Хозари

Вступ

Хозари – найпроблематичніший і назагодвіший народ в історії не лише Східної Європи, а , мабуть, усієї ойкумени. З одного боку, це одна з найповажніших історичних сил у 1 тисячолітті, що спромоглася створити велику й могутню державу – гідного суперника Візантійській імперії, Арабського халіфату, Київської Русі. Але, з іншого боку, ця етнічна група, по суті, не має власної історії, є якоюсь безплотною історіографічною фікцією.
Не викликає сумніву реальність Хозарського каганату як значного за масштабом об’єднання кочових племен на стадії масового осідання на землю. Населення, що утворило демографічну основу каганату, було дуже строкатим, складалося з різних етнічних груп, що мали різне походження, різну етнічну приналежність і стояли на різних стадіях соціально – економічного та культурного розвитку. Головну його масу становили тюрські, іранські, слов’янські племена, але поряд з ними активну роль на певних етапах відігравали алародійці, греки, готи, мадяри, угро – фінські племена Поволжя та ін. У всій цій етнографічній суміші лише самі хозари лишаються елементом, реально не документованим, насамперед – у джерелознавчому відношенні.

...Усе це виглядає дуже підозрілим і мимоволі приводить до думки, що хозари як могутня група племен взагалі є історичною фікцією і реально ніколи не існували. Це ім’я з’явилося для позначення широкого об’єднання різних племен, що в середині 1 тис. н.е. від кочового способу ре ходили до осілості й у зв’язку з цим переживали активний процес класоутворення і формування примітивної державності. Воно не мало (принаймні спочатку) етнічного змісту і прикладалося до племен, надто різних за походженням, - тюрків, угрів, іранців, алародійців.
Підтвердженням цього, напевно, є етимологія самого імені, що в основі має тюрський елемент коз/хоз – кочувати. Отже, хозари – кочівники взагалі, і, мабуть, саме в такому сенсі ця назва вживається у джерелах; лише в ретроспекції вона була осмислена як етнонім.

Третьою провідною етнічно – демографічною основою каганату були східнослов’янські племена. Під певним кутом зору вони можуть вважатися тією силою, що культурно запліднила Хозарія і визначила її суспільно – історичне поступування. Але якщо реальна роль аланів, а особливо болгар, була в нашій історіографії непристойно перебільшена, то роль слов’ян всіляко недооцінювалася, затушовувалася або й взагалі заперечувалася.
Насправді порівняно з аланами, не кажучи вже про кочівників – болгар, слов’яни стояли на вищому рівні економічного, соціального та культурного розвитку. Їхня культура – і матеріальна, і духовна – відображала дуже давні й, головне, органічні традиції. Вона не була наслідком імпульсивного (а отже, і поверхневого) запозичення чи засвоєння від сусідів, а сформувалися як вияв глибинних процесів суспільного розвитку, передовсім – господарського.
Східні слов’яни в останній третині 1 тис.н.е. переживали завершальний етап у формуванні класового (феодального) суспільства і ранньофеодальної держави. Цей процес закінчився в середині 9 ст. (доба Аскольда), коли Русь – молода східнослов’янська держава, яка об’єднувала основну, південну, частину східнослов’янських «племен», - упевненими кроками вийшла на міжнародну арену й заявила про себе як про одну з найсильніших держав тогочасної ойкумени (поряд з Візантією, арабським халіфатом та імперією Каролінгів), як політична система масштабніша, а головне – життєдайніше, аніж Хозарія.

Сказане відбиває загальне співвідношення етнічних елементів у Східній Європі другої половини 1 тис. Саме слов’янам належала провідна роль в історії східноєвропейського раннього середньовіччя. Підважити цю тезу неможливо, щось там не твердили дослідники, хворі на комплекс національної неповноцінності. Саме слов’яни визначили культурно-історичний прогрес, причому не тільки в рамках власної, давньоруської ойкумени, а й у масштабі цілої Східної Європи. І зрозуміти закономірності, які зумовили виникнення Хозарії та її місце в загальному розвитку нашої країни, неможливо без урахування східнослов’янського внеску як у плані демографічному, так і соціально – культурному. У певному розумінні, може, правильніше було б говорити не про Хозарський, а про Хозаро – Слов’янський каганат.

Вважаю, що слов’яни були серед тих племен, яким каганат завдячує своїм виникненням, піднесенням та існуванням. Отже, не про хозарський вплив на Русь, а про слов’янський на Хозарію слід говорити. Не кочівники просвіщали землеробів і запліднювали їхню культуру, а навпаки, хлібороби несли номадам плоди прогресу.

М.Брайчевський / Вибране, том 2.