Про співтовариство

Ми Українці не за національністю, а за Духом, Світоглядом, Свідомістю. Кожен Українець знає свою особисту національну культуру та мову і кожен Українець знає українську культуру, добре володіє українською мовою, державною та міжнаціональною мовою нашої спільної Батьківщини Руси-України.
Вид:
короткий
повний

Я розмовляю українською!

Мордовський лексикон лоховатих українськиx гопників

  • 12.05.08, 18:01
Дослухаючись до мови друзів, із подивом спостерігаю появу все нових і нових екзотичних слів. Вони швидко всотуються у лексикон, незважаючи на їх невідоме походження, а згодом мирно переповзають і до словника наших батьків, і на пресу, і на телебачення. Візьміть хоча б слово “лох”, або “гопник”. Смішнувате дієслово “тусуватись” побило всі рекорди вжитку, а славетні “лафа” та “лажа” вже є мало не літературними. Де вони взялися на нашу голову? Кажуть, що у них є “автохтонне”, незужите вулицею...

Читати далі...

Червоні конвалії

  • 09.05.08, 22:05
Ми ішли через поле. Двоє. Говорили чи ні – Хтозна. Хмари плинули Над Сулою, І на них відлітала весна. І уже задихалося літо, І зітхали вітри у траві, І колосся, промінням политі, Ворушилися, мов живі. Тільки обрій моргав суворо, Де тополі, немов списи, Підняли свої вістря вгору На сторожіцієї краси. Вуси-вусики у пшениці, Стежка стежечка, мов стріла, До домівки мене і Фріца Через лан голосний вела. Ми зустрілися з ним у вузі, І не відаю сам, чому Раптом стали ми вірні друзі,...

Читати далі...

Розрита могила

  • 05.05.08, 23:25
Світе тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась, Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? «Молилася, турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала. Виростали мої квіти, Мої добрі діти, Панувала і я колись На широкім світі, Панувала… Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що...

Читати далі...

Несе він її цілу солодку вічність

  • 23.04.08, 23:36
-- Що ж тебе так у пекло тягне, коханий мій? -- із сльозами запитала Оксана і обійняла руками своїми шию козака. -- Не думай про се, -- тільки прошепотів Остап і пригорнув дівчину до себе. Оксана відчула різку хвилю жару, яким пашіло тіло козака, і те, що ця хвиля уносить її у зоряне небо. Вона відкинула голову назад, і срібні зірки закружляли навколо неї. Остап легко, немов пір"їнку, підхопив її на могутні руки свої і поніс у степ. І здавалося, що несе він її цілу солодку вічність. І...

Читати далі...

І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм ...

  • 10.04.08, 23:46
Аще кто речет, яко люблю бога, а брата своего ненавидит, ложь есть. Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с.20 І смеркає, і світає, День божий минає, І знову люд потомлений І все спочиває. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І господа зневажають, Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить...

Читати далі...

О рідне слово, хто без тебе я?

  • 07.04.08, 16:01
О рідне слово, хто без тебе я? Німий жебрак, старцюючий бродяга, Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, Прах, купа жалюгідного рам'я. Моя ти — пісня, сила і відвага, Моє вселюдське й мамине ім'я. Тобою палахтить душа моя, Втишається тобою серця спрага. Тебе у спадок віддали мені Мої батьки і предки невідомі, Що гинули за тебе на вогні. Так не засни в запиленому томі, В неткнутій коленкоровій труні — Дзвени в моїм і правнуковім домі...

Читати далі...

Я закоханий палко, без міри

  • 07.04.08, 15:51
Я закоханий палко, без міри у небачені вроду твою. Все, що в серці натхненне і щире, Я тобі віддаю. Ти дала мені радісну вдачу, кров гарячу пустила до жил. Я без тебе нічого не значу, Ніби птиця без крил. Кожну хвилю у кожну днину Гріє душу твоє ім'я Ненаглядна, горда, єдина, Україно моя.                     В. Симоненко

Закохана

  • 07.04.08, 15:41
Ось на тому й ущухла злива, Розійшлися з під’їзду всі. Ти брела по струмках, щаслива В загадковій своїй красі. Били блискавки ще тривогу, Розтинаючи небосхил, – І веселка тобі під ноги Опустилась, чудна, без сил. Довго вітер уперто віяв, Але чомусь і він тепер, зазирнувши тобі під вії У волоссі твоєму вмер. Через вулиці нахололі Повз очей зачарований хміль Йшла ти в сонячнім ореолі Невідомо куди й звідкіль. Йшла, та й годі. Може, з роботи, В магазини чи ...

Читати далі...

Я і в думці обняти тебе не посмію

  • 07.04.08, 15:31
Я і в думці обняти тебе не посмію, А не те, щоб рукою торкнутися смів. Я люблю тебе просто - отак без надії, Без тужливих зітхань і без клятвенних слів. Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе, Захмеліть, одуріти від твого тепла. Я кохаю тебе. Мені більше не треба, Адже й так ти мені стільки щастя дала.                                      В.Симоненко

Про Кобзаря

  • 28.03.08, 12:09
Перебравши 1917 року ввесь політичний спадок монархічної Московщини, „демократична" успадкувала її ненависть до Тараса Шевченка. Москвини в 1917 р. палили „Кобзаря", портрети Т. Шевченка. Україна відповідала війною. Таку мову москвин розуміє. Московщина вдалася до старого, традиційного способу боротьби: проголосила найзапеклішого ворога всього московського Великого Тараса приятелем Московщини. Навіть пам'ятник йому поставила. Традиційне московське шахрайство, підробка історичних...

Читати далі...