Гніт викликає спротив

Хоч влада російського народу й утверджувалася на наших землях, але ужитися з дикими переможцями було неможливо. Несамовиті репресії росіян та їхніх посіпак викликали завзятий спротив. Особливо він зріс наприкінці 1920 – х років, під час т.зв. колективізації, насправді – немилосердного пограбування українського селянства.
Масові виступи селян почалися в Київській, Запорізькій, Криворізькій, Шевченківській, Ніжинській, Вінницькій та Волинській округах. У квітні 1929 року Запорізькій окружний відділ ГПУ повідомив про масові протести в м. Гуляйполі, в яких взяли участь 800 осіб. 28 квітня відбулися селянські заворушення в Новомосковську Дніпропетровської округи. У травні 1929 року, під час проведення т. зв. землевпорядкування, забунтували хлібороби у Володіївці Могилів-Подільської округи. 4 травня 1929 року піднялося населення у с. Тернівка Шевченківської округи, причиною стала спроба міліції арештувати священика. Наступного дня з тієї-таки причини відбулися масові заворушення у с. Ротмістрівка. В с. Березівка Волинського району Криворізької округи селяни вперто боронили церкву. На початку травня 1929 р. під час антирелігійних демонстрацій сутички сталися в с. Нова Правга Зіновївської округи. 16 травня проти советської влади виступили селяни Старобільська на Донеччині, а на початку червня – в с. Рикове Артемівської округи під час закриття церков…
Таких повідомлень ГПУ реєструвала сотні і тисячі. Частину з них опубліковано в книзі Валерія Васильєва і Лінн Віоли «Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 – березень 1930 рр.)». один з документів (від 1 січні 1930 р.) має назву «Доповідна записка голови ГПУ В. Галицького секретарю ЦК КП(б)У Л. Картвелішвілі про масові виступи в Криворізькій окрузі». Галицький оповідав про повстання в Новолазарівці та Новоскелеватці Казанківського району Криворізької округи, які вибухнули 24 – 25 листопада 1929 року. Його спровокували нелюдським сталенням до хліборобів уповноважений ГПУ Бурдіно, секретар Казанківського райпаркому Басанський, уповноважений з хлібозаготівлі Шевченко та їхні підмогачі.
Приїхавши 19 листопада в с. Новолазарівка, Бурдіно та Хасанський одразу арештували десять селян, серед них шість бідняків. Людей цілу добу протримали в холодному приміщенні. Бурдіно поводився надзвичайно нахабно і грубо. Людей били і залякували.
- Бєй Єво па галавє, штоби ана раскололась, атвєчать не будеш! – наказував він своїм посіпакам. – Вязьмі отава гада, пасаді в халодную і пусть ляжет на зубья борони!
Біднячка Юзова під час незаконного арешту погрожували, що на знак протесту повіситься.
- Іді вешайся! – кричав садист. – Дать єй канат, пусть павєсітса, ат етаво рєволюция не пастрадаєт!
Зазнали лиха і хлібороби Новоскелеватки. Ще до приїзду в село Бурдіно і Хасанського уповноважений Шевченко всіляко збиткував ся над людьми: «…крестьяне избивались и арестовывались, их бросали в погреба, в том числе женщин с маленькими детьми. С приездом в названное село Бурдино и Басанского положение обострилось еще больше. По их разпоряжению были арестованы члены хлебозаготовительной комисии – бедняки и батраки, которые отказались от применения незаконных методов хлебозаготовок… Все население простояло целую ночь на Морозе, у бедняков забирался даже посевной материал, производились повальные обыски, сопровождающиеся руганью и избиениями… В обращении с бедняками и середняками Бурдино угро жал револьвером… Избивая отдельніх лиц, издеваясь над ними, угрожая смертью, Бурдино и его сучасники предупреждали, что в случае разоблачения он с ними окончательно расправится».
Чинив розбій Бурдіно і в селі Друге-Миколаївське. «В процес се раследования, - писав Всеволод Галицький, - выявлені факты перегибов и терроризирования крестьян из основных прослоек при проведении хлебозагатовок в целом ряде сел (Баштино, Братолюбовка, Варварочка, Гурова и др.) Долинського района». А також у селах Катеринівка й Новогригорівка. В селі Башти не селян били, підвішували на ременях, садили у вигрібні ями, зачиняли у погребах. У Варварів ці і Братолюбівці знімали одяг, змушували вночі стояти напівроздягненими.
Насилля викликало опір. Принаймні у селах Новолазарівка і Новоскелеватка вибухнули масові виступи селян проти хлібозаготівлі та совєтської влади. Селяни висунули вимоги відмінити хлібозаготівлю, звільнити арештованих, припинити репресії.
На початку 1930 р. селянський рух значно поширився. Він проходив під гаслами: «Геть СРСР!», «Геть комуністів!», «Дайте другу державу!», «Хай живе Самостійна Україна!», «Геть СОЗи й комуни!», «Когосп – це стара панщина. Найкраще – це зробити повстання, знищити радянську владу», «Звільнемо Україну від московської влади!», «Хай живе Україна! Хай живуть захисники наші!», «Геть радянську владу!», «Не треба нас СОЗу, а дайте нам волю і свободу, вонйни ми ждемо… Не хочемо крові послідньої отдати, а хочемо ще й вашу пролить».
Згідно з повідомленням Дніпропетровського окружного відділу ГПУ від 5 квітня 1930 р., у Близнюківському та Петропавлівському районах зорганізувався загін кількістю близько 80 осіб, озброєних обрізами, дробовиками й почасти гвинтівками, під гаслом: «Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!». Повстанці вчинили низку нападів на совєтські органи сіл згаданих районів та Павлоградщини, які супроводжувалися розгромом колгоспів, убивствами комуністів та сільських активістів (села Каховка, Сонцеве, Маївка, Путятине, Тернівка, Богданівна, хутори Осадчий, Нова Дача). Повстанський загін поповнювався головним чином молоддю. Для його ліквідації від окружного ГПУ було виділено 15 чекістів і 230 міліціонерів. Повстанці вступили у бій із каральними загонами і, зазнавши втрат, розпорошилися.
Повстанські відділи творилися повсюдно. Тільки за 40 днів (20.02 – 2.04.1930) ГПУ зафіксувало 1716 масових виступів селян проти совєтської влади, з них у Кременчуцькій окрузі – 13, Криворізькій – 44, Одеській – 48, Первомайській – 52, Дніпропетровській – 81. Найбільше повстань чекісти зафіксували у Бердичівській окрузі (130) і Тульчинській (146). Москва знову кинула на селян армію, війська ГПУ та міліцію. Придушенням селянських заворушень особисто керував голова ГПУ УСРР Всеволод Галицький. Використовувались таки, гармати і літаки. Попри це, Галицький 13 березня 1930 р. зазначав, що становище безперервно загострюється і погіршується. В цілому ряді населених пунктів повстанські тенденції зростали. Масові виступи набували ще гострішого характеру.
Советську владу було вигнано з сотень, якщо не тисяч, сіл. У багатьох селах по «соввласті» було відслужено панахиди…
Широкі народні повстання проти «московсько-жидівської» комуни на десятий рік після того, як Армія УНР припинили боротьбу, показали Москві, що український народ не змирився. Щоб понемовляти його, виявилося мало військової та політичної перемоги, багатолітньої економічної експлуатації, масових депортацій, розстрілів, ув’язнень. Народ продовжував мріяти про свою державу і боротися за свій національний ідеал. Треба було ухвалювати якісь апокаліптичні рішення. Пересили в сибіри пятидесятимільйонний народ виявилося Москві не під силу. Тоді у головах кагановичів і сталіних і виникла ідея Голодомору. Щоб перетворити наш народ у перегній… А нашу землю заселити росіянами, євреями та іншими «братами і сестрами».
І втілювати цей задум мала комуністична партія в тісній взаємодій з Красною армією та органами ГПУ.

Роман Коваль. Операція "Заповіт". Чекістська справа "206.