13 квітня. Хмара і дюна

Одна молода хмара народилася над Середземним морем. Не встигла й вирости, як вітер погнав її разом з усіма родичами геть, у далеку Африку. Щойно вони прибули на континент, клімат змінився. Угорі палило сонце, а внизу переливалися золотом розпечені піски Сахари. Вітер вирішив погнати хмари далі, у джунглі, тому що в пустелі дощі не падають. Але допитлива молода хмарка відстала від гурту, щоб оглянути велику пустелю.
Після довгої прогулянки хмара помітила, що одна з дюн усміхається їй. Золотокудра красуня відразу припала хмарі до серця. Хмара замислила і широко усміхнулася:
-Якщо хочеш, я покроплю тебе дощем! Ти не повіриш, але я встигла полюбити тебе і мені хотілося б залишитися тут назавжди!
-Коли я вперше побачила тебе на небі, то також полюбила тебе!-зізналася дюна.-Але якщо перетвориш своє біляве волосся на дощ, то помреш...
-Любов ніколи не вмирає,-мовила хмара.
І почала окропляти дюну краплями дощу. І так тривало доти, поки над дюною не з'явилася ніжна веселка.
Наступного дня маленька дюна вкрилася квітами. І коли інші хмари пропливали над пустелею і бачили позеленілу дюну, вони думали, що то починається ліс і випадали дощем.
Через двадцять років маленька дюна перетворилася на прекрасний оазис, який під покровом дерев дарував відпочинок і затінок мандрівникам пустелі.
І це тільки тому, що одного раду хмара не злякалася віддати своє життя за любов.

(с)