Свої «нісенітниці» чи чужі?

Українські землі простягаються від Сяну до Кубані,
москалі – не слов’яни,
поляки пішли від українців,
а українські королі відіграли щонайменше одну із головних ролей під час формування європейської цивілізації середньовіччі.

Ці та інші тези не сприймаються більшістю мешканців сучасної України як історична правда.

Як правило, такі твердження називають фантастикою чи то, ще гірше, - націоналістичною маячнею. Бо хтось органічно не сприймає українців не те що як велику, а навіть як окрему і самодостатню націю. А хтось, і таких, мабуть, більшість, одразу посилається на академічну історію та заперечує: нічого такого, мовляв, з точки зору науки немає і бути не може.

Втім, як це не дивно, більшість українців одразу вірять або, щонайменше, доволі поблажливо ставляться до протилежних за змістом тез. У те, що українці за своєю сутністю – малороси, що всі монархи у нашій історії були московськими царями, а сама українська мова, хоч як би не доводили історики, що вона була державною ще у середньовічній Литві (Литовській Русі), взагалі утворилася з діалекту великоруської, тобто, штучно.

Фахові історики готові спростувати і такі тези. Бо їх академічна наука базується виключно на достовірних фактах, які у сукупності показують певну хаотичність суспільного розвитку на нашій землі. Але якщо хтось, живучи з українським паспортом у кишені, залишає за Москвою право на повний голос говорити про Малоросію та «русскій мір», то цілком логічно, що будь-який справжній патріот України має повне право розповідати про велич своєї батьківщини, навіть коли її можна підтвердити не тільки чітко встановленими історичними фактами, але й поки що неперевіреними гіпотезами та міфами. Більше того, справжній патріот має вагоміші підстави відходити від академічної науки, бо протягом століть його пращурам просто не дозволяли її розвивати, і це, як не прикро, продовжується і зараз.

Як би там не було, а ми маємо визнати, що сьогодні існує принаймні дві історії. Перша – як наука, цікава, за великим рахунком, переважно тільки фахівцям. Друга ж, так би мовити, для суспільного використання. Вона справді переповнена міфами та, з точки зору фахівців, перекрученнями фактів на свою користь. Але така історія існує у кожній незалежній державі, вона, власне, формує історичну пам’ять нації, суспільний менталітет, завдяки саме ній формується гордість за власну країну, і саме її у вигляді художніх творів пропагують кінематограф і література. Звісно, саме на неї посилаються навіть політики, коли говорять про дружність чи ворожість інших країн. Поки такої історії у державі немає, поки вона не сприйнята більшістю суспільства, така держава завжди залишатиметься «новою», «молодою», «поки що несформованою».

Власне, про Україну саме так і говорять, не зважаючи на те, що державності та нації вже далеко понад тисячу років. Але який ще висновок можна зробити про нас, коли навіть політики вищого рангу у своїх виступах минуле нашої держави пов’язують виключно з Росією? Здавалось би, наприкінці другого десятиліття Незалежності України (насправді – відновлення Незалежності), час би вже зробити вибір: або ви, шановні, користуєтеся суто українською національною міфологією, або насаджує ту російську, і тоді ви не маєте права не те що керувати цією країною, але й називатися добропорядним її громадянином. Адже, повторюючи чужі нісенітниці, ви руйнуєте державу.

http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1762

Сприймаю

93%, 13 голосів

Не сприймаю

7%, 1 голос

Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Коментарі

no-sense

15.11.10, 20:29

Ще зі школи у мене сформувалось уявлення про історію як про даму легкої поведінки... Яка завжди обслуговує тих, хто їй платить... Адже будь-яку історичну подію можна оцінювати зі стількох різних боків, скільки було, власне, в тій події учасників... тому всілякі претензії на остаточність і правдивість академічної історії, м'яко кажучи, є передчасними і невиправданими...
Тому, гадаю, якщо історія і "історієсочінітєлі" стільки років годували нас якимись кастрованими і доволі сумнівними "правдами", то чому б нам не віддячити їм широтою свого розуміння і прагненням знати якомога більше? Хоча би для того, аби сформувати ВЛАСНУ думку, і мати нахабство думати інакше. аніж нам "положено"...