хочу сюди!
 

Лия

44 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років

Весна таки буде!

   Вранці виглянув у вікно. Сонце вже встало.  Я ще тільки-но  потягувався після сну, а воно  вже помалу викочувалось з-за  обрію. День обіцяв бути чудовим. А як же інакше, адже на дворі весна. З бадьорим настроєм виходжу на вулицю, сідаю у маршрутку і їду на роботу. Ще якийсь час мене не покидає оптимістичний настрій, та згодом він мене залишає. Не знаю чому? Всю дорогу я дивився у вікно, як прокидається місто, природа. Але тут щось не так?     Роблю пересадку. Стою.Чекаю автобус. І  тут до мене доходить… Повз мене проходять люди. Вони поспішають, хто куди, та…  Я  нарешті звертаю увагу, що вони  майже всі в чорному; чорні, куртки, штани, кепки, шляпи, взуття. Зрідка по між них промайне щось сіре, чи світле. А то,якщо не повністю чорний одяг,  то темно

коричнева чи  темно зелена куртка ? І обличчя  -  сірі, заклопотанні, не виспані,  ні тобі посмішок,  ні веселого блиску в очах. Ще трохи рання  пора, можливо коли б на вулиці вийшли студенти, школярі, то частіше би мелькали джинси чи щось тому подібне  і  сміх… А то іде старше покоління. Покоління  в  чорному. ("Люди в черном").Воно мовби ще й досі не може вийти з трауру. По кому? По чому? А може ми усі в ньому перебуваємо  -  і  дорослі, і не зовсім,  і юні, і не зовсім?  Коли прийде весна в наші оселі, в наші серця? Коли  ми скинемо з себе цей траур?    Не віриться, що так буде завжди… Хочу бачити весну в людях! А ви?... Хочу бачити щасливі, радісні обличчя…  і усмішки. Багато усмішок. А ви?...Міняймо цей світ. Даруйте йому хоча б по одній посмішці  і він зміниться! Даруйте тепло тим хто вас оточує, і світ зміниться! А для чого ж тоді ми живемо?  Щоб засмучувати інших? Ні! І ще раз ні! Щоб підтримувати їх. Щоб їхні серця наповнювались любовю до нас, до життя… Хіба не так? Тоді як?

  Їхав  в автобусі і ось так думав...   Нарешті  моя кінцева зупинка. Виходжу. Мене чекає робота. Але я знаю  -  весна таки буде!

1

Останні статті

Коментарі