Карпатські світлини

Все найкраще: описи туристичних маршрутів, фотографії, памятки архітектури, відеофільми, живописні місця які варта відвідати, туристичні бази, ...
45+ подписаться

20 участников

Ужгород. Гори починаються і закінчуються саме тут.

Ужгород.
Гори починаються і закінчуються саме тут.


Транспорт: прямі поїзди до Ужгорода; від Мукачева до Львова – приміські поїзди.
Хребет: на південий схід – залісений майже всюди. Тому краєвидами не перенасичитесь... А ще він містить ~4села. Тому по їжу ходити недалеко – не втомитесь.
Але визначне місце таки є: скеля-урвище „г. Обавський Камінь” 979.2м.
Ліси: листяні. Переважно бук. Тому, що більше ночей на одному місці – то відчутнішими стають пропущені букові шишечки під спиною...
Вода: багато й високо.
Їжа: непоганий вибір навіть і у найвищих селах (на хребті).
Селяни: незіпсуті цивилізацією ("матрасниками") навіть біля Ужгорода й Мукачева (бо от впритул до "буковелів" – значно гірше...);
Карти:
* 2000-метрівка всієї області з планом Ужгорода на звороті;
* генштабівки в смарті (1000, 500; щоправда одного квадрату не вистачало [зд., М-34-117] але в ньому був недовго); де їх нині шукати – неясно, бо з незрозумілих причин в інеті пропали...


Весна непередбачувана. Особливо в горах. Тому, щоби не місити сніг мокрими ногами (та ще й ослаблими за час зимової "сплячки"), вирішив починати мандрівний рік з південно-західних гір, гірок, горбів і схилів Карпат. Там сніг сходить рано.

Біля Рахова навряд чи щось хороше вийде, бо довкола найвищі місця в Україні.

Посеред квітня 15p. спробував Сваляву. То теж була помилка. Бо її гори (Борліов Діл, хр. Великий Діл) завеликі (~1000) і вище 500м почався глибокий сніг... Довелось брести. А от південний схил хребта виглядав значно краще, бо сніг майже зійшов. Останній перед рівнинами хребет (Хат; 400м) – то й взагалі був весняним буковим парком.

Отже, в березні-квітні йти треба або з Мукачева(?) – хр. Хат (400м гори; є скелясті місця), або з Ужгорода – хребет до 1000м, а якщо буде сніг, то південний схил хребта здається багатим на дороги й села. Там має бути тепліше. Бо на висоті 400м (с. Чабин) надвечір впріваєш, навіть якщо перед тим, вдень, мерз на 900-1000м... І термобілизну довелось зняти. І спальник лише один використовувати (та й той 700грамовий).

Тому, посеред квітня 2016p., трохи переплатив за квиток і поїхав таки до кінця – в Ужгород. Гарне місто. Приємно глянути. Причому таке враження справляє навіть залізничний вокзал. Може він найкрасивіший в Україні (світі?) Як ззовні так і всередині – архітектура (псевдоготика?), віртажі, фонтан в залі. Щоправда трохи постраждала функціональність (розклад приміських поїздів я так і не знайшов); і ще – мало хто бачить ту красу, бо поїзд приїздить майже що пустий. А вони ще й провокують довгою стоянкою в Чопі, під час якої мала дитина увиразнила спільні очікування фразою на увесь вагон: „давайте вже виходити...” :)

Бажано приїздити з більш-менш легким наплічником (без зайвої їжі, води), щоби була змога довше поблукати містом (та й за добу вже будете проходити село – там докупите).
Напр., манюсінький ботанічний сад на якихось 4-5 га (<100м*<500м!) увібрав в себе сакуру, рододендрони, туї гігантські(!), всілякі кедри, сосни (навіть гімайську)... Дуби, падуби. І метасеквоя. Хоча, здавалося б, секвоям треба більше місця... Самшитові кулі. Тюльпанне дерево. І купа дрібноти. І як тільки не побилися.
Причому, вхід безплатний. Хіба що є нев'язлива скринька на пожертви.
Та й просто на вулицях і в подвір'ях є ця екзотика...
Архітектура міста якось уникла типового українського жаху. Принаймні не помітно будинків прямокутно-паралепіпедного типу. А як і є близькі до такого несмаку – то мають щось цікаве (напр., непрямокутні віконні отвори) і не так гнітять...


Похід. Хребтом на півд-сх. з деякими відхиленнями

Виходив з міста мостом на окружній.
Повернув в гори правіше вказівника зі шгагбаумом "Воєводино 40" (метрів?). Підіймаюсь. Навіть струмок перетинав дорогу. Не перевіряв чи чистий, але більше на дорозі його не бачив, тому можна сподіватись. Тим більше що дорога не схожа на типовий біля-міський смітник-у-лісі. Не смітять? Хоч в Ужгороді й напрочуд добре влаштований збір сміття (особливо в його сільській частині, де кожна хата має особистий бак для сміття :)), але чи могло то перевиховати всіх свинок? Як каже один суч.казкар "я так не думаю". Чи просто не ходять в гори? Міських пагорбів вистачає.

Незначний набір висоти (від~100 до 300макс), а далі щось схоже на буковий парк (вже зелений). Лише один раз бачив на стежці повалене дерево. Та й те жило! Єдине, що погано – комарі. +17, а вони шаленіють... Цікаво, а якщо ще раніше приїхати?
Після букового лісу, нижче від дороги – буде трохи молодого березняку та ще й заплетеного щедро ожиною. Якщо таки продертись на галявинки – ідеальне місце для супер-безпечного сну.
Пройшов повз г. Розпута (291) і рухаюсь до с. Ярок через дивожно густе скупчення доріг.
СтоунХендж по-ужгородськи:

Зображення

А під'їздні дороги грунтові...
Після 289.4м почався асфальт. Причому неясно навіщо він там. Якби ж вони ним виклали напис "просто залишився асфальт", то було би зрозуміліше :)
Надпис ТанкоДром (на роздоріжжі) – трохи прояснює ситуацію, бо звичайні машини дорогами майже не шастали. Втім, танків не було взагалі. Набрав шипшини (бо вище в горах її вже не буде... а без неї вода занадто прісна) біля грунтової дороги зі слабкими ознаками заростання. Знову подивувався зеленим бобово-хвойним (?) кущам, які тут (в теплих Карпатах) імітують жереп. У перших числах травня їх обсипало безліччю яскравих жовтих квітів.

У селі Ярок, незважаючи на його скромні розміри, хороший вибір у крамниці (сир: і косичка, і фасований твердий; овес, горох і навіть дорогоціна нині гречка; ковбаси десь так 5 видів). Тому то я й казав, що в Ужгороді варто мати мін. їжі (~на добу).
Після села дивовижне стрільбище. З двох частин, з'єднадних отак-от:

Зображення

Зображення

Зображення

Щось це мені нагадує... Піднявшись 123-ма високими сходинками йдете дорогою вгору. Вода була і справа (недалеко, починалась трохи нижче поперекової дороги) і зліва... Вибрав ліву. Довго йшов від траверсу вгору по затракторених валунчиках). Вже навіть листя на деревах поріділо або й зовсім поховалось у бруньки...
Кілька разів перетинав русло струмка. Потім вода сховалась під землю (~650м); звісно є ризик, що десь там вище вона знову поверхні й по ній походили... (напр., див. правий найближчий притік перед Бухтівецьким водоспадом). Так і вийшло: далі вода знову на поверхні, два чисті струмки злились і перетнули дорогу, а потім (вище) ще й по дорозі вперто текла вода – аж до ~700м. Та й взагалі: у тих місцях таке враження, що повсюди пересохле русло потужної річки. Мабуть після танення снігів і сильних дощів вода пробивається звідусіль...
Отже, таки варто йти аж до тих двох струмків, особливо влітку, коли буде людно.
Втім, інколи таки доводиться брати воду внизу. І... Але... Шо ж тепер – в походи не ходити, поки не купиш дистилятор водяної пари з повітря?
Та й взагалі: якщо вгору не йде дорога і гугломапи кажуть що там ліс, а очима видно хащі, і весна лише почалась, і ходити нічого (всім, крім нас :)), то є надія на краще.

І ніч, і день (+15...+17макс) вгорі холодніші. І ніяких комарів. Невже аж так вплинули зайві 300 метрів? Чи може більша відстань до річки Уж допомогла?
Павучки витриваліші. От один, за неповну добу, вже звив собі гніздо біля вершини тентового даху. Щоправда якесь незвичне – комахи не заплуються, хоч і сидять поряд. |#smile770|

Дорога вгору весь час кам'яна.
~760м молодий ліс.
~800м – з'явилась дорога (з півдня [с. Анталовці?] на північ – до хребта) з біло-жовтою міткою.

Майже перед вершиною була заболочена місцина, але добути воду навряд чи можливо. Та й місце біля дороги брудне:

Зображення


Йду далі.
Щось вибухнуло! Аж вуха заболіли... Спочатку була думка, що я вчасно відійшов...
Потім дорога з біло-червоною міткою. Табличка:
"Урочище Анталовська Поляна" (Ужгородське військове лісництво). Побачив машину з надписом "піротехнічна служба". То от хто грався з вибухівкою...
Хребет роздвоюється і в "чаші" зд. полігон в якому навіть літак розбивався...
Далі ще цікавіше – дерево з дуплом-кімнаткою на першому поверсі (випалене?) має адресу „вул.Квітова”. Без номера. Але це мабуть правильно для вулиць з одним будинком :)

Спуск не по хребту. Хороша дорога (на ній навіть "перемелене" листя) вперто збочує на північ – в напрямку Тур'ї-.... Аж навіть заманює великими жовтими стрілками. Підозріло. В кінці має бути триголове чудовисько або хоча би зла відьма в здобній хатинці :)
Йти на схід по бездоріжжю – і нервів жаль, і взуття. Але таки з'явилась якась дорога в правильний бік. Втім, не ризикнув – зовсім дика. Далі ще одна – краща. Занедбана, має повалені стовбури, але йти можна. Згодом навіть зграю молодих букових деревцят на ній виявив. Але ще негусто і недовго. Навіть на хребті Менчил (захід від Міжгір'я) гірше.
Потім пару крихітних струмків побачив (витік р. Клокотива). А третій починався недалеко над дорогою. Вирішив розчистити джерело, зробити дві глибокі калюжі (в нижній мити пляшку й руку; у верхній набирати воду) й на ранок мав чисту воду.
Посадив шипшину. Хоча хто-зна як їй буде у старому, тінистому буковому лісі?

Якщо йти далі дорогою, то ліс стає значно молодшим, світлішим, а стовбури тоншими:

Зображення

(П-50Ш – схоже на "запчастину" до попередньої фоти; "пройдись лісом і збери ядрьону бомбу"...)
Кумедно: у книжці, яку якраз читав, натрапив на уривок про майже те саме:

... рослинність видимо порідшала; з’явились галявини; подекуди видко було молодняк, де дерева були вже не такі потужні, й вікові, велетенські стовбури почали зникати.

Дивовижний збіг... Навіть два! Збіги.

Йти впоперек гори було зручно. Різкий поворот донизу все зіпсував. Кам'яниста дорога та ще й присипана листям – невелике задоволення. Потім задеренчали лісоруби і з'явилась їхня дорога – непогана, якби по ній не текли місцями струмки. І зрештою – різко повернула вгору позначена на карті грутівка: суха, чиста, втрамбована. Навіть мітки біло-зелені на ній згодом з'явились (але знову невідомо куди... міраж), бо невже хтось ходить від села до села перевалюючи через хребет?)
Є хороша дорога на схід (до хр. Липова Скала й г. Маковиця) після перехрестя.
Згодом дорога роздвоїться: одна йде явно вгору, інша – ніби-то впоперек. Для залісених хребтів здебільшо нема розумних причин дертись на вершину. Але радість була передчасна – траверсова дорога швидко зникла після мікро-вирубки. Втім, перелізши повалене дерево, виявите іншу радість – безліч струмків. Щоправда, трохи незвичних. По-перше, часто ховаються під землю, щоби трохи нижче знову вийти на поверхню. Причому, земля не так вже й добре фільтрує (якщо замутити воду вгорі, то й внизу то буде видно). По-друге, в руслах багато темно-червоної (чи багряної) глини, камінців і піску. Добре хоч вода прозора, а всі рослини здорові. І ще, є відчуття, ніби-то постійно бачиш характерні тракторні двоколійки... Причому в абсолютно неймовірних місцях, напр., в напрямку дерева, яке важко й обхопити. І там багато ж таких великих дерев. Але воду вирішив брати трохи вище. Та й незвичного кольору там було менше. Хоча, він всюди на цій горі (виявив пізніше; є навіть камені рожеві – якщо сухі).

Якщо йти вгору, то дорога теж трохи "траверсуватиме". А потім над нею буде джерело (північніше г. 896м) і трохи рівного місця щоби спати. Щоправда червоний ґрунт і тут є. А ще дерева (молодняк) пізніше зеленіють. Раньої весни може бути вітряно. Трохи далі – чорниці. І жодної брусниці. Отака-то жорстока доля до весняного мандрівника...

Не знайшов дороги в правильному напрямку. Було щось, але схоже на під'їзд до ями (широкого окопу?), то я й не перевіряв...
Висота скинулась до р. Велика Ружа. Вгору вздовж потоку – жахлик.
Трохи нижче по течії – її правий притік. І вздовж нього хороша дорога. Маючи запас їжі – жаль не скористатись. Пішов вгору. Спочатку вздовж (і по) потоку (справа). Зліва бачив кумедне й незвичне супер-широке джерело, але не підходив. Дорога звивалась, кращала на очах, і зрештою вийшла до основи відрогу, який (його макс. 715.3м) лежить між вказаною річкою і р. Костилів. А тут чудеса: ціле перехрестя + ще 1 стежка. І дрежело (так собі, бо не видно первинний вихід води, а вона тече між великими каменюками) в півд-сх. квадранті. Стежки йдуть вздовж відрогу. Та що в село – убогенька. Та й дерева там страшнуваті. Одне навіть з ознакам порнографії... А як інакше, якщо вони вікриті всім вітрам? Набато краще такі умови витримують кущі. І спати тоді зручніше, безпечніше – кущ не впаде і не покалічить; причому вітер він стримує набагато краще (на висоті 1-2м звісно ж).

Трохи про гіпотетично ідеальні хребти
Думаю, що в найкраще було би (навіть для заповідника, якщо ним ходять люди) – якщо гребені хребтів і відрогів частково знелісені. І мають дві-три дороги: 100% відкрита навсебіч, і трохи нижче дві затінені кущами – для „стомлених Сонцем”. Крім того, мають бути нижчі дороги впоперек (траверси).
Для кожної потрібно вказувати відстань до наступного джерела чи спуску в село (в м чи км + поправковий коеф. складності, якщо є перепад висот; але звісно ж не в безглуздих і образливих годинах і хвилинах, визначених за швидкістю руху молодого, спортивно-стурбованого кабанчика, сліпо націленого пройти, не зупиняючись, не роззираючись, і навіть не обходячи дрібні перешкоди ;)).
От з такими зручними хребтами Карпати могли би заробляти не за рахунок неекологічних суцільних вирубок схилів або котрабанди цигарок на Захід, а від зрослого потоку своїх туристів, що нині тікають в Турції, Єгипти... вивозять тим самим з України валюту, зароблену, передусім, за рахунок нищення і/або вистаження українських природних ресурсів... І частина таких туристів може ще й вважає себе патріотами (з якихось, байдуже яких, міркувань), мдя...
Хоч би для проби десь зробили такий хребет (як, напр., півд. частина Росохатських полонин: дорога, кущі біля неї, краєвиди хоч на 180°, вода близько).
Особливо там, де є додаткові переваги – села майже на гребені хребта. Бо погляньте скільки людей товчеться на неідеальних (часто нема тіні, води...) Боржаві, Чорногорі й т.п. Та й там вклад людини у формування є мінімальним: Природа, зд., сама заголила гребені (аж занадто); а люди хіба що зробили дворівневі поперекові стежки-дороги (Боржава).
А дехто навіть туди ходить знехотя. От напр. екскурсії, що їх водять на Говерлу. На початку травня 13p я там йшов від Кукула. Ще було трохи снігу, слизько – і чув як верещать люті матрасниці на своє потомство: "за кусти хватайся! шо нє ясно! дурак!"... То чому би не зробити для них інші – мальовничіші й простіші траверсні маршрути і дати Говерлі більше спокою?
І в корені неправильно, що нема можливості поглянути на Ужгород (або щось інше цікаве) з вершини гори. І що інколи не можна навіть пройти крізь хащі, буреломи і т.п., в той час як пилки десь таки гудуть, але не приносять користі для логістики і потоку вибагливих туристів...
Дивно...
Особливо дивно, коли чомусь не(!) відкрита (не прорубана) легка (з малим перепадом висот, грунтова, суха), гарна (з краєвидами), наскрізна дорога до села, яке дивом розташоване майже на гребені хребта (див. далі), а отже має унікальну можливість продавати їжу всім тим, хто не схоче нести її знизу. Всім же ж вигідно. Навіть жителям села, бо зростання обігу зменшить ціни в крамниці й розширить вибір. Бо нині, на жаль, витрати в тривалому поході різко падають порівняно з міськими саме через часту неможливість купувати щось смачне й дороге... І це при тому, що ціни в сільських крамницях вищі за міські (навіть на співставні НЕакційні товари, бо якщо порівнювати з міськими розпродажами, то...)

Повернення на хребет
Цікавою і напрочуд хорошою є дорога, що траверсує відріг у ~східному напрямку (позначена карті М-34-130). Невже таки вдасться вийти на хребет? Вдалось. Хоч і довелось неслабо набирати висоту. Пройшов пару полонинок. На другій – подивився на безлюдну г. Маковицю, вершина якої ще не знає про весну і пішов впоперек – по ~800м горизоталі. Вдало. Надибав два гарні джерела одразу над дорогою (верхнє під парою повалених стовбурців). За всіма ознаками чисте. Навіть листя мало, бо поряд галявина. А те що таки впало – перетліло місцями аж до прожилок. Згріб. Поглибив і додатково загатив. Посадив шипшину.
Далі дорога йшла спочатку вниз; і знову впоперек. Ще трохи галявинок. Трапився заблудлий турист (єдиний за 4тижні, якщо не враховувати так само єдину групку місцевих в радіалці без спорядження...) з паперовою 500метрівкою, але без gps. Далі дорога заростає. Але веде до витоку річки перед урочищем Воєводино (невже про нього писали в Ужгороді?) і селом Тур'я-Пасіка. Сідловина заросла здебільшо кущами та й тих негусто. Збулась моя мрія. А зранку розраховую ще й зарядити добре акуми, бо вже 1.5-2 пусті (у всьому винні залісені гребені хребтів!). Забагато, якщо врахувати ясні (переважно) дні. Дощило як на замовлення: вночі.

Далі треба думати як проскочити 750кВ лінію електропередач... Не те щоб існував реал.ризик десь збоку від неї, бо хоч 750кВ/220В = 3409рази, але ел-магнітні поля зазвичай мають розходитись по сфері (площа ~ радіусу^2), тому корінь(3409) = лише в 58разів більша відстань треба. Але все-одно страшно (навіть якщо рахувати кожну фазу окремо). Особливо неприємно проходити знизу, бо можна припустити, що там поле рівномірне по висоті (від землі до дротів), а висоти там зовсім небагато... І напр., 10м(?) з коеф. 3409 == 3мм від оголеного провідника 220В... А ще ті 750кВ так люто гудуть... Особливо при великій вологості. А раптом іскровий розряд? Тому обходжу за можливості...
На дорозі табличка „мислівські угіддя МТ "Маковиця" 3175га”, а одразу після ЛЕП – Мисливські угіддя ТМР „Маковицький Яструб”. Ти ба як зачастили мисливці...
Обхід вершини 766.4м не вдався, бо його нема. Але набагато гірше, що й пристойної дороги вниз (до асфальту?) не видно. Я розумію чому її не було вздовж потоку (завеликий нахил). По верхньому (північному) притоку є, але йти по мокрій дорозі не хочеться. До речі, там джерело недалеко від гребеня, але дуже слабке.
Йти далі по хребту до ЛЕП (?) теж не хочеться. І так вже зробив гак щоби її обійти. Тому вертаюсь назад (5-10хв) до дороги з неперемеленим листям. Непогана. Навіть коли зійшлась з потічком – йти було сухо.
"Асфальт" виявився кам'яно-грунтовою дорогою. А ще на ньому було одне зайве перехрестя (5 доріг). Рух пожвавлений – бачив лисицю. Стояла на дорозі (в напрямку від села) й думала. Цікаво про що? Я встиг і сфотати, і так роздивитись, і навіть через шматок бінокля... Отакий-от повільний „хитрий-хитрий лис”. Щоправда я так і не збагнув у чому хитрість. А якби у мене "ружжо"? Я тиждень не бачив пристойної їжі... Всяке може статись :) Правда, про м'ясо хижих тварин погані відгуки в літературі минулих сторічь. Але ж вони могли перебирати, а от нині, враховуючи популярність хот-догів ("купи чотири і збери котика"), курей-мутантів, і корів та свиней розгодованих антибіотиками та всіляким гмо – мабуть необачно навіть хижакам, зміям, жабам... так підставлятись...

Була думка йти північною дорогою. Але вона набирала висоту. Не те.
Йду далі вниз. При дорозі бачу природний басейник на річці. Влітку, коли тут температура буде(?) понад 30°С – те що треба.
Згодом дійшов до другого (правильного) перехрестя. От від нього і йду в село Тростяниця правою дорогою. І з неї ледь чи не вперше від ужгородських сіл бачу гори...
Село крихітне. Крамниця у північній його частинці. І тут любителі ходити біля ЛЕП виграють. Щоправда небагато – бо асортимент невеликий. Сиру і навіть вівсяних пласівців – нема. Хліб вчорашній. Єдине кільце ковбаси ("селянська"!, зроблена у місті Івано-Франківську! :)) – вже один день як за межами терміну придатності. Втім, є герм.пакування, а для села таке прострочення – то й не прострочення зовсім... Як казав Альф:
„коли треба викидати устрицю:
* коли вона стала чорна?
* ... стала зелена?
* коли її не стало?...”
У селах (і райцентрах!) близькі до кінця... Торік я роздивлявся сир-косичку селі, то продавщиця так мені й сказала: "якби було погане то покрилось би мохом..." Цікавий підхід. Схоже, що best before для них необов’язкове :)
Я не став її розчаровувати... Але купив не три, а одну.
А взагалі-то, продаж їжі, зокрема й мандрівникам, можна було би налагодити краще. Наприклад, я проходив по дорозі біля лісорубів. Скількись їх десь там пиляє дерева. Один тягає тракторцем. Один ходить біля колод. І ще наглядач сидить у бусику. Або коли збирачі чорниць приїздять на машині. Невже вони не могли би продавати їжу? Додати собі функцію пересувної крамнички. Так, потрібні додаткові витрати. Напр., на холодильник і на сонячну батарею (щоби не зношувати акум). Але ж у холодильнику можуть тримати щось і для себе (молоко, йогурт, ...) Тому, це була би зовсім не зайва річ.
Або почати хоч би з простого: круп, цукру, олії, води, напоїв...

с. Пузняківці
Між селами є кущі, підлісок і хороші галявини. Можна зупинитися, бо машини нечасті. Але не знайшов пристойного джерела.
Йти в Пузняківці треба розумно. Бо крамниця ~посеред села (якраз на закруті дороги). Тому перед селом вибираєте праву (горизонтальну) дорогу і йдете спочатку нею. Перший поворот вліво – невдалий (вийде зависоко в селі). Другий буде мабуть тим, що треба.
Село більше, а отже й вибір у крамниці ширший. Втім, йогуртів, сиру – так і нема (крім карцерогенних плавлених). Зате багато видів ковбас (свіжих!, але дорожчих). Є вівс.пластівці. Але несвіжі – від 08.06.2015, а отже крупі вже майже два роки, і вона гірка якщо не зварити, тому суху спокійно не пожуєш... І взагалі – завжди найрозумніше купувати макс. одну пачку й пробувати, а далі докуповувати...

Гора 688.4м. Цікава ямою на схилі. У ній джерело. Але мабуть яму копали для худоби і на зиму спустили воду. Втім, для людей є цікавіше місце: нижче є поперекова грунтова дорога (не надто роз'їжджена), під нею зона кущів і малих дерев і от там є гарне джерело (навіть не одне). Знайшов ліве (з дороги його "позначають" купи спиляних березових гілок). Чисте. Захищене деревами й каменями. Навіть денце пластик.пляшки висить на гілці. Тобто, люди там явно п'ють воду. Це заспокоює.
Чи є ризик, що вода в джерелі забруднена чимось з поверхні (дороги, схилу)? Мабуть. Для кожного джерела. Бо хай там як, але водоносні шари ґрунту поповнюються з поверхні ж... Але тоді: чистої води у світі вже нема? Крім, можливо, десь у льодовиках Антарктиди? Бо всюди вже залізла людина, всюди долетів пил її діяльності.
Але хай там як, в Карпатах мені більш-менш спокійно. Бо от пити воду з криниць, бюветів десь біля Києва набагато страшніше. Навіть з глибоких пластів... Зрештою, звідки вони беруть воду? Тому на карті забруднення поверхневих вод України (є в інеті) зд., вся територія (крім гір!) була позначена брудною. Логічно, бо куди подітись брудові, якщо він вже потрапив в ґрунт? А от в горах водоносні шари є свої у кожної гори. Площа їх (і об'єми!) відносно невеликі. Дощам простіше все те промити. Та й бруд (особливо отруйний) людині складніше витягнути на кожну гору. Звісно треба уникати джерел на свіжих вирубках, на перевалах, під найлюднішими дорогами...
Тому заспокоївся, почистив джерело від листя. Вичерпав мул. Додатково накидав гілок і великого каміння зліва, бо звідти могла би затікати брудна вода, якби почали ходити. А шипшини багато росте й на голому схилі гори.

Похований у снігах
Снігопад 25 квітня.
На ранок проблема чистоти води відійшла далеко вбік...
Ще увечері дощ з якимось дивним звуком падав на тент. Але сніжинок тоді виявити не вдавалось.
А зранку під тентом стало якось тісно. Сніг засипав і обліпив не лише зелені дерева, але й зелений тент :) Навіть не знаю кому з нас гірше, бо дерева хоч скидають грудки снігу вниз. А влучає наді мною... Відчуття, мабуть, як у похованого живцем, коли грудки землі стукотять... Ну може трохи слабше ;). А от якби я здуру йшов швидко й задля брусниць виліз кудись на 1500м (Боржава), то, якщо припустити, що саме вона взяла на себе основні опади і закріпила їх ще нижчою температурою, то купа снігу довкола (і над?!) тентом дали би повні враження...
Вже зараз – гарно натягнуті звечора стінки тента під пластами снігу попровисали. А випало ж усього кілька см... Тому у снігові походи кращим буде мабуть каркасний намет.
Трохи поскидав і тепер довкола тента кучугурки снігу. Деякі пролізли всередину і потроху дрейфують. Добре що збоку. Бо під тентом – єдині сухі м2 на багато км навколо. Температура на снігу зранку = 0. Добре хоч їжі накупився вчора... Та й взагалі збирався відпочивати і виїдати зайве. А тут ще й поспішати не треба – температура саме як в холодильнику.
Втім, надовго таких погодних чудес не хотілося б. Бо йти по мокротинню зовсім неприємно.
І коли вже навчаться керувати погодою? Щоби дощі йшли вночі, щоби весна була таки весною...?
І це на якихось 600-тах метрах висоти! Цікаво, чи так само на 500, 400, 300м горах? А на закарпатській рівнині? Бо птахи кудись повтікали. Майже всі. Так вчора пищали, так пищали, а нині чомусь притихли :)
Вдень прийшли +4...+5град.С і почати потроху нищити сніг. Але жаль що Сонця не було, а отже й нищення було непереконливим...
26 квітня теж халепка: падає градець (злиплі сніжинки).
І лише 27 розтануло (на малих висотах)...

Гора 688.4м
З вершини можна побачити купу засніжених безлісих вершин. І не лише боржавських. А й ближчих, і нижчих на півночі.
Далі.
Хребет Плішка – краще йти вгору. Без усіляких попереків – вони оманливі.
Все так само залісено як і до сіл. Але є відмінність: доріг багато, хороші й навіть кумедні – замість прорізати впалі стовбури, раз за разом їх об'їзджають. Втім, у букових лісах, на ~плоских гребенях так може й легше.

Г. Обавський Камінь 979.2м
Дійсно Камінь. Навіть сказав би: Височезне Каменище! Дерева, які ростуть під ним, навіть найбільші – не дістають до плоскої вершини.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Навіть не знаю де ще в Карпатах можна так зверхньо поглянути на сусідні дерева :) Зазвичай вони або далеко й маленькі, або поряд і височезні...
І хоч на Камені, звісно ж, не так:
„Чарівнішого , величнішого краєвиду я ще не бачив на острові Ремполі. Прямовисні кам’яні стіни урвища були такі високі, що навіть найбільші дерева внизу здавалися мізерними кущиками” (Г. Уелс)
Але схоже.
Тут, завдяки урвищу і краєвиди є... Всупереч лінивим лісорубам.
Біля Каменя, знизу, неглибоке джерело-криниця. Накрита світлим дерев'яним дашком. Нібито чиста: камені на дні, тритончик сидить... І злить. Так і хочеться якось його зрушити з місця :) Але довелось стати на горло таким бажанням (криниця ж бо). Камінчики кидати не став, натомість вийняв з води жука. Живого.
Втім влітку, якщо там будуть натовпи людей ходити на Камінь, я би ту воду не радив, бо дорогу(!) до неї проклали прямо по потенційному руслу над джерелом! Тисячі людей там швендятимуть (неподалік санаторій). А потім дощ, і все принесене ногами понесе до криниці... Це (навіть якщо саму воду діставатимуть цивілізовані провідники чистим відром) неабияк знижує привабливіть криниці...

Знову ліс...
Але є цікаве місце (мала вирубка), на все ще значній висоті, звідки видно далеле-далеко. Села, Мукачево, рівнину й водосховища, і навіть на півдні (і трохи ухил на захід) – якісь неочікувані гори за рівнинами... В цьому місці, як ніде, можна відчути безглуздість залісених гребенів на хребтах...
Але, мабуть та залісеність надовго. І навряд чи вона для захисту вразливих людей від безмежних краєвидів :).
От прочитав статтю у журналі Тиждень (є в інеті):
Край контрастів
18 грудня, 2015
Олександр Крамар
Маючи очевидні переваги в контексті євроінтеграції, Закарпаття й досі потерпає від стагнації в більшості секторів економіки, вкрай низької реальної зайнятості та дефіциту бюджетних ресурсів.
... Адже поруч заможні регіони сусідніх держав, потрапити до яких жителям не так і складно: абсолютна більшість мешканців Закарпаття проживає в межах дії малого прикордонного руху з Угорщиною та Словаччиною, багато мають угорський паспорт, або документи інших держав ЄС. Фактично в усіх прикордонних районах добре володіють мовами сусідніх держав. Тож принаймні населення смуги завширшки 50-70 кілометрів живе саме завдяки можливостям, які відкриває прикордонний статус регіону: займаються контрабандою, виїжджають на заробітки...


Це пояснює, чому бачені мною вирубки такі крихітні: комусь треба було трохи – взяли й вирубали... Не купувати ж казна звідки. А от постійно займатись важкою і небезпечною лісорубною роботою, та ще й мабуть низькооплачуваною – бажаючих вочевидь нема.
Добре вже, що хоч лісові дороги прочищають.
Хоча таки незрозуміло, чому ЄС дозволяє ту контрабанду? З українського боку все логічно: вивозимо цигарки (тобто непотріб, отруту) – отримуємо валюту. І всім добре. І людям, які мають змогу хоч так проявити свої підприємницькі таланти у світі з неперервною кризою надвиробництва. І владі, яка може вдавати, що щось робить, впіймавши когось із зайвою пачкою цигарок. І навіть журналістам, які мають змогу імітувати бурхливу діяльність і відволікати увагу від своїх роботодавців і від справжньої, олігархічної котрабанди – на 10-ки мрлд$, що їх вивозять(!) з України щороку (чит. передусім про "трансфертне ціноутворення").
А от ЄС же ж зовсім невигідно, щоби їхні люди труїлись цигарковим димом. Чи вигідно? Напр., медикам. Більше хворих, більше роботи – більше грошей...?

Вдруге нині бачу саламандру. Ця – посеред дороги. Напрочуд дивне місце для такої пригальмованої тварини... А якось, кілька років тому, я бачив таких дорого-переповзальників з пів-десятка за один ранок... Як їм вдалось дожити до наших часів? Чому їх ще не з'їли...?
Але схоже, що вони не такі дурні як здаються і таки "диверсифікують ризики". Бо трохи згодом, іншого дня, на сусідньому хребті, бачив у джерелі (г. Дехманів, над с. Бабичі, ~730м) щось схоже на помісь(?) саламандри і тритона – і колір шкурки, і форма мордочки були явно саламадрівські.

с. Чабин Є крамниця. Маленька, як і село. Але на диво гарний вибір: сир-косичка, ковбаси, масло. І до відрогу хребта небагато потім набирати висоти.
Вода. Шукайте витік маленької річечки, яка намальована перед висотою 352.8м (справа від с. Обава). Доріг там безліч – перетинають хребтову. Одна з них (з калюжею) одразу під слабеньким, але красивим (обрамлене мохом) джерелом. Почистив (двічі). Вичерпав насухо (є пів пластик.пляшки). І бачив як тонкий струмінь чистої води таки набирається. Посадив шипшину. Місце світле – шансів більше.
Вище – зелена (заростаюча) суха дорога. Йдучи вниз ви її бачитимете внизу старої мікро-вирубки. А потім велике перехрестя з 5-7доріг і права (західна) й виведе до води.
І, хоч джерело й слабке, але далі на південь ще одна 750кВ ЛЕП (втім, згодом бачив біля неї будинки, тому можна припустити, що шкідливість незначна й не одразу помітна, якщо хтось згоден так жити). Але й дорога шумітиме..., тому на ніч далі йти не варто...

Чинадійово
Майже місто. Принаймні вибір у крамницях міський. Навіть йогурт.
Залізнична станція дика – замурована і без розкладу. Тому треба мати його з собою...
Якщо йди далі (на ~захід) – буде міст через річку.

Варіанти продовження "банкету":
* Якщо ще холодно, а на висоті сніг, то йдіть на хр. Хат і в Іршаву. А далі видно буде.
* Якщо лютують комарі, а на 1000м вже розтануло, то можна йти на Борліов Діл і хр. Великий Діл.
* Якщо навіть Боржава стрімко втрачає останні крупинки льоду, то треба бігти туди по брусницю. Хоча, простіше було би поїздом у Воловець. Втім, снігу там може й досипати – свіжого...


Отже, підсумок про шлях Ужгород-Мукачево(Чинадійово).
Чи йти навесні? Якщо в пошуках краєвидів – то мабуть не варто, бо значна частина дороги буде зайвою.
А от восени там явно запанує “Золота Осінь”. Можливо буде цікаво.