13 лютого. Притча про образу

Якось учитель з учнем ішли путівцем. Бачать-назустріч їм прямує, буркочучи, чоловік, увесь розбурханий, мало не плаче.
-Що сталося, друже мій?-запитує учитель.
-Та мене щойно якийсь негідник образив останніми словами, і до того ж пусто-дурно! Що я зробив йому?
-Він не міг тебе образити,-відповів Учитель.
-Як же не міг, якщо образив!-здивувався перехожий.-Ти ж його навіть не знаєш, а мене бачиш уперше. Як ти можеш таке казати?
Учитель відійшов на кілька кроків, приглядаючись до землі, а потім нагнувся, підніс щось, підійшов до чоловіка і простягнув знайдене у кулаку.
-Візьми, це тобі, напевне, допоможе.
Той механічно взяв запропоноване, але, побачивши, що це жук, злякався і викинув комаху.
-Що це означає?-обурився перехожий.
-Вибач, друже, я не хотів тебе злякати. А от мій учень справді має те, що тобі потрібно.
І, звернувшись до учня, сказав:
-Дай цьому вельмишановному панові те, що ми знайшли, відпочиваючи в саду.
-Що саме?-насторожився перехожий.-Якщо це також якась гидота, то я не візьму!
Учень розв'язав клунок і дістав яблуко. Перехожий глянув спантеличено на гарний соковитий плід, і, переконавшись, що каверзи жодної немає, подякував, але брати не став.
-Чому ти не береш?-поцікавився Учитель.-А жука взяв!
-Жука я взяв ненавмисне. Я ж не знав, що ти мені даси! А яблуко мені просто непотрібне.

Отак і в житті ми часто беремо непотрібне і навіть огидне просто так, не замислюючись. Нам дають, а ми беремо. Якщо хтось ображає тебе, ти маєш вибір: прийняти ці образи і відчути кривду, або просто відкинути їх, усвідомлюючи, що вони зовсім нам непотрібні. Ось тому я і сказав, що той чоловік не міг тебе образити-ти сам допоміг йому, прийнявши образливі слова!
(с)