***

Цікаво було дізнатися, наприклад, що – до гетьманування Богдана Хмельницького – протягом двох сотень років між козаками й кримськими татарами було велике перемир’я; і тоді багаті й поважні татарські роди поріднювалися з козацькими родами, таких змішаних шлюбів було багато. Зрозуміло, що хто ворогує і воює, той подібного не робить. І протягом двох сотень років запорозькі козаки й кримські татари воювали проти спільних ворогів. Цікаво також, що козаки не воювали верхи, на відміну від наших уявлень, мовляв, у бою на коні і з шаблюкою кривою, – вони були піхотою. А татари в цьому війську протягом 15 – 17 століть – кавалерією. Просто татарські кіннотники були кращими у світі. І на чолі польської кавалерії – полковники, сотники, – чи не всі мали татарські прізвища. Татарські військові роди зажили слави своєрідних самураїв. Усі ці свідчення не останньою чергою пояснюють, чому козаки переймали в татар і зброю, й одяг, і чому українська і кримсько-татарська культури, мови мають чимало схожого. Безперечно, коли народи ворогують, то вони цураються “ворожих” слів, а тут навпаки – хоча були різної віри, та жили разом і воювали проти спільного ворога. А вчинок Богдана Хмельницького – підписання мирної угоди з Росією – татари розцінювали як велику свою поразку; після того стосунки зіпсувалися, й на всіх рівнях до того руку приклала російська імперська політика, аж до переписування історії українського й кримсько-татарського народів.

А, між іншим, тюркські та кипчацькі словники, що є в Бахчисарайському музеї, тлумачать значення слова козак як “єдиноутробний брат”; це брат однієї з тобою крови. Важко такі речі осягнути, знаючи іншу офіційну історію, та, напевне, це справді пішло від того кількавікового поріднення двох народів… Й коли я замислююсь над міжнародними конфліктами (росіяни – чеченці, серби – хорвати), то ставлю собі питання: чи є можливість мирного співіснування? – І бачу відповідь на нашому історичному прикладі: така можливість реалізується тільки через любов. І в “Мамаї” це конкретна історія – любов доньки татарського народу до українця, кинутого рідними братами серед степу, любов, що перетворює його на отого самого міфічного Козака Мамая.

Олесь Санін