Вид:
короткий
повний

Просвіта

***

  • 08.02.13, 21:31



кіно в Росії

  • 08.02.13, 10:43
ЛДПР внесла у російську Держдуму проект закону, який обмежує для іноземців зйомки фільмів на території Росії.

Як пояснили в партії, внесений закон має замінити чинний федеральний Закон «Про державну підтримку кінематографії», прийнятий ще у 1996 році, передають «Коментарі» з посиланням на «Лента.ру».

Автор документа, депутат Дмитро Литвинцев, серед іншого пропонує ввести поняття «національний фільм». Таким фільмом може вважатися той, над яким працює не менш як 70% громадян Росії, який знімається російською мовою, а іноземні інвестиції в нього не перевищують 40%.

Одна зі статей придуманого в ЛДПР закону гласить, що на території Росії можна знімати тільки «національні фільми». Також закон дозволяє знімати фільми разом з іноземцями, але за умови, що не менш як 60% акторів повинні бути росіяни. Також серед інших творців фільму (автори сценарію, режисери, оператори, звукооператори і т. д.) повинні бути не менш як 40% громадян Росії.

Як пояснили в партії, своїм законом вони хочуть підтримати вітчизняних кіновиробників. На сайті ЛДПР сказано, що нині 85% фільмів, що демонструються в Росії, становлять іноземні картини. Автори закону в зв’язку з цим хочуть ввести обмеження в 20% на показ зарубіжних кінокартин.

Нагадаємо, наприкінці грудня 2012 року підтримати російське кіно через обмеження для іноземців вирішила і партія «Єдина Росія». Тоді в Держдуму внесли законопроект, згідно з яким у репертуарі кінотеатрів має бути не менш як 20% російських фільмів (нині їхня частка становить близько 13%). Крім того, єдинороси запропонували скасувати податкові пільги на показ закордонних фільмів у Росії.

Я устал, я ухожу ;)

  • 07.02.13, 12:53
Я досягла межі своїх можливостей, тому припиняю роботу своєї "артєлі" "Напрасний труд"

Не буду розповідати, що стало останньою краплею – тому що, мабуть, все-таки мав місце кумулятивний ефект. Я занадто довго безрезультатно шукала підтримку в суспільстві, але отримувала зазвичай лише злість і ненависть. Значить, так тому і бути. Значить, ще просто час не настав :)

Я знала, що буде саме так, але все одно ризикнула. На жаль, нічого не вийшло – і вийти не могло.

Ті, у кого є ресурс, тобто ті, хто вже пробився наверх, зацікавлені в бардаку, бо його наявність підвищує норму прибутку. 

Вони знають, що високий прибуток – це високі ризики: можна отримати кулю в лоба чи КАМАЗ на "зустрічці", потрапити в Качанівку чи на еміграцію, позбувшись усього вкраденого непосильною працею. Але вони готові ризикувати: "Всє умрут, а я – грейпфрут!"

Тому я не розумію всі ці воплі і соплі співчуття всіляким юлям, югам та решті бариг, яких тіпо гноблять та торблять. Це частина правил гри, хлопчики й дівчатка. І ви абсолютно не хотіли їх змінювати, коли були зверху – так само їх не хочуть змінювати ті, хто зверху зараз.

Згадайте середньовічні цехи – майстри гнобили підмайстрів, встановлюючи високий "прохідний бар’єр" для вступу в цехи. Підмайстри в’якали й обурювалися, але коли самі ставали майстрами, то продовжували традицію гноблення молодих підмайстрів – тіпо, "ми все подолали, досягли свого, а тепер ви попітнійте, лашари!" 

А потім з’явилися машини – і цехи накрилися жіночим статевим органом.

Але хто її вчить, ту історію :)

Я написала статтю про Лавриновича, в якій обґрунтувала, чому саме він є неподоланною перешкодою на шляху будь-яких змін в Україні. Відправлю Притулі, а якщо вона не захоче взяти – опублікую напорносайтіку.

Я констатую, що наразі досягла межі своїх можливостей, тому припиняю роботи своєї "артєлі" "Напрасний труд". На жаль, ті, у кого є ресурси, не дадуть мені їх із причин, викладених вище; а ті, у кого їх немає, або є несосвітенними, невиліковними даунами, або сподіваються таки самі пробитися нагору та скористатися перевагами бардаку, або чекають, що я все зроблю одна і для всіх.

Якщо хтось вважає, що мені потрібна політика, влада та тому подібна туфта – попустіться. Насправді я хочу займатися наукою, вишивати хрестиком величезні картини та займатись мордобоєм – і це підтвердять всі, хто мене знає. Я дала обітницю бідності та нєстяжатєльства ще в незапам’ятні часи; ніколи її не порушувала і порушувати не збираюсь.

Всім дякую, всі вільні. Дякую всім, хто був зі мною. Зустрінемось ще, коли Лавринович здохне в муках, а якийсь інший очільник Мін’юсту принаймні шаритиме в цивільному праві ;)

ТЕТЯНА МОНТЯН

Юрист, публіцист, громадський активіст. Живе у Києві