хочу сюди!
 

YuLita

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 43-55 років

ГОЛОДОМОР 1932 -1933РР.

Ось уже кілька годин дивлюся по телевізору на жахіття Голодомору 33...
Дивлюся...
Ще одна, ні з чим не зрівняна трагедія нашого народу, до глибини, ранить душу...
По поминальній свічці у вікні  тече гарячий віск  -  по моїм обличчі сльози...
Разом з тим, радію, що попри всі намагання сатанинської влади  -  наш народ вижив...
Радію за нас...
Проте ПАМ'ЯТАЙМО  про мільйони не-вино загублених душ,  щоби це більше не повторилося на нашій землі...
ПАМ'ЯТАЙМО!!!


angelangelangel
2

Коментарі

Гість: modus vivendi

126.11.11, 17:14

    226.11.11, 17:25


      326.11.11, 17:29

      Больше всего голодала Галиция. Не надо лезть своими униатскими лапами к могилам моих родственников, действительно пострадавших от голода.Лучше за бандеровцев покайтесь вместе с УГКЦ, капелланами дивизии СС Галичина.Своих погибших я и без вашего лицемерного участия помяну в храме.

        426.11.11, 18:26

        Так. Дякувати Богу у нас голоду не було, бо тоді ще не було у нас радянської влади. Якщо вам буде від того легше, то я з Волині і хрестили мене у православній церкві МП. Мій батько фронтовик - воював в Червоній Армії. Мого діда застрілили поляки - нізащо. Моя мати, правда не в 30-х, а в другій половині 40-х, виходжувала жінку зі сходу України, яка хворіла тифом. В нашім домі довший час зберігав сухарі, які збирав навколишніх селах, для своєї родини хлопчик з Харкова. Але мене болить за серце за всю Україну. Жаль що вас ні...

          526.11.11, 19:44Відповідь на 4 від Ларус

          ..і тоді боліло і тепер болить серце за всю Україну ...
          Прочитала Ваші думки і зрозуміла, що я не одна так думаю...
          Ми були ,ми є,ми вічно будемо!

            627.11.11, 16:28

            ... так. Я не дописав. Цього хлопчика з торбами мати везла підводою 25 км в район до поїзда. На той час, хоч війна вже закінчилася, батька не було додому (він опинився в Сибірі). Як у 1941 пішов на фронт повернувся додому через 8 років. Тож мати була одна з двома маленькими дочками та старими батьками. А цей хлопчик, кілька разів відвозив ці скарби (хліб, борошно) своїй родині. Та одного разу повернувшись, він пішов у дальні від нас села де й затримався на довше. Там захворів тифом і помер. Мати коли почула про його смерть оплакувала його як рідного сина...