Багатій

Нарешті  перед їхніми  очима  постало  море.  Вони  з  нетерпінням  кинулись  до  нього.  Проте  дорогу їм  заступила  ціла армія  відпочиваючих.  І  так  не широка  піщана  коса була  запруджена  ними, що  і  ногою ніде  ступити.  Червоні, бронзові  тіла,  мовби розкидані  снопи  валялись купами  на  піску. Інші  стояли  чи сиділи.  Різнокольорові  панамки,  капелюшки,  брилі,  кепки, купальники,  темні  окуляри,  що  виблискували  на сонці,  намащені  кремом тіла,  створювали  картину якогось  багатоногого  і -рукого  чудовиська,  що виповзло  з  моря на  берег  і пожирало  кукурудзяні  палички, пиріжки,  креветки,  соняшник, кавуни  і  інші фрукти,  і  запивало все  це  пивом і   різними  напоями. На  березі  стояв шум  і  гам, що  глушив  навіть морський  прибій.

бачачи  сонця  майже  круглий  рік,  вирізнялись  на  фоні  пляжного люду,  за  кілометр.  Тоді  вони  швиденько  кинулись  в  хвилі  Чорного  моря. Там,  залізши  по  шию  в  воду,  відчули  себе  вільніше.  Тепер  вони  були  майже  як  усі.

 - Діду ви напевне жартуєте.  Ви  ж старші за тата,  маму і дядька Василя, а не вмієте плавати? Вони он куди заплили звідси  майже не видно. Мені сказали залишайся з  дідом  Мироном, то й я  думав ви мене навчите. А ви самі не вмієте.

(далі буде)