Надійка

Надійка (початок) Море рябіло від хвиль. Вони накочувалися із-за горизонту цілими табунами. А вже тут, біля самого берега, об’єднавшись в єдиний вал, з піною і шумом, гнівливо кидались на нього. Вся енергія моря зібрана ними по дорозі, зіткнувшись з камінням, розбивалась на тисячі бризок, які мовби хотіли злетіти вверх до хмар, та обезсилівши від боротьби, падали назад у море.

Він все далі й далі відпливав від берега. З поля зору спочатку зникли голови плавців, не чутно стало і їх безтурботних голосів. Тепер чоловік залишився наодинці з морем. Наодинці з долею. Перевернувся на спину. Щоб залишитись на плаву, поволі рухав руками і ногами. Над головою висіло світло-голубе небо. Його погляд почав блукати серед білих пухнастих хмаринок, які невеличкими табунцями розбрелися по небосхилу. Споглядаючи за ними, він іще більше відчув цілковиту самотність.

Сенс

Надійка

Останні статті

Коментарі