Кенгір
- 23.01.15, 11:37
- Просвіта
1954. Казахстан. Особливий табір №4 – "Степлаг", в одному з відділень якого поблизу селища Кенгір утримували так званих "антирадянських елементів". Керівництво табору відзначалося особливою жорстокістю – нормою були побої, знущання, розправи, вбивства.
На Великдень 1954 року колону жінок вели з нічної зміни в "зону". Назустріч їм паралельною дорогою йшла на роботу чоловіча. Хлопці привіталися: "Христос воскрес!", дівчата відповіли: "Воістину воскрес!" (більшість із ув'язнених були українцями). Один із конвоїрів полоснув автоматною чергою по чоловічій колоні: 13 в'язнів було вбито відразу, п'ятеро з 33-х поранених померли у лікарні потім. І це був не єдиний випадок безпідставного розстрілу в таборі…
Саме на знак протесту проти цих убивств ув'язнені повстали. Усю адміністрацію було вигнано за межі табору, мури між жіночою та чоловічою зонами розібрано, збудовано барикади й виставлено охорону.
Завдяки високій самоорганізації повстанці утримували табір протягом сорока днів. Але для придушення протесту було застосовано зброю і танки…
Історію цього повстання Перший Національний покаже у трьохсерійному документальному фільмі "Кенгір. Сорок днів свободи". Перша серія вийде в ефірі у найближчу п'ятницю, 23 січня, о 22:20, друга і третя – у суботу та неділю, 24 і 25 січня, о 22:10.
Про те, як вдалося розшукати очевидців тієї події та створити, по суті, унікальний історичний відеоархів повстання – в інтерв'ю з автором та режисером стрічки Олександром Рябокрисом.
Тема Кенгірського повстання не дуже відома громадськості. Чому Ви вирішили обрати саме її?
Це було найбільше повстання у концтаборі за всі попередні часи. Воно відбулось одразу після смерті Сталіна – на той час ГУЛАГ ще існував. Мене вразила мужність цих людей – тих, хто опинився у таких рабських умовах, кого принижували свавільні тюремні наглядачі. Ці в'язні знайшли у собі силу і мужність повстати проти системи. Мене завжди цікавили такі люди. Окрім того, я багато чув про Кенгірське повстання. У мене є знайомий історик Леся Бондарук, яка ретельно досліджує цю тему, навіть захистила кандидатську дисертацію. Вона чимало мені розповідала про це, надала матеріали, допомогла з адресами учасників повстання. Хоча їх, на жаль, вже не так багато залишилося…
А скількох із них Вам вдалося розшукати?
Героїв мого фільму – 10. Усі вони брали участь у повстанні й розповіли про події з перших вуст. А ще мені вдалося побувати на місці колишнього табору у Казахстані. Там мене познайомили з істориком-казахом, який також досліджував це повстання. Він став одним із експертів фільму й коментує окремі моменти у картині. Там же, у Казахстані, я знайшов ще одного учасника подій.
Чи особисто для себе Ви з'ясували, проти чого, врешті, протестували в'язні? Що їх змусило піти проти системи?
У 1954 році відбулося декілька неаргументованих розстрілів в'язнів табору. І ніхто за це не був покараний. Тому протестувальники повідомили, що не вийдуть на роботу доти, доки винних не покарають. Загалом повсталі висунули до десятка різних вимог. Вони наполягали на покращенні умов перебування, хотіли відміни номерів, які були написані у людей і на одязі, і на грудях. Ще кенгірські повстанці вимагали не закривати на ніч бараки і скоротити робочий день, бо він був дуже довгим, і це – при нікудишньому харчуванні й відсутності будь-якої оплати за важку працю. Крім того, у таборі було дуже багато дітей 12-14 років, яких заарештовували за допомогу повстанцям і кидали в тюрму без усякого вироку, бо ті були неповнолітніми. А коли їм виповнювалося 18, давали строк і так уже легалізовували їхнє перебування в таборі. Тож повстанці у Кенгірі наполягали ще й на звільненні неповнолітніх. Однією з головних вимог, як я вже казав, було покарання винних у розстрілах і виконавців цих розстрілів. І оскільки керівництво табору не раз обманювало в'язнів, цього разу вони хотіли, щоб приїхав хтось із ЦК КПРС або Політбюро і підтвердив, що висунуті вимоги буде виконано.
Олександре Михайловичу, із того, що Ви дізналися про повстання у степлагу, що вразило найбільше?
Це повстання було досить незвичним. Мене вразила його організованість. У таборі було близько 6 тисяч засуджених чоловіків та жінок. Вони вигнали всю охорону за межі тюрми і вибрали відповідальних людей за усі сфери діяльності табору.
На Великдень 1954 року колону жінок вели з нічної зміни в "зону". Назустріч їм паралельною дорогою йшла на роботу чоловіча. Хлопці привіталися: "Христос воскрес!", дівчата відповіли: "Воістину воскрес!" (більшість із ув'язнених були українцями). Один із конвоїрів полоснув автоматною чергою по чоловічій колоні: 13 в'язнів було вбито відразу, п'ятеро з 33-х поранених померли у лікарні потім. І це був не єдиний випадок безпідставного розстрілу в таборі…
Саме на знак протесту проти цих убивств ув'язнені повстали. Усю адміністрацію було вигнано за межі табору, мури між жіночою та чоловічою зонами розібрано, збудовано барикади й виставлено охорону.
Завдяки високій самоорганізації повстанці утримували табір протягом сорока днів. Але для придушення протесту було застосовано зброю і танки…
Історію цього повстання Перший Національний покаже у трьохсерійному документальному фільмі "Кенгір. Сорок днів свободи". Перша серія вийде в ефірі у найближчу п'ятницю, 23 січня, о 22:20, друга і третя – у суботу та неділю, 24 і 25 січня, о 22:10.
Про те, як вдалося розшукати очевидців тієї події та створити, по суті, унікальний історичний відеоархів повстання – в інтерв'ю з автором та режисером стрічки Олександром Рябокрисом.
Тема Кенгірського повстання не дуже відома громадськості. Чому Ви вирішили обрати саме її?
Це було найбільше повстання у концтаборі за всі попередні часи. Воно відбулось одразу після смерті Сталіна – на той час ГУЛАГ ще існував. Мене вразила мужність цих людей – тих, хто опинився у таких рабських умовах, кого принижували свавільні тюремні наглядачі. Ці в'язні знайшли у собі силу і мужність повстати проти системи. Мене завжди цікавили такі люди. Окрім того, я багато чув про Кенгірське повстання. У мене є знайомий історик Леся Бондарук, яка ретельно досліджує цю тему, навіть захистила кандидатську дисертацію. Вона чимало мені розповідала про це, надала матеріали, допомогла з адресами учасників повстання. Хоча їх, на жаль, вже не так багато залишилося…
А скількох із них Вам вдалося розшукати?
Героїв мого фільму – 10. Усі вони брали участь у повстанні й розповіли про події з перших вуст. А ще мені вдалося побувати на місці колишнього табору у Казахстані. Там мене познайомили з істориком-казахом, який також досліджував це повстання. Він став одним із експертів фільму й коментує окремі моменти у картині. Там же, у Казахстані, я знайшов ще одного учасника подій.
Чи особисто для себе Ви з'ясували, проти чого, врешті, протестували в'язні? Що їх змусило піти проти системи?
У 1954 році відбулося декілька неаргументованих розстрілів в'язнів табору. І ніхто за це не був покараний. Тому протестувальники повідомили, що не вийдуть на роботу доти, доки винних не покарають. Загалом повсталі висунули до десятка різних вимог. Вони наполягали на покращенні умов перебування, хотіли відміни номерів, які були написані у людей і на одязі, і на грудях. Ще кенгірські повстанці вимагали не закривати на ніч бараки і скоротити робочий день, бо він був дуже довгим, і це – при нікудишньому харчуванні й відсутності будь-якої оплати за важку працю. Крім того, у таборі було дуже багато дітей 12-14 років, яких заарештовували за допомогу повстанцям і кидали в тюрму без усякого вироку, бо ті були неповнолітніми. А коли їм виповнювалося 18, давали строк і так уже легалізовували їхнє перебування в таборі. Тож повстанці у Кенгірі наполягали ще й на звільненні неповнолітніх. Однією з головних вимог, як я вже казав, було покарання винних у розстрілах і виконавців цих розстрілів. І оскільки керівництво табору не раз обманювало в'язнів, цього разу вони хотіли, щоб приїхав хтось із ЦК КПРС або Політбюро і підтвердив, що висунуті вимоги буде виконано.
Олександре Михайловичу, із того, що Ви дізналися про повстання у степлагу, що вразило найбільше?
Це повстання було досить незвичним. Мене вразила його організованість. У таборі було близько 6 тисяч засуджених чоловіків та жінок. Вони вигнали всю охорону за межі тюрми і вибрали відповідальних людей за усі сфери діяльності табору.
9
Коментарі
Гала
123.01.15, 11:42
анонім
224.01.15, 23:57
Ці в'язні знайшли у собі силу і мужність повстати проти системи.