Про це повідомляє BBC.Російська служба з посиланням на адвоката підсудного Віктора Ануфрієва.
Процес проходить в Петрозаводськом міському суді в закритому режимі.
Дмітрієва звинувачують у виготовленні дитячої порнографії, розпусті і "насильницьких діях сексуального характеру відносно особи, яка не досягла чотирнадцятирічного віку", а також незаконному зберіганні зброї. Це вже друга кримінальна справа проти Дмітрієва.
Вперше Дмітрієва затримали 13 грудня 2016 року за анонімною заявою. У квітні 2018 року суд Петрозаводська виправдав Дмітрієва та надав право на реабілітацію.
Невдовзі Юрій Дмітрієв знову був арештований у зв'язку з порушенням нової кримінальної справи з тими ж обвинуваченнями.
Процес проходить в закритому режимі.
Сам Дмітрієв вважає кримінальну справу помстою влади за його професійну діяльність. З 1990-х років він займається дослідженнями репресій в Карелії, в тому числі пошуками місць розстрілів і поховань. Перед арештом наприкінці 2016 року Дмітрієв закінчував книгу про карельських спецпоселенців. Найбільше відкриття Дмітрієва - Сандармох, урочище, де було розстріляно понад 6 тисяч ув'язнених.
Кримінальну справу проти Дмітрієва було порушено одночасно з активним просуванням в продержавних ЗМІ альтернативної версії походження поховань в Сандармоху. Відповідно до неї, там поховані близько 20 тисяч радянських військовополонених, розстріляних фінами в роки Другої світової війни. Для підтвердження цієї версії влітку 2018 року (коли Дмітрієв перебував в СІЗО) в Сандармох приїжджала експедиція проурядового Російського військово-історичного товариства.
В "Меморіалі" називають справу Дмітрієва політично мотивованим. На підтримку Дмітрієва виступили десятки громадських діячів, артисти, письменники і музиканти в Росії та інших державах.
Путін на справу Дмітрієва публічно не реагує.
Віктор Медведчук позивається до суду щодо захисту честі, гідності та ділової репутації й просить суд заборонити видання (виготовлення), розповсюдження книги “Справа Василя Стуса”, поширення будь-якої інформації про книгу в ЗМІ та в інтернеті. Окрім цього, він просить стягнути з Кіпіані та видавництва Vivat витрати на сплату судового збору й визнати частину інформації, наведеної в книзі, недостовірною.
“Ми прогнозуємо, що це може бути останній суд у нашій справі в першій судовій інстанції і вже 10 липня може бути оголошене судове рішення - своєрідний “вирок” свободі слова та науці. У разі програшу ми будемо подавати апеляцію, адже ані автор, ані видавництво Vivat не порушували закон, норми моралі та тим паче чиїсь особисті немайнові права. Довести це принципово для нас. В той час, коли Віктор Медведчук «захищає свої честь, гідність та ділову репутацію», ми захищаємо право суспільства на пошук історичної правди», – коментує генеральна директорка видавництва Vivat Юлія Орлова.
“Ми впевнені: вимоги Віктора Медведчука – це неприхована спроба прямого тиску на свободу слова і друку в Україні, яскравий прояв боротьби із інакомисленням. Взагалі цей процес виглядає як другий суд над Стусом. Пан Медведчук свого часу цей процес програв. Ми маємо намір відстояти свою позицію до кінця і готові в разі потреби дійти до Європейського суду з прав людини”, - додає Орлова.
Медведчук просить визнати недостовірними вирвані із контексту, наступні фрази:
1) «…розпинав поета (мається на увазі Василя Стуса), - призначений державою адвокат Медведчук.»
2) «…Віте, що виховувався у родині політзасланця (…кажуть шуцман (шуцман – працівник охоронної поліції Третього рейху).
3) «… чи була можливість у Стуса обрати «менше зло». Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали Віктор Медведчук».
4) «Адвокати відверто «відбували номер», не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…».
5) «… шістка комуністичної системи Медведчук…».
6) «… “син поліцая”…».
7) «…Медведчук на суді визнав, що всі «злочини», нібито вчинені його підзахисним, «заслуговують на покарання».
8) «…він (мається на увазі Віктор Медведчук) фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?...»
9) «Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?».
Як відомо, Медведчук був державним захисником українського поета Василя Стуса. Його часто звинувачують у порушенні норм адвокатської етики під час цього процесу. Сам він своєї провини не визнає.
Книга Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» вийшла друком в травні 2019 року у видавництві Vivat, та отримала ряд премій:
Book Forum Lviv — персональна відзнака директорки ГО «Форуму видавців», Черкаського книжкового фестивалю в номінації «Науково-популярна книга для дорослих», а члени Українського ПЕН-клубу включили «Справу Василя Стуса» до переліку найкращих книжок 2019-го, які з'явилися друком у вітчизняних видавництвах.
Про видання. Книга В.Кіпіані “Справа Василя Стуса” на 90% складається з архівних документів. Думки автора побудовані на фактах, які містяться, в тому числі, в фактологічній частині книги.
Дата та місце: 10 липня 2020 року, 10 год. 00 хв., Дарницький районний суд міста Києва, вул. Олександра Кошиця, 5а.
Суддя: Заставенко Марина Олександрівна.
https://vivat-book.com.ua/blog/medvedchuk-prosyt-sud-zaborony.html
Намагаючись викорінити у сьогоднішній Україні сам термін «Велика Вітчизняна війна», замінивши його на «Другу світову війну», теперішня українська влада не тільки прагне спотворити суть масштабного історичного протистояння, але й наносить глибоку образу своїм ветеранам, забираючи у них світле свято, зраджують пам’ять мільйонів українців, що воювали у рядах Червоної армії та віддали свої життя саме за захист своєї Вітчизни від фашизму.
Заява Міністерства закордонних справ РФ щодо прийняття Верховною Радою України пакета законів про декомунізацію, 10 квітня 2015 р.
Суть міфу
Міф-термін: назва «Велика Вітчизняна війна Радянського народу проти німецько-фашистських загарбників» означала боротьбу у єдиному пориві проти ворога-супостата за спільну радянську Вітчизну, а тому як історичний термін — єдино правильна.
Факти стисло
«Велика Вітчизняна війна» — це ідеологічно обтяжена радянська назва збройного конфлікту між СРСР та Німеччиною 1941—1945 років, складової Другої світової війни. Хронологічні рамки «Великої Вітчизняної війни» та ідеологічний зміст, який виражає ця назва, не відповідають досвіду українського народу під час Другої світової війни.
Факти докладніше
«Велика Вітчизняна війна» — це радянська історіографічна та ідеологічна концепція, яку створив СРСР, та яку дотепер нав’язливо використовує Російська Федерація як альтернативу до терміна «Друга світова війна» зі сподіванням зберегти вплив на Україну та пострадянські республіки.
«Батьківщина-мати кличе!» Найвідоміший радянський плакат часів війни, що закликає громадян стати на захист вітчизни, тобто СРСРСпочатку словосполучення було ординарним ідеологічним кліше. Вперше воно прозвучало у виступі Йосифа Сталіна по радіо 3 липня 1941 року:
«Війну з фашистською Німеччиною не можна вважати війною звичайною. Вона є війною не тільки між двома арміями. Вона є разом з тим великою війною всього радянського народу проти німецько-фашистських військ. Метою цієї всенародної Вітчизняної війни проти фашистських поневолювачів є не тільки ліквідація небезпеки, що нависла над нашою країною, але й допомога всім народам Європи, що стогнуть під ігом німецького фашизму».
У 1939-1941 роках, радянська пропаганда називала цей глобальний конфлікт «Другою імперіалістичною війною», абсолютно не співчуваючи жертвам нацистської агресії та їх прагненню захищати власні вітчизни. Навпаки, через Комінтерн комуністичним партіям європейських держав дали вказівку критикувати уряди за зусилля, спрямовані на оборону від загарбника.
Після 23 серпня 1939 року співпраця комуністів та нацистів тривала майже 22 місяці протягом 1939—1941 років. Назва «Велика Вітчизняна війна» — це фіговий листок для союзу Гітлера та Сталіна. Радянська пропаганда після нацистської агресії намагалася прикрити ним факт попередньої співпраці двох тоталітарних режимів.
Концепція «Великої Вітчизняної війни» пропонує спрощену «чорно-білу» картинку, де СРСР — це «сили добра», а його супротивники — «сили зла». Дійсність була значно складнішою.
«Друга світова» і «Велика Вітчизняна» — не тотожні поняття ані хронологічно, ані географічно.
Участь України у Другій світовій війні не обмежувалась періодом протистояння СРСР та Німеччини у 1941—1945 років.
Уже від самого початку 1 вересня 1939 року ця війна торкнулася території України. До останнього дня Другої світової війни — 2 вересня 1945 року — майже на всіх її фронтах у складі збройних сил не тільки СРСР, але й Польщі, Канади, США та інших країн Об’єднаних Націй зі зброєю в руках боролися солдати та офіцери-українці.
Улітку 1941 року багато мешканців радянських міст та сіл не усвідомлювали загрози нацизму у повній мірі. Адже від вересня 1939 року радянська пропаганда приділяла багато уваги співпраці із союзним Третім Райхом.
Газета «Правда» 23 грудня 1939 року опублікувала телеграми Гітлера та Ріббентропа, у яких вони сердечно вітають Сталіна із 60-річчям. Сталін відповів: «Дружба народів Німеччини та Радянського Союзу, що була скріплена кров’ю, має усі підстави бути довгою та міцною».
Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня — один із візуальних елементів радянського міфу про Велику Вітчизняну війнуРадянська пропаганда дезорієнтувала значну частину радянських громадян, які перестали сприймати Третій Райх як потенційного ворога. На частині території України також залишалася пам’ять про німців взірця 1918 року.
Від часів Голодомору минуло вісім років, а від Великого терору — лише три. За десятиліття, яке передувало подіям Другої світової, комуністичний режим винищив в Україні щонайменше п’ять мільйонів осіб. Багато хто серйозно сприймав початок німецько-радянської війни як можливість звільнення від більшовизму.
Радянська пропаганда, сталінські репресії та пам’ять про минуле були для частини суспільства поживою для позитивного сприйняття німців і певних надій щодо них як визволителів від комуністичного лиха. Про це, зокрема, свідчать зведення про настрої громадян Київського УНКВД влітку 1941 року.
Масова здача у полон солдатів і офіцерів Червоної армії також була свідченням того, що сотні тисяч радянських громадян не були готові воювати за сталінський режим і не сприймали цю війну як «Вітчизняну».
Радянський міф «Вітчизняної» повсякчас підкреслював масовий героїзм червоноармійців під час наступу Вермахту, уникаючи «невигідних» фактів. Загальна картина суттєво відрізнялася від такого чорно-білого і спрощеного бачення цього розділу історії.
Яна Примаченко
Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.
“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.
Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.
“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.
Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”.
http://www.ww2.memory.gov.ua/mif-1-velyka-vitchyznyana-vijna/