- Рассказывают еще и так. Однажды Ходжа Насреддин шел мимо огорода
муллы. Мулла как раз собирал в мешок тыквы и по жадности нагрузил мешок так, что не мог даже и поднять его, не только нести. Вот стоит он и
думает: "Как же мне доставить мешок домой?" Увидел прохожего и
обрадовался:
[ Читать дальше ]

Гармония это когда:
думаешь головой, прислушиваешься к сердцу
и чуешь жопой.
вот вот... сегодня пришла меска... ну карошая такая чистая... от незнакомого номера...

ну я возми да позвони... оказалось что друг моего друга... длинная история и т д... но вообщем, когда поговорила с другом... выяснилось что это не он... санта барбара в моей жизни фореве... вотс.. так что выясняю то кто мне по утрам так пишет...

Ну ненавижу я переезды! Вот приходится опять переезжать - мебель... вещи ... Это ужас!

Сідає батарея в моєму телефоні,
І кров ритмічно стукає у скроні.
Ти задала таке складне питання
І я згадав минуле, думаю - востаннє.

Ти розбудила спогади сумні,
Ти розбудила те, що у душі
Давно спокійно собі спало,
Те, що я забув, бо заважало.

Ти зачепила щось, щось потаємне,
Як виявилося згодом – недаремно.
І, подивившись глибше, у основу,
Я все переосмислив… знову.

В якийсь момент хотілося кричати,
А в інший просто - помовчати.
Часом хотілося зробить і те, і інше,
А відчуття ставало все сильніше.

Тоді, здається, я відверто відповів,
Тоді я написав всю правду.
«Навіщо написав, навіщо це зробив?» -
Це питання вічне і воно назавжди.

Я згадую, як я стояв бездумно,
Як було самотньо, холодно і сумно…
Ось з чого все це почалося,
Чи це мені приснилося, здалося?..

Почему стихи о любви излучают такую грусть?
Почему это море слез? Почему этот нервов хруст?
Почему в них царит тоска? Все вокруг поглощает мрак?
И терзая себя и топча, - каждый здесь себе первый враг?
Ведь любовь – это только нежность, ведь любовь – это только свет…
У тебя как у птицы – крылья, ты влюблен и ты ждешь рассвет…
Ты готов сдвинуть небо и землю, ты готов подарить себя,
Только б жить! Пусть одной надеждой. Только б жить! Только б жить
любя.

Я от тут подумав...

Попса як вона є. Все з часом стає нею. Справа не в тому, що, наприклад,
рок набуває популярності, або диско, готика чи ще якась хня.

Трабл не в тому, що нас багато. Просто ми про це, соррі, багато
3.14здимо. Вибазарюється думка, подих.. кайф... зміст в кінці-кінців.
"Слово ізречонноє єсть лож!" - писав класик. Ага. чим більше 3.14здиш,
тим менше емоцій, душі. Ідея перетворюється в суто механічний процес
роботи язиком і це зовсім не те, про що ВИ подумали. Бо залишаються
сфери життя, де язик не шкодить суті, щоправда дещо особисті, та це вже
інша історія.

І навіть те що я тут брешу, як собака чисто чоловічої статі, не додає
ваги моїм словам. Лише навпаки. Таки "іноді краще жувати ніж говорити",
тим паче про вірність, ідеали, віру... Слова знецінюють почуття. Саме
тому я ніколи не говоритиму про кохання, хоча це так обожнюють жінки,
принаймні пишуть про це у своїх глянцевих журналах. Я плюю в обличчя,
коли мене перепитують "Чи ти на моєму боці?" Я топчу ікони, коли мене
питають "чи ти віриш у Бога". "Чи ти нам допоможеш", "Чи можна на тебе
покластися", "чи любиш ти тата й маму", "рідну країну", "народ", су*а,
"мову"...

мля. Все перетворюється на мас-культуру. І не тому, що це закон. просто
ми самі все для цього робимо. Готика/кохання/сріблястітуфлівцяточку -
це не круто, це треба відчувати. і це для тих, хто відчуває.

І не треба 3.14здіти. краще просто мовчати. іноді це значить набагато більше за слова...

Я типа счастлив. Пусть никто и не подумает, но мне сейчас хорошо. Тихо,
задумчиво, быть может, немного тоскливо. когда хреново - ощущения те же
и со стороны выгляжу точно так же.

Грустно.

И от этого хорошо.

Вернее наоборот - хорошо и от этого грустно - в принципе не важно - результат один - жизнь как она есть. готика.

Девушка с замечательным задом говорит по телефону-автомату и мешает мне
думать о готике. Черт. Так вот, это готика и есть. Не хочу много
писать, потому что она попсеет. и Движение. Любой мало-мальски патлатый
мудак в состоянии об этом рассказать за бутылкой пива. Это касается и
металлистов, и байкеров - всех, пожалуй. кроме панков. они никогда не
претендовали на большее чем просто "обрыганы".

Девушка стоит на улице в "плюсшесть", бриджах и летних шлепанцах. ножки-ножки..

Панки всегда были тем, чем есть, лишь немного колеблясь вниз-вверх. по
крайней мере честно, перед людьми и собой, не претендуя ни на что
возвышенно-поэтическое. Но все это, в принципе, не имеет никакого
отношения ко мне.

разве что девочка.. но нам чужого не надо.

Что-то я засиделся. пора...