Дніпропетровськ

Репан Олег

На місці Дніпропетровська був центр козацької паланки Новий Кодак. Проте царській владі було вигідніше «учредить» місто «заново», як Катеринослав


Традиція говорити про Південно-Східну Україну як про Дике поле, що до приходу росіян було незаселеним та нецивілізованим, утвердилася також і в українській суспільній думці. Натомість не лише Одеса заснована на місці Гаджибея, Сімферополь – на місці Ак-Мечеті. Місто, що було закладене для прославляння Катерини ІІ, також використало українське поселення – Новий Кодак. Проте згадувати про це «не було прийнято». А між тим Новий Кодак був заснований ще 1645 року.

Поквапити історію

Скільки років Дніпропетровську? Запитання, що навряд чи буде складним для більшості дніпропетровців. Трохи попорпавшись у пам’яті й пригадавши яскраві білборди з останнього ювілею, вам упевнено скажуть: «Двісті тридцять чотири роки!». А старше покоління пригадає 1976-й, коли з великою помпою відзначалося 200-річчя міста. На перший погляд видається, що з арифметикою все гаразд, але якщо відкрутити колесо історії на століття назад, то виявиться, що, приміром, сторічний ювілей відзначався не 1876-го, а 1887-го. Це справді так, бо в ХІХ столітті відлік вели від візиту імператриці Катерини ІІ та монаршого благословення міста. Та в ХХ столітті місто раптово постарішало. Як відомо, в історії Росії були часи допетровські, петровські та дніпропетровські. Проте Леонід Ільїч Брєжнєв, не чужий місту над Дніпром, був не вічним, і місцеві партійні бонзи сумнівалися, що він доживе до чергового ювілею в 1987 році. А тому, згадавши, вочевидь, історію про Ходжу Насреддіна, який брався навчати грамоти віслюка, сподіваючись, що «за цей час хто-небудь точно помре: або я, або ішак, або емір», вирішили поквапити історію.

До ювілею можна було отримати непогане фінансування з бюджету, та й нагороди традиційно знаходили своїх героїв під якісь урочистості. Історики піднапружилися і видали дату – 1776 рік. Дата, відверто кажучи, має вельми віддалений стосунок до виникнення міста – саме цього року азовський губернатор Васілій Чєртков підготував план побудови Катеринослава біля впадіння річки Кільчень у Самару. Навіть тепер, коли Дніпропетровськ є мільйонником, ця місцевість розташована далеченько за містом.

Тож від якого року вести літочислення міста? Повертаємо 1887-й, лаємо комуністів за чергову історичну фальсифікацію і спимо спокійно? Не все так просто. У чому обидві дати єдині, то це в ідеології. Обидві вони спираються на міфологему, що не було тут до Катерини ІІ нормального життя. Дике поле, та й поготів. Прийшла ж матінка-імператриця, тупнула ніжкою – і стало людям щастя. Теза ця формувалася ще за життя Катерини, і пов’язана вона не тільки (а радше не стільки) з її марнославством.

Катерина ІІ не зносила запорожців, і це мало прагматичні підстави. Поки січовики переважно жили війною, їх ще терпіли. Але вільна праця вільної людини – страшна сила. Та й кошовий Петро Калнишевський розумів, що лише війною не проживеш. Тому населення Вольностей запорозьких за його правління зросло вдвічі, ремесла, торгівля – все вирує, кипить і багатіє без батьківської опіки російського уряду. А відтак з’явився не лише указ про ліквідацію Січі, а й настанова, щоб ім’я запорозьке було забуте.

Обласний центр... козацтва

Яким боком усе це пов’язано з Дніпропетровськом? Дуже просто: з «времен очаковских и покоренья Крыма» історики воліли не згадувати про те, що насправді місто виросло на системі козацьких поселень. Гість Дніпропетровська може провести експеримент – зупинити десь, наприклад, на центральній вулиці людину і спитати: «Як потрапити до Кайдаків (або в Діївки чи Сухачівки). Вам із задоволенням підкажуть. Сіль у тому, що все це назви козацьких поселень, відомих щонайменше із середини ХVІІІ століття. Тож Катеринослав часів Катерини ІІ розбудовувався, спираючись на старовинне місто Новий Кодак, перша згадка про яке сягає 1645 року. Розкинулося воно на правому березі Дніпра, неподалік сучасного Кайдацького мосту, там, де здіймаються до неба хрести Миколаївської церкви – найстарішої в місті. До речі, в цьому тихому районі Дніпропетровська з козацьких часів збереглося навіть планування вулиць.

Що таке місто? Це передусім центр – адміністративний, військовий, господарський, культурний та церковний. Новий Кодак був центром Кодацької паланки (аналогічно до сучасного поділу на області, Вольності Війська Запорозького мали свої адміністративно-територіальні одиниці – паланки), територія якої перевищувала 12 тис. км2. Тож трохи жартома можна сказати, що «обласним центром» Дніпропетровськ був уже на початку XVІІІ століття. На чолі паланки стояв полковник, якого козаки в Січі переобирали щороку, а то й частіше, щоби до місця не приріс та не піддавався різним спокусам.
Одне з основних завдань полковника – захист людей. Для татар особливо неприємною була наявність фортеці. Але часто гірше за татар дошкуляли кодачанам представники імперської влади, які прагнули повернути переселенців. Проте й для них у козацьких полковників знаходилися аргументи. Наприклад, 1703 року озброєні кодацькі козаки виїхали назустріч такому загону і «переконали» його не чіпати втікачів. У ході «дискусії» вбили кількох коней. А коли в 1753-му до Нового Кодака прибув такий собі Григорій Лесенко, щоби зібрати податки з переселенців, то полковник Семен Савеліїв розбив об його голову черпак для води й порекомендував забути дорогу на Запорожжя. Добре, що черпак був дерев’яний.

Полковник судив, збирав податки, ганявся степами за розбійниками, але основним нервом життя Нового Кодака було не управління, а торгівля. Адже місто виникло на перетині важливих торговельних шляхів, на перевозі через Дніпро. Сюди приїздили купці з Правобережної та Лівобережної України, Польщі, Росії, Дону, Кримського ханства. Могли вони прибувати суходолом, могли Дніпром (Новий Кодак мав зручну гавань). Купцям треба відпочити – і в місті виростають шинки та заїжджі двори, яких на 1773 рік було понад три десятки.

Великими торговельними подіями були ярмарки – 15 серпня, 26 вересня та в грудні. Щоденна торгівля відбувалася в магазинах на базарному майдані, яких налічувалося понад 40. Зупинка базарної торгівлі загрожувала нормальному життю міста, і тому 1760 року кодацький полковник Іван Горбоніс мусив писати до Коша, що в Новому Кодаку поширилася чутка стосовно чуми, яка немовби вирує на Січі. Торгівці злякалися, і базар припинив свою роботу, як наслідок – мешканцям Нового Кодаку не вистачало хліба та інших харчів. Полковник просив Кіш надіслати офіційне повідомлення, що заспокоїло б переляканих людей.

Згадки про ремесла іноді трапляються в найнесподіваніших документах. Наприклад, у слідчий справі Григорія Сотниченка, який «випадково» зустрів у плавнях чотирьох волів. Перейнявшись долею бідної худоби, Сотниченко перегнав її до свого приятеля в Новий Кодак. Після цього пішов до слюсаря, якому залишив для ремонту рушницю. У цьому випадку цікавить не так провина козака, як наявність у місті майстрів, котрі професійно лагодять вогнепальну зброю. Загалом у документах Нового Кодака згадуються ковалі, гончарі, ветеринари, слюсарі, ткачі, різники, кушніри тощо. Приміром, в одній лише майстерні Лазаря Глоби працювали 15 кравців.

Перші згадки про церкву в Новому Кодаку сягають середини XVІІ століття, а в середині наступного тут уже був центр, що керував усіма церквами в північних паланках Вольностей Війська Запорозького. Очолював його священик новокодацької Миколаївської церкви Стефан Андріїв. Ця церква була популярна в усьому Запорожжі завдяки чудотворній іконі Божої Матері.

«По-пластунськи»

Важливий момент, який не так просто прояснити, – кількість мешканців Нового Кодака. Січ постійно занижувала дані, щоб уряд не мав формальних підстав вимагати повернення кріпаків поміщикам. Проте в середині 1750-х років у Новому Кодаку був городовий отаман (зараз, напевно, ми назвали б його мером) Ничипор Пластун, схильний до зловживань. До його обов’язків належав збір податків із кожного обійстя. Яким же було здивування січових старшин, коли виявилося, що Пластун «забув» внести до списків близько 100 дворів. А загалом їх у місті налічувалося 500. Пластун домовився з найвпливовішими мешканцями Нового Кодака і не брав із них жодної копійки.

Цікаво, що у внутрішніх документах, де не було потреби замилювати очі російському уряду, фігурує цифра 500 дворів. Двір у Новому Кодаку на той час – це дві-три хати та щонайменше десять мешканців. Відповідно отримуємо цифру 5 тис. осіб. Багато це чи мало? Для прикладу візьмімо одну цифру. Катеринослав через 100 років, у середині ХІХ століття, налічував 10 тис. мешканців...
Але як пов’язані Катеринослав і Новий Кодак? Річ у тім, що побудувати нове місто без використання старих козацьких поселень не вийшло. Зручних для життя, але ще не заселених місць у краї було обмаль. І в 1784 році з’являється указ про перенесення будівництва губернського центру з берегів Кільчені до Нового Кодака. На його базі починається будівництво, тут живе катеринославський мер, саме тут зустрічають Катерину ІІ. Далі центр міста змістився на 7 км, на гору, де справді ніхто не хотів жити, бо незручно. Довелося перенести новокодацьку торгівлю, заборонити користуватися перевозом, перевести з Нового Кодаку повітові установи. А проте центр таки «з’їхав» із гори до зручної Половиці, ще однієї козацької слободи, де й лишається досі. Чимало районів міста зберегли козацькі назви. Погляньмо на правий берег сучасного Дніпропетровська – Таромське, Діївка, Сухачівка, Новий Кодак, Мандриківка, Лоц-Кам’янка. Якщо прийняти концепцію виникнення Катеринослава з нуля, то доведеться стверджувати, що російський уряд винищив місцеве населення й завіз сюди абсолютно нових людей. Побутування старої топоніміки свідчить про інше. У багатьох дніпропетровців знайдуться предки поміж мешканців міста XVІІІ століття – варто лише зазирнути до міської телефонної книги, де ховається величезна кількість смаковитих козацьких прізвищ. То, може, повіримо російському офіційному документу 1784 року: «Екатеринослав, вновь учреждаемый город из местечка, Новым Кодаком называемого…»?