Ратище

У нас у старій коморі в кутку стояло ратище. Ні про його історію, ні про його призначення я (та, мабуть, і брат) нічого раніше не знав. В одну з наших «виправ» на гадюк мій брат узяв крадькома (бо не дозволяли його брати з комори) оте ратище; коли ми верталися з «виправи», він настромив гадюку на ратище і тріумфально несли її попереду нашої процесії. Побачивши цю картину, моя баба хотіла відібрати ратище, але брат його не давав, загрожуючи ним бабі. Наша «виправа» кінчилася великою неприємністю і для нас, і для наших батьків, бо баба була глибоко ображена по-перше тим, що брат загрожував її «заколоти», а по-друге (і це було найважливіше!), тим, що ми на таке погане діло, як биття гадюк, взяли «дідове ратище». Оця обставина, що то було «дідове ратище» (ратище було ще бабиного діда), мене дуже заінтересувала. Після розпитувань своєї матері, а потім і самої баби (коли вона вже не сердилася!) мені стало значно більш ясною й зрозумілою причина бабиного гніву. Я довідався, що моя баба була, так би мовити, носієм фамілій них традицій разом з тим «кустосом» деяких фамільних реліквій, до яких відносилося і ратище.

М.Г. З моїх споминів...