15 квітня. Найголовніше

Жив собі цар, і все життя не давали йому спокою три питання: яка найголовніша пора?хто найголовніша людина?і яка найголовніша справа?
Думав цар: "Якщо знатиму відповіді на ці питання, весь світ підкорю, здійсню все, що забажаю, і стане народ поважати мене, як великого мудреця"
Без ліку людей приходило перед царя, цілий сонм вчених мужів, але на ці питання так ніхто й не відповів. Дійшли одного разу до царя чутки, що живе далеко пустельник один і що славиться він мудрістю. Велів цар осідлати йому коня і поїхав сам розшукувати пустельника. Їде він лісовими хащами й бачить: стоїть хижка, а біля неї хирлявий старий землю сапує. Мало з ніг від втоми не падає, але мотики не випускає. Зіскочив цар на землю, підійшов, поклонився старцеві.
-Приїхав я до тебе, щоб дістати відповідь на три свої запитання. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголоаніша справа?
Вислухав його пустельник, але нічого не відповівши,продовжував обробляти землю.
-Ти, мабуть, втомився, дозволь допомогти тобі,-запропонував цар.
Удяв він у пустельника мотику і взявся до роботи. Потім знову своїх три питання повторив. І цього разу не відповів пустельник, сказав лише мотику повернути. Але цар слухати його не хоче, мотики не віддає, сам вирішив справу закінчити.
Раптом бачить цар: іде назустріч чоловік, все лице поранене, залите кров'ю. Зупинив його володар,потішив добрим словом, пішов до струмка, приніс води, омив рани, перев'язав. Попросив поранений пити-цар його напоїв. Потім повів до хижки, поклав спати. Та й сам почав готуватися до сну-уже повечоріло. Зрання знов до пустельника пішов. Дивиться-а той зерно садить у грунт, що вчора спушений був.
-Мудрий пустельнику,-почав благати цар,-невже ж не відповіси на моє запитання?
-Вистачить з тебе,-мовив той,-ти вже сам на них відповів.
-Не чув я жодних відповідей,-здивувався цар.
-Ти, побачивши мою старість і неміч, змилосердився наді мною і взявся допомагати. Якби не залишився тут, то вбили би тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожньому скалічили лице.
Цар з подиву слова вимовити не може, а пустельник далі мову провадить:
-Найважніша пора-коли ти допомагав мені. Найголовніша в ту пору людина-я, а твоя допомога-найважливіша справа. Прийшов поранений-і найголовнішим стпв він, а найголовнішою справою стала допомога йому.
Мало-помалу зрозумів цар смисл слів пустельника.
-Пам'ятай, отже,-мовив пустельник на прощання,-найголовніша пора-сьгодні, найголовніша людина-яка поряд в ту пору. А найголовніша справа-чинити добро тому, хто поряд в ту пору. А найголовніша справа-чинити добро тому, хто поряд, тому що саме для цього ми народжуємося.
Сів цар на коня і поїхав додому. Довіку пам'ятав він напечення пустельника, і слава про великодушність та справедливість того царя рознеслася по всьому світі.

(с)