Закохана (Василь Симоненко)

Ось на тому й ущухла злива, Розійшлися з під’їзду всі. Ти брела по струмках, щаслива В загадковій своїй красі.

Били блискавки ще тривогу, Розтинаючи небосхил, – І веселка тобі під ноги Опустилась, чудна, без сил.

Довго вітер уперто віяв, Але чомусь і він тепер, зазирнувши тобі під вії У волоссі твоєму вмер.

Через вулиці нахололі Повз очей зачарований хміль Йшла ти в сонячнім ореолі Невідомо куди й звідкіль.

Йшла, та й годі. Може, з роботи, В магазини чи на базар. Дріботіли маленькі боти Об розчулений тротуар.

Не дивилася ні на кого, Йшла й не чула, напевне, ніг. Але щастя твоє ще довго Голубіло з очей у всіх.