Рідна мова

Саме поїзд тоді виїжджав із Полтави.
І сіяла ріка за немитим вікном.
Молодий лейтенант, симпатичний і жвавий,
Щось віщав чорнобривим супутницям двом.
Трохи їх веселив, трохи сам веселився.
Поки час помаленьку тікав і тікав.
А надвечір на стіл головою схилився.
Бо до того, признаться, дві ночі не спав.
Що приснилось йому — то мені невідомо,
Може, мати, дитинство, забуті жнива
Чи садок у цвіту коло тихого дому...
Він крізь сон шепотів... українські слова...
Українські слова... Так раптово, неждано,
Так — прокинься — скажу — й не повіриш мені...
Що ж? Настільки вже батьківська мова погана.
Щоб до неї вертатися тільки ві сні?
Чи вона... до парадної форми не личить?
Форма, знаєш, на свято, а честь — назавжди.
Подивися нарешті ж ти правді в обличчя:
Чи не мову в боях боронили діди?
Друже мій! Не соромся, гордися любов'ю —
Якщо любиш Вітчизну — то й мову люби.
...А не любиш — буває... То що ж — бог з тобою...
Чи: не бог із тобою, а хрест на тобі...

Юрій Бедрик