Між іншим про жінок у чоловічому житті...

    Приходимо ми на цей світ через страждання наших матінок, які із перших хвильок нашого життя дарують нам любов, турботу й тепле молочко. І перше слово, що ми скажемо, то буде: "мама". І люблять нас усі бабусі, сестри, виховательки.
     Коли ми ще маленькі, то люблять нас усі жінки. І пестять, і леліють нас вони, хвилюються за нас і будь-який каприз готові виконати лиш за те, що ми, маленькі, їхні в майбутті чоловіки.
Та невблаганний час проходить, забираючи від нас цей рай любові любих нам жінок.
     Приходить час прощання з ніжними стосунками, той час,
коли між жінкою і чоловіком, таким ще юним, зовсім хлопчиком малим,
починають, спочатку рідні, потім хтось зі сторони,
встановлювати заборони на дотик до улюблених грудей його любові спраглими губами.
    Це вже початок того згубного шляху, коли жінки, самі не відаючи це, стають виною того, що найніжніші чоловічі почуття достойний в всіх відношення мужчина не може дарувати тій єдиній, котра за ним готова йти усе життя.
     Йому простіше ніжні почуття розтринькати на вулиці рожевих ліхтарів,
бо там усе дозволено здавна.
А у сім'ї, тепер його новій, де так чекають це велике почуття, цю незабутню ніч любові не може він розкритися сповна. Виною цьому та дитяча заборона.
     Безсилі ми, чоловіки, змінити це, бо Ви заборонили нам любити Вас.

Кохані, не беріть це близько до серця в таке свято.
Це лише думка, яку я вчора засвоїв, а зараз подаю у своїй інтерпретації.
Кохайте нас завжди, і ми готові віддавати борг щодня.