хочу сюда!
 

Жанна

33 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 26-45 лет

Блаженные “миротворцы” и собирание земель “русских”))))

“Грузино-российская война – это логический вывод из «мюнхенской речи» т. Путина, ставшей знаменем возврата к извечной российской парадигме – имперской и антизападной, идущей от Орды и Московии.

Путин всегда знал, что единственная возможность стабилизировать Империю, хотя бы временно – решительный отказ от европеизации и возврат к совковой «чистоте принципов» во внутренней и внешней политике. А это значит: централизм, однопартийность, РПЦ в качестве идеологической подпорки системы, госкорпорации и, конечно, антизападный империализм, оружием которого до недавнего были только трубы «Газпрома».

Однако, несмотря на усилия кремляди, исторический цикл Российской империи объективно заканчивается. Системный кризис, проще говоря, полный п., внятно просматривается. Поддерживать жизнеспособность имперской системы только трубами далее уже невозможно. Нужны трупы.” – пише Олексій Широпаєв в своїй статті “Империя в углу истории”. До цього можна лише додати, що краще всього прикривати власний імперіалізм миротворчістю, щоб пристойно виглядати на міжнародній арені. Ось і президент РФ Мєдвєдєв вирішив скористатися цим методом. "В історії вже було чимало прикладів умиротворення агресора. До речі, цим займались і західні країни 70 років тому. Ви знаєте, якою трагедією це закінчилося", – сказав Мєдвєдєв на зустрічі з керівництвом парламентських партій РФ, натякаючи на “умиротворення” націонал-соціалістичної Німеччини в 1938 році.

“Й історичні аналогії – Дмитро Медвєдєв має рацію – тут просто-таки напрошуються. От тільки ані Росія, ані Південна Осетія імені Кокойти аж ніяк не тягнуть на роль злощасної Чехословаччини, а Грузія – на роль нацистської Німеччини.

Видається, у медвєдєвському розкладі треба просто переставити фігурантів, і тоді все стане на місце. І президент Медвєдєв, людина все ж таки освічена, добре розуміє, хто є who в сучасній розстановці політичних гравців. Але в жодному разі не наважиться сказати це вголос. Зі зрозумілих причин.

Бо ж насправді він є не більше, ніж якийсь дрібний гітлерюнґе при своєму рейхсканцлері в описаних ним 1930-х. Тих тридцятих, які не можна забувати.” – дуже вдало зауважує Сергій Грабовський в своїй статті “Гітлерюнґе М”, і робить короткий екскурс в історію питання.

“...На початку 1930-х років у Чехословаччині, яка після розпаду Австро-Угорщини одержала незалежність, майже чверть населення становили етнічні німці, які компактно мешкали у Судетській області, а дифузно – у Словаччині та на Закарпатті.

Помітних міжетнічних конфліктів не було, хоча празький уряд, побоюючись регіональних сепаратизмів, надто захоплювався централістською політикою.

На виборах чеські німці голосували за соціал-демократів, комуністів, християнських консерваторів. І все б нічого, але у січні 1933 року канцлером Німеччини став такий собі Адольф Гітлер.

Відтак уже восени того ж року був створений "Німецький патріотичний фронт" під керівництвом Конрада Генлейна, офіційною вимогою якого стала автономія Судет у складі федеративної Чехословаччини, а неофіційною (тобто справжньою) – приєднання Судетської області до Третього Рейху.

Ще за рік пройшов перший масовий мітинг фронту, який зібрав 20 тисяч люду.

Робота "патріотів" не була полишена на самоплив. З Берліну йшло щедре фінансування, надходила партійна література, приїздили кваліфіковані кадри агітаторів, і не тільки.

За рік-другий з‘явилися вмілі організатори масових заворушень та індивідуального терору проти політичних опонентів.

Отож "з невідомих причин" різко зменшилася кількість охочих голосувати за соціал-демократів чи християнських консерваторів; натомість "співвітчизники" (це слівце з подачі берлінських ідеологів увійшло в моду) дружно голосували за генлейнівців, а найзаповзятіші – марширували у лавах воєнізованих партійних загонів, дружно піднімаючи ноги у білих гетрах.

Так, міжвоєнна Чехословаччина була справді демократичною державою, і дозволяла опозиції дуже багато з того, що, мабуть, і не варто дозволяти...

Тим часом фронт перетворився на Судетсько-німецьку партію, яка постійно вела мову про гноблення чехословацьким урядом "співвітчизників".

Прага постійно йшла назустріч вимогам генлейнівців: було забезпечене широке представництво етнічних німців у Національних зборах, розширені права місцевого самоврядування, розвивалася освіта рідною мовою (певне число чеських громадян німецького походження демонстративно не розмовляло чеською мовою, і це їм нічим не загрожувало).

Але "борці" не вгамовувалися – ані в Судетах, ані в Берліні.

У лютому 1938 року Гітлер звернувся до Рейхстагу із закликом "звернути увагу на жахливі умови життя німецьких братів у Чехословаччині". А в березні, після аншлюсу Австрії, Генлейн прибуває до Берліну, де одержує нові інструкції та чималі гроші.

Кордон нелегально перетинають інструктори з СС. Відтак у квітні 1938 року генлейнівська партія ухвалює Карлсбадську програму, де міститься вимога національно-територіальної автономії, а у травні висуває вимогу провести референдум з приєднання Судетських земель до Німеччини.

На 22 травня – день муніципальних виборів – був призначений путч з тим, щоб взяти під контроль Судети та перетворити ці вибори на плебісцит. Одночасно Вермахт почав висування своїх дивізій до кордону.

Але чехословацький уряд повівся рішуче. Він провів часткову мобілізацію в країні, ввів армію в Судети, придушив силою виступи генлейнівців. Одне слово, на якийсь час навів конституційний лад.

А далі почалися переговори за посередництва групи представників західних держав на чолі з лордом Ренсименом. Переговори виявилися безрезультатними, оскільки Берлін дав команду: тягнути час і готувати збройне захоплення влади (стрілецької зброї-бо через кордон доставили немало).

І от, попри те, що Прага погодилася на створення німецьких автономних районів, 12 вересня 1938 року з‘їзд НСДАП ухвалив резолюцію з вимогою до Чехословаччини надати самовизначення судетським німцям.

У промові на з‘їзді Адольф Гітлер заявив, що він прагне миру й тільки миру, але "не для того Всемогутній створив сім мільйонів чехів, щоб вони гнобили три з половиною мільйони судетських німців" і що за спинами "змучених" судетських німців "стоїть озброєна німецька нація".

13 вересня почалося збройне повстання у Судетах; у відповідь чеський уряд запровадив воєнний стан у населених німцями районах і рушив туди війська.

Після дводенних боїв заколот був придушений, Генлейн утік до Німеччини. У боях загинуло понад 300 путчистів, сотні були поранені, чимало заарештовано.

Здавалося б, усе. Але ж за спинами "співвітчизників" стояв Берлін.

Знімки "звірств чеської вояччини" з легкої руки відомства Геббельса обійшли весь світ. Німецьке телебачення (так, Третій Рейх з середині 1930-х став лідером у використанні недосконалої ще телевізії у пропагандистських цілях) кричало про "злочини чехів" і показувало їх.

Гітлер з усіх трибун погрожував – він, мовляв, дуже прагне миру і є визнаним миротворцем, але у цій ситуації можлива війна якнайширшого масштабу. І демократичний Захід завагався...

А поки Берлін, Париж, Лондон і Рим обмінювалися посланнями, поки західна преса вимагала "тиснути на Чехословаччину" і "забезпечити права німецького населення щодо возз‘єднання з країною, з якою воно пов‘язане походженням", Генлейн сформував на території Рейху Судетский німецький добровольчий корпус", який розгорнув бойові дії та терористичні напади у прикордонних районах Чехословаччини.

Чеські вояки гідно билися, але чеські лідери втратили впевненість у собі. 17 вересня президент Чехословаччини Едуард Бенеш запропонував передати кілька населених німцями районів Третьому Рейху; але Гітлер із цим не погодився – йому не була потрібна така "дрібничка".

Відтак 19 вересня посли Британії та Франції передали Бенешу вимогу своїх урядів вивести війська із зони конфлікту і передати Німеччині території, населені "співвітчизниками".

Бо ж ішлося про забезпечення миру у Європі, про умиротворення з якогось дива розлюченої висококультурної німецької нації, яка дала світу Баха і Ґете!

Подальші події добре відомі. 30 вересня була підписана Мюнхенська угода. Від Чехословаччини до Німеччини відійшла не тільки Судетська область, а і всі райони, де німці теоретично становили понад 50% населення (реально – 35-40%).

Президент Бенеш пішов у відставку і виїхав з країни. Чехословацька армія припинила існування як реальна бойова сила.

Одне слово, "миротворча операція" Адольфа Гітлера успішно завершилася.

Принаймні, так він заявив публічно. Насправді ж його плани були зовсім іншими.

14 березня 1939 року з подачі Берліна автономна Словаччина проголосила свою незалежність, а 15 березня до Праги "на прохання уряду Чехії" увійшли німецькі війська. Країна була перетворена на "протекторат Богемія унд Моравія".

Але не думайте, що Берлін позбавив чехів усіх ознак державності, зовсім ні – протекторат мав свого президента, Еміля Гаху, свою поліцію, свою адміністрацію. От тільки підпорядковувалося все імперському протектору – спершу Костянтину фон Нейрату, а потім обергрупенфюреру СС Рейнгарду Гейдріху.”

Тож аналогія з “захистом співвітчизників” товаришем Гітлером дійсно напрошується, та і сценарій схожий.

Але російські “миротворці” не заспокоюються, звучать тези про те, що вони виборюють свободу осетинського народу та його право на самовизначення. А проплачені Москвою журналісти та ФСБшники, які спеціалізуються на інформаційних диверсіях, по всіх кутках кричать, що Україна виступала проти дій Росії в Чечні, а зараз не критикує Грузію в, начебто, аналогічній ситуації.

Тож треба все-таки пояснити “правдолюбам” і “миротворцям”, в чому відмінність між ситуацією в Чечні і Південній Осетії. Яка може йти мова про боротьбу за незалежність осетинів, коли насправді мова йде про приєднання до Росії (тобто анексію територій Грузії) під проводом маріонеткового уряду, члени якого є громадянами РФ. “Прем‘єр Юрій Морозов, уродженець Башкортостану, перед тим, як 2005 року очолити згаданий "уряд", працював комерційним директором Курської паливної компанії. Начальник місцевого КҐБ Анатолій Баранов раніше очолював філію ФСБ у Мордовії, начальник МВС Михайло Миндзаєв – апарат МВС Північної Осетії, міністр оборони Василь Лунєв був військовим комісаром Пермі, а секретар Ради безпеки Анатолій Баранкевич – колишній заступник військового комісара Ставропольського краю. Та й сам "президент" Едуард Кокойти... За дипломом – викладач фізкультури, за реальним фахом – т. зв. звільнений комсомольський працівник. Наприкінці 1990-х працював помічником депутата Держдуми РФ Чехоєва, і просто з Москви у грудні 2001 року скочив у крісло "президента" Південної Осетії.”( http://www.pravda.com.ua/news/2008/8/11/79777.htm)

А вся “боротьба за свободу” складалася з підлої стрільби по грузинах з-за спин російських “миротворців”, які весь час стояли на захисті цього проекту російських спецслужб.

Так що ситуація в Чечні була зовсім інша – боротьба народу за суверенітет без всяких “миротворців” с раскосимі і жаднимі очамі, що хочуть собі нових земель нажити.

На закінчення статті пропонуємо сенсаційне відкриття російських акул пера і клавіатури: "Подготовкой и планированием грузинской агрессии против Южной Осетии занимались три влиятельные политические группировки в ряде стран мира.

Во-первых, это избирательный штаб кандидата в президенты США от Республиканской партии Джона Маккейна. Во-вторых, это члены некоей «сверхсекретной группы» вице-президента Дика Чейни. В-третьих, это представители «бандеровского центра» в Главном управлении разведки Минобороны Украины."

Цю сенсацію РІА «Новый Регион» представляє як "текст разговора между членом Московской редакции сайта Left.ru Наташей Барч (НБ) и Вадимом Штольцем (ВШ), председателем Международной редакции Бурцев.ру".

Хочемо побажати подальших успіхів співробітникам "бандерівського центру" ГУР Міноборони України. Слава Україні!
7

Комментарии

122.08.08, 21:18

Друже Мамай.. тебя еще не грохнули.. русские войска уже покидают Южную Осетию.. а ты никак успокоится не можешь..

    222.08.08, 21:20Ответ на 1 от Хармс

    Db dhf;s cbyb gthis <jue leie dslfcnt

      322.08.08, 21:22Ответ на 2 от Mamay_

      Db dhf;s cbyb gthis <jue leie dslfcntОчень интересно.. Если не трудно.. выми со рта.. и говори внятно..

        422.08.08, 21:24Ответ на 3 от Хармс

        Піди, щось зроби по домівці, "шарися" тут

          522.08.08, 21:30Ответ на 4 от Mamay_

          Піди, щось зроби по домівці, "шарися" тутВсе уже сделал.. спасибо.. я так понял.. ты для себя статьи размещаешь..

            622.08.08, 21:38

            Фашиствующий националист объявляет фашистами российскую власть. А сам - весь такой цивилизованный и культурный.
            Фашисты в России действительно есть и являются большой проблемой страны, как, впрочем и у нас в Украине (у нас они известны как "свидомые украинцы", но вот правительство России к фашистам отношения не имеет.
            Россия действительно ведет себя как империя, в чём не вижу ничего плохого. Россия действительно перегнула в Грузии палку, хотя Саакашвилли ну очень сильно россиян провоцировал показать "кто кому Хоникер", но политику России считать фашистской мягко говоря неразумно.
            Вопрос на засыпку - если Россия так склонна к агрессии и завоеваниям, то почему ж не поглотила Белоруссию, которая сама, было дело, изо всех сил хотела объединится с Россией?

              722.08.08, 22:17

              сьогодні читав цей матеріал в "Кримській світлиці"

                822.08.08, 22:37Ответ на 6 от avercon

                Москаль давить інтелектом. Жоден свідомий українець не придумає розділити власну країну, народ, щей шматок до Московії приєднати. Це тільки ви комуністичні фашисти і різний непотіріб можете.
                Умови Батьки не подобаються Кремлю. Їм Білорусія непотрібна, бо й так з ними, а ГАЗОВУ ТРУБУ ВОНИ МАЮТЬ!!! Навіщо щось форсувати, тож і переливають з пустого в порожнє.

                  922.08.08, 22:40Ответ на 7 от фон Терджиман

                  Мені подобається керівництво Осетії, всі москалі-ФСБешніки) Басата

                    1022.08.08, 22:42Ответ на 5 от Хармс

                    Кому треба - той прочитає.

                      Страницы:
                      1
                      2
                      предыдущая
                      следующая