Багатій
- 28.03.08, 10:27
- Сенс
(продовження 7)
- Справа в тім, що у моїх сусідів біда. Їх маленький син важко хворий. Для того щоб його вилікувати потрібна кругленька сума на операцію. Вони знають, що я бізнесмен, тож попросили в мене допомоги. Хотіли щоб я їм позичив.
- І як ви поступили?- Як бачите – відмовив.
- Гм..
- Ні ви не думайте, що я такий бездушний., - почав виправдовуватись Василь Васильович, - просто я вже давно примітив гарне авто. В мене одне є, але стареньке. Я взяв гроші і пішов за покупкою, щоб назад вже повернутись на автомобілі. І як так вийшло, що я загубив барсетку з грішми? Таж я її ніколи з рук не випускаю. Я під’їжджав на таксі. Виходячи з нього закривав за собою двері,
аж тут таксист чомусь попросив мене закурити. Я механічно поставив барсетку на дах автомобіля і поліз по сигарети. Вгостивши таксиста задумавшись пішов, зовсім забувши про неї. Таксі рушило і вона напевне одразу ж звалилась на землю, та він теж не помітив. Я згодом дізнавався, дзвонив в таксопарк. Хоча я думав, що таксист мене обманює. Не хоче віддати. Ну та це було потім, - сказав наш потерпілий, і продовжив. –Я вже пройшов чималий шмат дороги, як спохватився. Повернувся. Та на тім місці барсетки не знайшов. Видно ви якраз проходили і підібрали її... - Нічого собі історія, - подумав Мирон Степанович, – і авто нічого? Я б за таку суму однокімнатну квартиру купив». - …тож я не допоміг своєму сусідові, - говорив далі Василь Васильович, - і ви не повірите, тепер сиджу і сам з себе сміюся. Думаю: « Так тобі і треба». А хлопчика мені по-правді жаль. Я тут ось помізкував над цією ситуацією і уявіть собі таке: я заїжджаю у двір, а крізь вікна на мене, в дорогій машині, дивляться сусіди і говорять: «Вася купив собі ще одну машину, а нам так і не допоміг». Щоб я тоді відчував?
- Це напевне було би мерзенне відчуття, - погодився Мирон Степанович. - Але я слухаю вас і чую, що совість ви ще не зовсім втратили, а лише гроші. Тож приїжджайте я їх дійсно знайшов і хочу вам повернути. А як повернути повністю свою совість - думайте самі. Усе ще поправимо і все в руках Божих.
- Ви це серйозно? Знайшовши таку велику суму і хочете її повернути?
- Абсолютно. - Ви напевне багата людина, що так легко розстаєтесь з нею. - Ні. - А де ви проживаєте? - Біля цегельного заводу в гуртожитку номер двадцять. - В гуртожитку? - Так. - І ви кажете що вам не потрібні гроші ні на квартиру, ні ще на щось. - Взагалі то я вагався, та дійшов висновку, що мені й тут не погано. В моєму віці вже пора думати про дорогу на небо, якщо Бог мене прийме, а не про багатство, - розважливо промовив Мирон Степанович. - Тоді ви мене обманули, – схвильованим голосом відповів Василь Васильович. - Ви багата людина. Я їду до вас. Будемо рятувати хлопчика і мою совість... (далі буде)
0
Коментарі