Надійка

Надійка (продовження 2)

Він обережно опустив свою ношу на теплий пісок.. До них збігалися люди. Дівчинка поволі приходила до тями. Раптом крізь коло, що утворилось з цікавих відпочиваючих, пробралась жінка. З перекошеним від страху обличчям вона кинулась до дитини. Дівчинка розплющила очі:

- Мамо не сварись зі мною, я намагалась впіймати м’ячик.

Його в мене хотіло забрати море, - роздався винуватий голос.

- Я не буду рідна. Це я винувата. Я відійшла на хвилинку купити тобі сочок, -

жінка заплакала, - а море захотіло тебе відібрати у мене.

Люди поволі почали розходитись. Погляд жінки зупинився на чоловікові, який все ще

тримав дівчинку за руку.

- Це ви її врятували?

Він мовчки кивнув головою. Заплакані очі зблиснули: - Ви не уявляєте, як я вам вдячна за мою Надійку.

- Надійку? – перепитав він. - Перепрошую. А вас як звуть?

- Віра, - відповіла жінка і на нього глянули очі кольору морської хвилі.

- Віра. Таке чудесне поєднання: Віра і Надія. Біля вас поруч ще десь мала б бути і Любов?

Любов? - луною відізвався жіночий голос

Сенс

Надійка

Останні статті

Коментарі