Сугестія

Відлунює іній в ранковій моїй самоті Забуто про вирій, що мрії веде до мети, Вже зведено вежі, високі мов з білої мли, Ховаємо межі, де видно галактик світи.
Слонової кості руйнується острів малий, Не вистачить злості, то морок усіх розділив, За ґратами стихли всі схлипи осінніх дощів, Волання повинні вже вивести смуток з кущів.
І знову снується печальних думок полотно,
Ковтком не відчути життя як хороше вино. Зостанеться прірва, що пустку відкриє космічну, Яка принесе провидінь чистоту хірургічну.