"Ой радуйся земле..."
- 15.01.09, 11:29
- Спогади
…Миколка, все ще не міг прийти до тями від радості: вдалося, встигли, врятували!
Хлопчик поволі розплющив обважнілі повіки. Теплі, яскраві картинки, які він тільки-но бачив зникли. Миколка потер оченята.Визирнув з-під теплого маминого кожуха, яким був мало не з головою накритий.Тепер перед його очима постало інше диво: навкруги, скільки сягало око, розкинулось білосніжне поле. Сніг, хоч уже й слабенько, та ще іскрився в проміннях вечірнього сонця, що поволі ховалося за лісом. Ось хлопчику в лице влучила грудочка снігу, що вилетіла з-під кінських копит. Щоб краще роздивитись, Миколка аж шию витягнув. Пара коней, закинувши на бік голови, легко несла їхні сани по затверділому за декілька днів снігу. Розкішні, руді кінські гриви тріпотіли на вітрі, а з-під копит вилітали й вилітали грудочки снігу. Ось знову одна влучила Миколці в груди, інша в плече, третя в лице.
Хлопчик, відмахуючись від них руками, дзвінко засміявся. Дядько Андрій, що до цих пір мовчки правив кіньми, обернувся на цей сміх: – А-а! Ти вже проснувся, небоже! А я вже думав, до самого села проспиш. Дивись,яка краса навколо! — він повів рукою навкруг. — Це Господь на Своє свято накрив білими обрусами поле, а на похмурий зимовий ліс надів велику білу шапку. Ти ще де-небудь бачив таку красу невимовну? Бачив землю кращу ніж наша!?
Дядько Андрій натягнув віжки. Коні захропівши, зупинились. Тоді дядько — молодий. високий, широкоплечий, як богатир — звівся на повний зріст. Він здійняв з себе шапку-вушанку і, як артист на сцені (якого бачив Миколка вчора у телевізорі), розвівши поперед себе руки раптом заспівав. Він заколядував:— Ой ра-адуйся, земле-е, Син Божи-ий, народи-ився!»
Коні, сполохавшись дядькових помахів руками, рвонули з місця. Він не втримавшись, на ногах, впав на сидіння.— Ого—го—го—о—о! – раптом закричав дядько на весь голос.
— Ого—го—го—о—о! — закричав і собі Миколка. Тоді дядько повернув до нього розпашіле на морозі обличчя й вигукнув:—А нумо разом зі мною!
Він набрав повні груди повітря: — Ой радуйся, земле—е... — затягнув гучним басом. — Син Божи-ий народи-ився! — тоненько підхопив за ним Миколка. — Різдво! – вигукнув дядько на все поле. — Різдво! – і собі закричав щасливий Миколка. — А тепер держи калачі, щоб не повилітали з саней! —гукнув до нього дядько Андрій, — А то не довеземо їх до твоїх хресних. Дядька Йосип і тітка Марія вже й заждалися нас! Миколка притис до себе два вузлики зі святою вечерею — один для хресного Йосипа, що живе на тому хуторі, а інший – для хрещеної Марії, котра живе ген аж на отому хуторі за лісом.— Но—о! — загукав дядько до коней і змахнув батогом.
— Но—о! — прикрикнув і собі Миколка.Коні прискорили біг. Грудочки снігу стали частіше вилітати з-під їхніх копит.
— Ой радуйся, земле-е, Син Божи-ий народи-ився, — знову затягнув дядько, а за ним одразу ж і Миколка. — Застеля-айте столи та все рушниками! Радуйся-а! Ой радуйся, земле, Син Божий народився-а! — лунало над засніженим полем.Грубий дядьків голос і тонесенький Миколчин голосочок в дуеті перепліталися між собою і злітали високо над полем, над лісом, над хмарами. А десь там у небесній височині разом зі всіма тими, хто в цей день славив народження Сина Божого, лягали до ніг Господніх…
Одним словом: РІЗДВО!!!
Коментарі
vvvkpykvvv
114.10.10, 10:43
Це Вами писане?
Ларус
227.10.10, 12:19Відповідь на 1 від vvvkpykvvv
Так. Тепер, з ряду причин, я тут рідко буваю.
vvvkpykvvv
327.10.10, 12:57Відповідь на 2 від Ларус
Гарно передаєте
натуральна класика 
тут своя філософія, свої плюси та мінуси. Так, виходить, треба. 
Може це так треба, що не завжди виходить, як ми бажаємо...
Ларус
427.10.10, 20:55Відповідь на 3 від vvvkpykvvv
Дякую
Все тече, все міняється 
Завжди так не буде, ось сьогодні вже другий раз тут з'явився 
а вже майже рік минув 
vvvkpykvvv
528.10.10, 14:09Відповідь на 4 від Ларус
Отож такєє...