14 січня. Бога не обдуриш

Одного разу лісоруб рубав над річкою дерево і зронив у неї сокиру. Заплакав він з горя, але йому об'явився Господь і спитав:
-Чому ти плачеш?
-Як же мені не плакати, коли я зронив сокиру в річку і не можу більше заробляти на хліб для своєї сім'ї.
Тоді дістав Господь з річки золоту сокиру і спитав:
-Це твоя сокира?
-Ні, це не моя сокира,-відповів лісоруб.
Господь дістав з річки срібну сокиру і спитав:
-Може це твоя сокира?
-Ні, і це не моя сокира,-відповів лісоруб.
Врешті Господь дістав з річки залізну сокиру.
-Так, це моя сокира,-зрадів лісоруб.
-Бачу, що ти чесна людина і виконуєш мої заповіді,-сказав Господь,-тому бери собі у віддяку всі три сокири.
Так жив собі лісоруб у гаразді. Але тут, на лихо, впала у річку його жінка. Він знову гірко заплакав.
-Чому ти плачеш?-запитав Господь.
-Як же мені не плакати, коли в річку впала моя жінка.
Тоді дістав Господь з річки королеву краси і спитав:
-Це твоя жінка?
-Так, це моя жінка,-радісно відповів лісоруб.
Господь розсердився:
-Ти ж збрехав мені, чи не так?
-Бачиш, Господи,-відповів лісоруб,-сталося маленьке непорозуміння. Якби я відповів, що це не моя жінка, то ти дістав би з річки другу красуню, а я знову сказав би, що це не моя жінка. Опісля ти дістав би мою жінку, і якби я сказав, що це вона і є моя дружина, ти віддав би мені всіх трьох, і що би я мав з ними робити?

Хай би що ми не казали, але Господь дивиться просто в серце. Ми не встигнемо і помислити, а Він вже знає наміри нашого серця. Його годі обдурити.
(с)