Про співтовариство

Якщо вас ображає саме існування язичництва, чи пости з цього співтовариства, то раджу не читати його
Вид:
короткий
повний

Язичництво

Колекція слов'янських ідолів в музеї Кам'янця-Подільського

  • 18.11.19, 10:29

Найдавніший - калюський ідол.

У Музеї старожитностей Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповідника зібрано унікальну колекцію слов’янських ідолів, знайдених в придністровських краях. Пристанище цих древніх кам’яних божеств - у внутрішньому дворику колишнього торгового дому, будинку вірменського єпископа. Таке собі сусідство схожих за віком, за статтю, за красою і своєю магічною суттю уособлень древніх вірувань. Мабуть, колись саме так на ще не зниклих святилищах, вони велично несли свою сторожу, дивились на схід сонця і допомагали всім, хто приносив до них свої молитви.

Нині в кожному з них – багатовікова таємниця древніх знань і вірувань. І своя магічна сила. Кажуть, такою колекцією міг би гордитися будь-який музей Європи.

«Унікальність цієї колекції в тому, що тут зібрані саме слов’янські ідоли ІІ –ІІV століття, - завідувач сектору музею старожитностей Кам'янець-подільського державного історичного музею-запоідника, науковий співробітник археологічної служби Петро Болтанюк. – Кожен з них є частинкою тієї культури, про яку ми так мало знаємо. А відтак можемо прослідкувати, як змінювався світогляд та вірування наших предків. Ймовірно, це був період зміни релігії у слов’ян, про що й свідчить така велика кількість появи кам’яних божеств”.

Таємниці древніх

В селі Ставчани древнє капище знайшли прямісінько на господарстві. Чоловік, котрий саме зібрався будувати хату, знайшов присипану землею кам’яну скульптуру… На щастя, не пустив ідола на матеріал для забудови, а викликав археологів. Пізніше у відділі старожитностей учені відтворили ставчанське капище точнісінько таким, яким воно було знайдене.

У Ставчанах капище було знайдене прямісінько на господарстві.

«Коли розкопали вогнища, знайшли збіжжя, битий посуд, - розповідає Петро Болтанюк. – Можна припустити, що традиція бити посуд «на щастя» тягнеться ще з тих часів. Ще знайшли кістки тварин. Тому можу запевнити, що людське жертвоприношення у слов’ян не практикувалося. Саме тут і знайшли двох кам’яних ідолів, яких датують ІІ-V століттям. Це якраз період черняхівської культури. Іон Винокур, який їх досліджував, вважав, що один з цих ідолів - бог сонця Хорс. Про це свідчать викарбувані на скульптурі знаки сонця та вужа. Вуж у слов’ян, до речі, вважався священною твариною. Його навіть не можна було виганяти з будинку, бо це могло б накликати біду на увесь рід. Інша скульптура має шолом, чудово проглядаються риси обличчя, навіть борода. В руках ідол тримає ріг достатку. Ми припускаємо, що це слов’янський бог Святовид-Род чи Дажбог. Є згадки, що восени, коли святкували його дні, жрець наповнював ріг медом і ставив його біля такої скульптури. Це була своєрідна жертва врожаю».

У руках ідол тримає ріг достатку.

А ще на скульптурі Дажбога учені знайшли зображення білого коня. Можливо, він символізує сонце, яке рухається зі сходу на захід? Є тут і зображення дитячої п’яді. Можливо, вона пов’язана з обрядом ініціації хлопчиків. Щоправда, з часом зображення на камені-піскову, з якого колись витесали бога, все більше стираються, але нині їх ще видно досить добре.

Найдавніший в колекції – калюський ідол. Його було знайдено ще наприкінці ХІХ століття і з того часу десь понад пів століття він зберігався в давньому сховищі музею. Аж поки його не встановили у внутрішньому дворику відділу старожитностей. Він також нагадує Святовида-Рода, хоча обличчя й немає. Воно відбите, залишилась лишень борода. В одній бог тримає ріг достатку, а в іншій – коржа.

Найдавніший з колекції - калюський ідол.

«Спочатку цього коржа майже не помічали, - пригадує дослідник. – Але в 2005 році ми робили нічні зйомки і відверто здивувалися: найкраще цього коржа помітно в місячному сяйві! У слов’ян існував цікавий звичай, пов’язаний якраз з коржем. На святкування днів урожаю вони пекли величезну паляницю, діаметром в людський зріст. За нею ставав жрець і питав у людей чи вони його бачать. Якщо його за коржем не помічали, звісно ж, вважалося, що рік люди проживуть у достатку».

Юрковецького ідола, який тулиться поруч, знайшли на Чемеровеччині в 1972 році. Передня частина божества фактично стесана, тому сама символіка, за якою б можна було ідентифікувати ідола, відсутня. Але шолом та суворі обличчя, які добре збереглися, ученим нагадали Перуна - бога грому та війни.

Науковці припускають, що це Перун.

Ще трьох величних богів до пантеону привезли з села Іванківці, що в Новоушицькому районі. Археологи вважають, що саме там, на берегах Дністра, був своєрідний релігійних центр древніх слов’ян. Приблизно у 1950 році до інституту археології надійшло лист від сільчанина, в якому той розповідав про трьох ідолів, знайдених біля села. Це було своєрідне капище, жертовник, присвячений трьом головним богам: Велесу, богу підземного царства та покровителю худоби, Триглаву та Перуну.

Велес, Триглав та Перун (зліва на право), знайдені в Іванківцях.

«Велеса можна впізнати за кам’яною пов’язкою довкола чола. Схожу, з білої тканини, слов’яни йому пов’язували на свята, - показує пан Болтанюк. – Це найвище за своїм зростом божество. Триглав має три обличчя – бога весни Яровіта, бога літа – Поривіта і бога осені - Руєвіта. У слов’ян це бог родючості. Чому немає зими? Бо це час, коли земля відпочиває, вкрита снігом, отже немає обличчя. А ось третє божество – знову ж таки Перун. Цікаво поглянути на його руки. Вони перехрещені. Права – йде до серця, ліва – до живота, в якій він тримає щось подібне до меча».

Велеса можна впізнати за пов'язкою довкола чола.

Саме на кам’яній скульптурі Перуна чудово видно кілька рунних знаків у вигляді тризуба. Петро Болтанюк каже, що тризуб у слов’ян був символом сокола, як помирає у вогні, а потім відновлюється.

Цікаво, що Триглава свого часу забрали до Чернівецького музею. Звідти він кочував ще по багатьох, аж поки не потрапив до «своїх» на відтворене Іванковецьке святилище.

Богиня-мати не хотіла покидати капища…

Передостаннім до дворику примандрував Пижівський ідол. Кажуть, божество вперто не хотіло покидати ранньослов’янське святилище: то техніка ламалася, то погода підводила, то ще якісь чудасії відбувалися…

Цю майже чотириметрову кам’яну скульптуру пов'язують зі скіфським часом.

Півкола нагадують про давній звичай: коли жінки молилися богам - вони ламали браслети.

«Ми гадаємо, що це богиня Рожениця, - розповідає пан Петро. – Ось тут добре видно два викарбувані ромби: як богиня-мати і богиня-донька. Є щось схоже на зображення грудей та жіночого лона. Півколо нагадує про давній звичай: коли жінки молилися богам, вони ламали браслети, відкриваючи своєрідні ворота між всесильними та людиною».

Останнім встановили в пантеоні давньоруських богів суржинецького ідола. Знайдений він був неподалік річки Тернавка ще у 70-х роках минулого століття. І лише позаторік під час археологічної експедиції ідола перевезли до музею.

 

Суржинецький ідол "примандрував" до Кам'янця-Подільського два роки тому.

Копію відомого Збручанського ідола у музеї встановили задля цікавості відвідувачів. Адже саме тут, вважає археолог, добре поєднується слов’янський світогляд: світ богів, світ людей та підземного царства, тобто неба, землі та підземелля.

Це єдина у музеї копія - збручанський ідол, решта - оригінали.

Петро Болтанюк зізнається, що на Поділлі є ще багато ідолів, які поки не потрапили до музею. «Усьому свій час, - каже археолог. – Головне, щоб люди не знищили». Наразі на Подністров’ї учені виділяють три центри, де найчастіше знаходять древні кам’яні божества – це Новоушиччина, Заліщицький район та Надзбруччя (Городоччина і Чемеровеччина). Тож яким будуть наступні знахідки і які таємниці древніх слов’ян вони привідкриють – лише справа часу.

Джерело https://ye.ua/istiriya/36461_Unikalna_starovina__v_Kam_yanci_Podilskomu_zibrano_kolekciyi_drevnih_slov_yanskih_idoliv.html

Отакої!

  • 29.09.19, 23:15
Розкопали вівтар із фалічним символом

Археологи виявили камінь фалічної форми біля селища Роллсбо, Швеція. Переконані, що зроблений руками та встановлений із символічною метою.

Пам'ятник датується епохою пізньої бронзи - між 1100 - 500 до н.е. та має довжину 52 см. Із південного боку містить мощення, яке, ймовірно, слугувало офіційним входом, повідомляє The History Blog.

Біля знахідки виявили 5 чітких шарів сажі, вуглецевих матеріалів і червоний камінь невідомого призначення. В одному з шарів знайшли обвуглені тваринні кістки.

З огляду на контекст, дослідники припускають, що ця ділянка, можливо, була пов'язана з культом родючості. Це єдина подібна знахідка, яку коли-небудь знаходили на жертовному місці.


Джерело https://gazeta.ua/articles/history/_rozkopali-vivtar-iz-falichnim-simvolom/929330

Капище Кия на Старокиївській горі

  • 26.08.19, 15:00
Прогулюючись мальовничими алеями Старокиївської гори, мало хто помічає невеликий викладений з каменю круглий постамент навпроти Національного музею історії України. Цей об’єкт, що не відразу впадає у вічі киянам і численним туристам, став свого часу однією з найсенсаційніших знахідок на території Києва.Вона викликала жваві дискусії і великою мірою збагатила наші знання про релігію давніх слов’ян та про Київ як значний культовий центр дохристиянської Русі. 


У 1908 році археологічна експедиція під керівництвом відомого шанувальника київських старожитностей Вікентія Хвойка, досліджуючи Старокиївську гору, на глибині 3 метри натрапила на досить цікавий об’єкт. Ось як описував знахідку В. Хвойко: 

“Серед залишок різноманітних споруд очевидно найдавнішими є рештки кам’яного фундаменту якоїсь загадкової споруди. Фундамент цей складався з різних за величиною каменів сірого піщаника, які іноді мали наскрізні отвори. Камені ці були складені на глині, утворюючи еліптичну фігуру (4,2 х 3,5м), що мала з чотирьох боків по одному чотирикутному виступу (70 — 80 см завдовжки), які були орієнтовані за сторонами світу”.

 Навколо було знайдено черепи та кістки домашніх тварин. З північного боку до жертовника примикав ще один стовп, де обпалена глина чергувалася з прошарками попелу та вугілля.



 Київська знахідка привернула до себе увагу багатьох учених і породила численні гіпотези. Деякі науковці, порівнюючи її з рештками язичницького храму бога балтійських слов’ян Світовида в місті Арконі (на о. Рюген), все ж вагалися: чи це був справжній храм, а чи тільки святилище просто неба? Інші звертали увагу на обгорілі колоди, які наводили на думку про огорожу чи дерев’яні стіни і про великий розмір храму. Сам В. Хвойко вважав знахідку залишком язичницького капища. 

Більшість вчених погоджується, що це найдавніше капище, відоме на території Києва. Час його виникнення — межа V-VI ст., воно вже існувало за часів Олега, Ігоря, Святослава. Щодо його культової присвяти є дві найпоширеніші версії: це було або капище Перуна, або Рода — Світовида. Очевидно, друга версія є більш достовірною. Вона базується на зіставленні чотирьох виступів жертовника з чотириликістю знаменитого Збруцького ідола, ідентифікованого як зображення слов’янського бога Рода (Світовида у західних слов’ян). Чотириликі ідоли та стовпи, так само як і чотири композиції в орнаменті виражали ідею захищеності з усіх чотирьох сторін світу. 

Надзвичайно цікавим є місцезнаходження капища: у самому серці найдавнішої частини Києва, що умовно називається “городом Кия”. Капище Рода, найвірогідніше, було зведено тоді, коли Київські гори перетворювалися з резиденції племінного князя (спочатку то була Замкова гора на березі річки-Киянки) на центр цілого союзу племен, коли напівлегендарний Кий збудував укріплення на Старокиївській горі, яка стала основою історичного Києва. У центрі цієї невеликої цитаделі і стояли два жертовники — кам’яний з чотирма виступами та простіший глиняний.



 “Руський літопис” не згадує це капище. Але існує цікаве іноземне джерело — відоме вірменське сказання Зеноба Глака, що переповідає руську легенду про створення у країні палуні — полян міста на честь старшого з братів Куара — Кия. Згадано там і двох ідолів:

 “Куар (Кий) збудував місто Куари (Київ)... І через деякий час, порадившись, Куар і Мелтей і Хореан піднялися на гору Каркея (Старокиївська гора) і знайшли там чудове місце... там був простір для полювання і прохолода, а також безліч трав і дерев”. (Порівняймо з літописом: “... и бяше около града лес и бор велик и бяху ловяще зверь”). І збудували вони там поселення й поставили двох ідолів: одного на ймення Гісаней, другого — Деметр”.

 Дослідження цього сюжету приводить до цікавих висновків. 

Бог Деметр чоловічого роду в античній міфології не відомий, але як бога народжуючої сили, як аналог грецької Деметри його можна зіставити з руським Родом. Бога Гісанея не вдалось визначити навіть приблизно.


 Городище Кия. Загальний вигляд 

Збіг повідомлень вірменського запису VIII ст. з археологічною знахідкою В. Хвойка видається надзвичайно промовистим. Ми можемо майже напевно стверджувати, що перед нами — залишки давнього київського храму одного з найдревніших слов’янських богів Рода-Світовида, втіленням якого є Збруцький ідол. 

Джерело: http://spadok.org.ua/svyatylyscha/yazychnytske-kapysche-kyya-na-starokyyivskiy-gori
Культурно-історичний портал СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Сватовство Альвиса (Скандинавская мифология) (с)

  • 12.07.19, 07:42
Гном Альвис был очень умен, намного умнее своих соплеменников. Он знал почти столько же, сколько когда-то знал Квазир, и очень этим гордился.

- Вы не достойны того, чтобы я жил с вами, - заявил он однажды другим обитателям подземного царства. Мое место в Асгарде, среди богов. Только они смогут понять мою мудрость и заставят всех воздавать мне должные почести.

Выслушав его, гномы удивленно покачали головами.

- Конечно, ты очень мудр, Альвис, - сказал один из них, но ты забываешь о солнце, которое превратит тебя в камень, едва ты выйдешь из Свартальфахейма.

- Сразу видно, что ты глупец, - засмеялся Альвис. - До Асгарда я доберусь ночью, когда солнце не светит, а в стране богов есть дворцы, крыши которых защитят меня от его лучей.

- Но, Альвис, - промолвил второй гном, - как ты можешь заставить богов разрешить тебе жить вместе с ними?

- Я могу жениться на какой-нибудь богине, и тогда Асы волей-неволей должны будут допустить меня в Асгард, - гордо произнес мудрец.

- Что ты, что ты, Альвис! - воскликнул третий гном, стараясь удержаться от смеха, чтобы не обидеть собрата. - Ступай скорее к подземному озеру и взгляни на свое отражение. Ведь, несмотря на все твои знания, ты такой же маленький и горбатый как и мы все. У тебя такая же длинная черная борода, как и у нас, и такие же глазки-бусинки. Разве можешь ты стать мужем богини?

- Боги не так глупы, как вы! - рассердился Альвис. - Они знают, что ум важнее красоты, и ни один из них не откажется выдать за меня замуж свою дочь.

Гномы не стали больше спорить и замолчали, и только один, самый старый из них, сказал:

- Я не так умен, как ты, Альвис, и хуже тебя разбираюсь в науках, но за всю мою долгую жизнь еще ни разу не слышал, чтобы гномы породнились с богами и заставили их что-либо делать по-своему. Лучше оставайся среди нас. Помни, что Асы не простят тебе твоей дерзости.

Но гордец только рассмеялся и презрительно махнул рукой.

- Сегодня же ночью я пойду в Асгард, - произнес он, - и, когда я вернусь, вы узнаете, чего я там добился.

И действительно, едва Суль на своей колеснице скрылась за горами, как Альвис отправился в путь. По дороге он обдумывал, к дочери какого бога ему лучше посвататься, и наконец выбрал дочь бога грома. Лет семнадцать или восемнадцать назад, еще до того как строилась крепость Асов, у Сиф родилась дочка, которой дали имя Труд. Она была хороша собой, скромна и тиха, и гном решил, что лучшей жены ему не найти.

"К тому же, - рассуждал он, - Тор, хотя и могуч, но не очень умен и ему захочется иметь такого мудрого зятя, как я. Только бы мне добраться до страны богов!"

Вскоре он подошел к Бифресту и стал звать Хеймдалля. Чуткий Ас сейчас же услышал его тонкий, писклявый голос и спросил, что ему надо.

- Я хочу попасть в Асгард, - отвечал Альвис, - но не знаю, как мне пройти сквозь пламя, которое горит на вашем мосту.

- А что тебе нужно в стране богов? - спросил Хеймдалль.

- Посвататься к дочери Тора - Труд, - сказал гном.

Ас рассмеялся.

- И ты думаешь, что он согласится выдать ее за тебя? - промолвил он.

- Да, Хеймдалль, - с гордым видом отвечал Альвис, - потому что после смерти Квазира мудрее меня нет никого на свете!

- Вот как? - снова рассмеялся Хеймдалль, который, как вы помните, сам был очень мудр. - Ну что ж, я помогу тебе пройти в Асгард. Вреда ты там не причинишь, а мне интересно будет узнать, как ты сумеешь добиться успеха.

Он спустился вниз по Бифресту, взял Альвис на руки и принес его в Асгард.

Горячо поблагодарив сторожа радужного моста, гном спросил его, где находится дворец Тора, и направился прямо к нему.

Бог грома был в это время у Гимира и собирался плыть на на поиски змеи Митгард, о чем вы уже знаете. Труд давно крепко спала, и Альвиса встретила одна Сиф. Отворив ему дверь и увидев перед собой гнома, богиня плодородия от удивления от удивления выронила из рук гребень, которым она расчесывала на ночь свои золотые волосы, и, вместо того, чтобы сказать гостю "добро пожаловать", воскликнула:

- Как ты попал в Асгард, черный эльф, и что тебе от меня нужно?

- Ты бы лучше спросила меня о моем имени, - упрекнул ее карлик, - тогда бы ты узнала, что меня зовут Альвис и что я мудрее всех на свете.

- Извини, Альвис, - ответила Сиф. - Правда, я никогда прежде о тебе не слыхала, но будь нашим гостем и расскажи, зачем ты к нам пришел.

- Я пришел посвататься к твоей дочери, Сиф, - с важным видом сказал гном, смело входя во дворец.

- Посвататься к моей дочери? Ты хочешь жениться на Труд? - вскричала богиня, не веря своим ушам.

- Да, Сиф, - подтвердил Альвис, с трудом вскарабкиваясь на скамью, на которую она ему указала. - Я хочу жениться на Труд и не понимаю, почему ты этому удивляешься. Ум дороже всего, я же почти так же мудр, как Один и вполне достоин руки любой богини. Ты должна быть счастлива, что мой выбор пал именно на твою дочь.

- Но Альвис, - возразила Сиф, - дочери Асов не выходят замуж за гномов: они не могут жить под землей, в ваших пещерах.

- Зато я могу жить в Асгарде, - произнес Альвис. Конечно, днем я буду сидеть дома и выходить из него только по ночам, но это не так важно. Я очень богат, у меня много золота, а с помощью моих знаний я смогу скоро стать еще богаче, так что моей жене все будут завидовать.

Еще долго продолжался их спор, но наконец хитрецу удалось убедить жену Тора. Она тут же позвала Труд и, даже не испросив согласия Тора, объявила ей, что выдает ее замуж за гнома.

Едва взглянув на своего крохотного жениха, девушка залилась слезами, таким противным он ей показался. Зато сам Альвис сиял от радости и гордости. Он пробыл у Сиф целый день, а к вечеру отправился восвояси, пообещав прийти следующей ночью снова и попросив Труд не ложиться спать, чтобы он мог с ней повидаться. По дороге в Свартальфахейм он не удержался, чтобы не рассказать обо всем Хеймдаллю, которому пришлось опять перенести его на руках через радужный мост, и похвастаться перед ним своим успехом.

- Я желаю тебе счастья, - сказал тот, - но не рано ли ты радуешься? Ведь Тор еще ничего не знает о твоем сватовстве к его дочери?

- Он не захочет нарушать слово, которое мне дала Сиф, и я уже смело могу считать себя его зятем, - отвечал гном и, распрощавшись с Хеймдаллем, весело запрыгал дальше к ближайшей пещере.

Утром в страну богов примчался Тор, возвратившийся со своего поединка со змеей Митгард.

- Что нового в Асгарде? - спросил он у Хеймдалля, который, услышав стук колесницы грозного бога, вышел ему навстречу. Не подходили ли великаны к его стенам?

- Великаны не появлялись, Тор, - сказал Хеймдалль, но зато к нам приходил один гном, по имени Альвис, и посватался к твоей дочери Труд.

- Ты смеешься надо мной! - покраснел от гнева бог грома. - Как может моя дочь стать женой какого-то черного эльфа? Сиф никогда на это не согласится!

- Нет, Тор, Альвису удалось ее уговорить, - ответил мудрый Ас. - Она дала ему слово, и сегодня вечером он снова придет, чтобы повидать свою невесту.

- Сегодня вечером он снова придет, чтобы повидать свою невесту? - переспросил Тор и задумался. - И ты говоришь, что он очень мудр?

- Он считает себя самым умным существом на свете, - промолвил Хеймдалль.

Бог грома усмехнулся.

- Хорошо, я сам встречу его сегодня у Бифреста, - произнес он и спокойно пошел к себе во дворец.

Сиф сейчас же рассказала ему, что просватала дочь за гнома, который так же мудр, как и Один или великан Мимир.

- Лучшего зятя нам не найти, хотя Труд он и не нравится, - закончила она свою речь.

- Я не буду спорить, - промолвил Тор. - Ты уже дала Альвису слово, и его нельзя нарушить.

И не сказав жене о том, что собирается встретить гнома, могучий Ас поспешно ушел.

Оповестить весь Свартальфахейм о своей женитьбе на дочери бога грома, Альвис, едва дождавшись вечера, поспешил к своей невесте, и не успели еще в небе зажечься первые звезды, как он уже был у Бифреста.

- Хеймдалль, Хеймдалль, помоги мне подняться по мосту! - закричал он.

Мудрый Ас, которого забавляла дерзость гнома, и на этот раз исполнил его просьбу, но, когда Альвис достиг страны богов, здесь его уже поджидал сам Тор.

- Здравствуй, Альвис, - промолвил он ласково. - Скажи мне, куда ты идешь?

- Я иду к твоей дочери, Тор, - отвечал гном, сразу узнав сильнейшего из Асов по его огромному росту и могучему сложению. - Сиф обещала выдать ее за меня замуж.

- Что ж, я согласен с женой, - сказал бог грома. - Позволь только сначала проверить, так ли ты мудр, как говоришь.

Гном даже раздулся от гордости.

- Спрашивай меня о чем хочешь! - воскликнул он. - Я дам ответ на все твои вопросы.

- Хорошо, тогда расскажи мне все, что ты знаешь об Асгарде и Митгарде, о Ванахейме и Йотунхейме, о царстве огня и о подземной стране мертвых, а так же о всех племенах и народах, живущих на земле, - потребовал Тор.

Больше двух часов отвечал Альвис на первый вопрос бога грома, но ответил на него без запинки.

- Много ты знаешь, - похвалил его Тор. - Ну, а теперь, - продолжал он, - расскажи мне о всех зверях и птицах, живущих на земле, и о всех рыбах, плавающих в морях и реках.

Альвис ответил и на второй вопрос могучего Аса, но отвечал на него так долго, что, когда он кончил, небо из темного стало светло-серым.

- Ты действительно великий мудрец, - произнес бог грома, искоса поглядывая на восток. - Тебе осталось только сосчитать все звезды на небе и сказать, как каждая из них называется, и мы завтра же отпразднуем твою свадьбу с моей дочерью.

От таких слов у Альвиса закружилась голова. Забыв о надвигающейся опасности, он стал называть звезды, но не успел перечислить и четвертую их часть, как вдали послышалось громкое ржание коней, запряженных в колесницу Суль. Первый яркий луч солнца скользнул по небу и упал на гнома, мгновенно превратив его в камень.

Так Тор, не нарушив данного Сиф слова, сумел избавить свою дочь от неугодного ей жениха и доказал, что хитрость подчас бывает выше мудрости.

• R U N E S •

  • 20.06.19, 07:33
Чия була вперше руна?
Індри, Одіна, Перуна?
Чи всіх трьох? Іншого ль Бога?
Чи є перша дорога?

Навряд чи. Вічні в дзвонах струни.
Вічні полум'яні руни.
Вічний Грім з його акордом.
Вічний Ворон з криком гордим.

В Вітрі мовкне чи ридання?
В Море ль стихне голосіння?
Полюбив, що не минеш битви.
Чи не забудеш слів молитви.

Щоб пройти ліси і гори,
Потрібно знати змови.
Значить, треба знати руни,
Бо хащі вічно-юні.

Значить, треба знати чари,
Бо гори вічно-старі.
І завжди душі знайомі
Руни, блискавки, і громи. Інстаграм @nativeism_ua

Негодовал, увидев клык на шее...

  • 07.01.18, 10:00
Негодовал, увидев клык на шее,
Отвёл в сторонку, просил снять.
Он спрашивал, в кого я верю,
А я не знала, что сказать.

Он говорил о демонах, исчадьях ада,
Рычал на клык и на тату,
Всё сетовал, что нету с нами сладу,
Что выбрали религию не ту.

А я молчала – что тут скажешь?
Шеф православный, я дурак.
Не верить как ему прикажешь?
Я клык сняла – вот как-то так.

Он спрашивал, в кого я верю.
Да ни в кого! В отвагу, честь,
И в справедливость к равной мере.
В людей, добро – всего не счесть.

Я верю в радость и веселье,
В искусство, счастье и любовь.
И в чудодейственное зелье,
И в вечно молодую кровь.

Я верю в Локи, сумасшедший,
Пока ты молишься в церквах.
А я, сто дел земных успевши,
Уже на персональных небесах.

Автор: Mara Strega