А нумо знову віршувать... Тарас Шевченко

А  нумо  знову  віршувать.  
Звичайне,  нишком.  Нумо  знову,  
Поки  новинка  на  основі,  
Старинку  божу  лицювать.  
А  сиріч...  як  би  вам  сказать,  
Щоб  не  збрехавши...  Нумо  знову  
Людей  і  долю  проклинать.  
Людей  за  те,  щоб  нас  знали  
Та  нас  шанували.  
Долю  за  те,  щоб  не  спала  
Та  нас  доглядала.  
А  то  бач,  що  наробила:  
Кинула  малого  
На  розпутті,  та  й  байдуже,  
А  воно,  убоге,  
Молодеє,  сивоусе,—  
Звичайне,  дитина,—  
І  подибало  тихенько  
Попід  чужим  тином  
Аж  за  Урал.  Опинилось  
В  пустині,  в  неволі...  
Як  же  тебе  не  проклинать,  
Лукавая  доле  
Не  проклену  ж  тебе,  доле,  
А  буду  ховатись  
За  валами.  Та  нищечком  
Буду  віршувати,  
Нудить  світом,  сподіватись  
У  гості  в  неволю  
Із-за  Дніпра  широкого  
Тебе,  моя  доле!  

[Перша  половина  1848,  
Орська  кріпость]