1 листопада в бібліотечці Історичного клубу “Холодний Яр” вийшла у світ книжка вояцьких спогадів “Кармелюки. До історії Запорозького полку ім. отамана Янка Кармелюка Армії УНР”.
Це збірка мемуарів старшин Армії УНР про Кармелюцький курінь, зокрема Юрія Ківерчука “Родіна чекає на вас”, Олексія Козловського “Кармелюківці”, Юрія Горліса-Горського “Великдень на сусідах”, Никифора Авраменка “Надходила весна 1920 року” та Івана Цапка “До своїх!”
У збірці вперше опубліковано невідомий досі “Короткий нарис історії Запорозького куреня ім. отамана Янка Кармелюка”, написаний під час перемир’я на українсько-російському фронті – від 19 жовтня до 11 листопада 1920 року (його у ЦДАВОВУ розшукав Віктор Моренець), нариси Романа Коваля про старшин-кармелюківців “Час і нам, панове, погуляти!”, “Смертельна пригода сотника Гарячого”, “Кармелюк Павло Гарячий” та “Сотник Іван Несходовський”, а також “Неповний список старшин Окремого гайдамацького куреня ім. Я. Кармелюка та Запорозького полку ім. Я. Кармелюка” і документи про цю звитяжну українську частину.
Події відбуваються в Києві, Бессарабії, Білгородщині, Придністров’ї, в Румунії та на території сучасних Вінницької, Житомирської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської і Чернівецької областей України та Курської області Російської Федерації.
Редактор-упорядник Роман Коваль. Рецензент кандидат історичних наук Костянтин Завальнюк. Книжка ілюстрована світлинами, деякі з них вперше вводяться в обіг, має 160 сторінок, тверду повнокольорову обкладинку та чотири повнокольорові карти, а саме: “Визволення м. Кам’янця-Подільського та частини Поділля в січні – лютому 1918 р.”, “Шлях кармелюків від м. Вовчанська на Слобожанщині до м. Бендери, що в Бессарабії” (12.1918 – 20.04.1919), “Шлях кармелюків від м. Заліщики, що в Галичині на межі з Буковиною, до Києва та відступ до с. Колодяжне на Волині (6.05.1919 – 4.12.1919)”, “Кармелюки в Зимовому поході Армії УНР (6.12.1919 – 6.05.1920) та їхній відворот від с. Лучинець, що на Поділлі, до м. Чорткова в Галичині в липні 1920 р.” (виконала карти Тетяна Наумчук).
У серії “Українська воєнна мемуаристика” раніше вийшли у світ “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського, “З воєнного нотатника” Якова Гальчевського, “Так творилося українське військо. 10 спогадів учасників Визвольної війни 1917 – 1920-х років”, “Гуцули у Визвольній боротьбі. Спогади січового стрільця Михайла Горбового” і Петра Дяченка “Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР”.
У передмові до книжки “Кармелюки” під назвою “Вони не боялись бою, а рвались до нього” упорядник Роман Коваль пише: “Цих хлопців я побачив вперше наприкінці 1990-х років. За ними вже давно прохолов слід, вони давно перетворилися на тлін, невідомо де схоронений, а в серце моє увійшли бадьорими, елегантними та жорстоко-задерикуватими – до ворога, звичайно. Володимир Ридченко, Ігор Троцький та Павло Гарячий – старшини Кармелюцького куреня Армії УНР. Переконливе свідчення краси і сили нашої нації.
Серце наповнювалося гордістю за свій народ, коли я вдивлявся в цих хлопців, які на початку 1919 року зайшли на мить до фотографічної майстерні десь в Умані, щоб закарбувати свій образ для рідних, а вийшло – для історії. У той же день у Центральному державному кінофотофоноархіві ім. Г. Пшеничного я розшукав ще й світлини двох друзів – старшин Чорних запорожців, на жаль, прізвища їхні залишилися за кадром історії. Оці п’ятеро старшин-красенів і стали для мене символом чистоти нашої боротьби за волю і долю…
Незважаючи на те що Кармелюцький курінь і Кармелюцький полк – видатні своїми перемогами українські частини, про них досі не було жодної історичної розвідки. Не виходиш з дива, адже на бойовому прапорі кармелюків – сотні перемог над більшовиками, денікінцями і задурманеними земляками, які допомагали більшовикам встановлювати владу російського народу.
Отже, шановний читачу, вітаю тебе з нагодою пізнати трагічно-життєдайну історію свого народу. Пройдись разом з лицарями-кармелюками їхніми шляхами, всіяними тисячами московських трупів та сотнями тіл своїх побратимів. Нехай пам’ять про ці криваві шляхи викрешує в твоєму серці іскру любові до України і ненависті до її ворогів”.
