча. За даними соціологічного опитування, проведеного в Києві “Українським демократичним колом” у 2011 році, половина киян (49,8%) є прихильниками Української православної церкви Київського патріархату, послідовниками ж Української православної церкви Московського патріархату назвали себе 16% киян, Української автокефальної православної церкви – 5,1%.
Навіть за даними російської компанії ФОМ-Україна, кількість віруючих Київського патріархату в Києві майже в три рази перевищує кількість прихожан Московського патріархату.
Ситуація така, що Московському патріархатові доводиться домальовувати своїх прихожан фотошопом, як це нещодавно сталося в Харкові. Хоча, як писали ЗМІ, золоті годинники у ієрархів справжні.
І ще питання: чи може добрий пастир кликати свою паству туди, де її знищували мільйонами?
Московський патріархат завдяки своїй антиукраїнській політизації вже пройшов унікальний шлях – перетворився на релігійну меншість в умовах кількісного переважання храмів. Церква Христова – це люди, а не стіни.
По суті, заради цьогохвилинних імперських вигод відбувається руйнування речей, які мають колосальне духовне значення для зв’язків між народами.
Щойно політики замацали до непристойності Свято Перемоги, святе для більшості українців. Тепер ось Десятинна церква... Схоже, ініціатори цих речей навіть не усвідомлюють, які можуть бути колосальні наслідки їхніх діянь у довгостроковій перспективі.
Звичайно, таке використання православ’я надзвичайно шкодить і церкві, і вірі в Україні.
Сподіваюся, що якась частина ієрархів УПЦ МП все ж розуміє свою міру відповідальності.
Олександр Палій, історик, політолог
23