Починаючи розмову про канон Козака Мамая, ми не випадково нарекли його українським Спасителем із дохристиянським (арійським, як з'ясувалося) коренем. Був і такий, що склався задовго до Шіви. Ім'я того Спасителя - Гандхарва — споріднено з пізнішим Кентавром пелазгів та греків, із Кітоврасом русичів.

На тому Спасительстві стоїть характерництво (чаклунство, галдовництво) козаків-запорожців, витоки яких - а також характерництва, від жерців-куритів троянського війська — розглянуто вище. Рігведа, найдавніша з чотирьох Вед індоаріїв, знає лише Гандхарву. Далі мовиться вже про гандхарвів, арійських родичів пелазгійсько-грецьких кентаврів. За тими й тими стоїть образ найпершої в світі кінноти: от тільки прагреків (араттів, пращурів також слов'ян) вразила злитність вершників і коней, а аріїв (винахідників цієї кінноти) — відчуття лету, птахоподібність.

 http://kharakternyk.in.ua/?id=58

"СИМВОЛ ВІРИ" ПО-ХРИСТИЯНСЬКИ

Час повертатися до Сонця!



Сергій Пантюк

Дивні
ми люди все ж таки – замість того, щоб боротися з суттю певного явища,
боремося з його окремими виразниками. Ну, приїхав один з очільників
великого бізнес-проекту під назвою "християнство", ну пов'якав там щось
у межах своєї імперської риторики, а поруч "вєрниє" поспівали
"інтернаціонал". А хіба хтось чекав чогось іншого? Так, проігноруймо
це, наче нічого й не відбувається, кілька днів мине і всі благополучно
й надовго забудуть про "високий візит". Так, ні ж, неодмінно треба тому
попові дуль натикати, аби знав. А те, що йому це все – як з качки вода,
нічого, головне себе зайвий раз показати – ось які ми героїчні!

І
тоді я запитав себе – а за що насправді ми боремося? Логіка підказує –
за майбутню велику Україну. А виходить – за власний чи ба, навіть чужий
піар. Тому дійшов простого висновку: поки у нас існуватиме державний,
громадський чи духовний курс на християнство – Україна не стане
по-справжньому незалежною.

А ще ми дивні у своєму внутрішньому
консерватизмі – бо не хочемо розвиватися духовно, боїмося зазирнути у
власні глибини. Бо якби таки почали зазирати – одразу б побачили: ми не
були, не є і ніколи не станемо християнами в ортодоксальному розумінні.
Українець – людина споглядання, пізнання і емоційного аналізу
довколишнього світу, він плоть від плоті своєї землі. Тому його
первинний світогляд є природнім, бо він рівнозначна частина природи,
як, врешті, і світобудови. Чи язичницьким, чи поганським, чи як би ще
його не називали, сенс не змінюється. Особисто мені подобається
відчувати себе сонцепоклонником, сином Сонця...

А все це
лепетання про начебто прогресивний вплив християнства на людство
насправді варте саркастичної посмішки. Бо не тільки у нас пам'ять
коротка, Європа ще більше дивує. Там "свята" інквізиція мордувала і
кидала у вогнища десятки тисяч людей, причому не найгірших. І саме в
той час, коли у нас на горі Богіт ще функціонував один з найбільших
сонцепоклонницьких храмів – храм Збруцького Світовида.

Наші попи
відзначають тисячоліття з хвостиком хрещення Русі, а археологія чітко
свідчить – навіть у похованнях 14 ст. суто християнська символіка
зустрічається не так вже й часто. Навіть моя прабабуся Марфа Антонівна
Франчук, світла їй пам'ять, яка народилася наприкінці ХІХ ст. і прожила
майже все ХХ ст., ніколи не згадувала якесь там Різдво св. Пророка і
Предтечі Іоанна Хрестителя, а казала: "Завтра – Івана Купала", не
говорила "Пасха", а Великдень тощо. Як врешті, й більшість нашого
народу. І я впевнений – і сьогодні в наших душах нічого не змінилося.

Тому,
думаю, боротися треба саме з християнством як з явищем, яке давно
перестало бути духовним прихистком людини (та й чи було воно колись
таким?) і перетворилося на голий бізнес. Час повертатися до справжнього
– до Сонця – нашого Прабога, який насправді єдиний "сущий на набесах",
і справді милостивий, і, головне, справедливий.

    "Боги послали нас на землю цюю й підтримують надійно в білім світі затим, щоб ми добро творили й любов усім дарували, бо ж Божі діти ми, а не якісь раби нікчемні, які живуть лише турботами про хліб насущний і мріями про те, як би уникнути стусанів і лайок".

     ОЧИЩЕННЯ ДУХУ
Завжди вставай разом з сонечком, а йди до сну не пізніше одинадцятої години ночі, тоді будеш бадьорим й життерадісним цілий день. Але не забувай, що без очищення духовно-силових точок і поясів у своєму тілі твій трудовий день не буде таким благодатним, як би тобі цього хотілося.

Отже, проказавши світанкову молитву (http://blog.i.ua/community/1461/271588/), коли ти повністю зосереджувався на розмові з Богами, зосередься тепер на  собі, своєму єстві. Ми, діти Божі, є космічними сутностями, тому основну силу отримуємо з неба через енергетичні центри (чари), вхід до яких постійно засмічується чужими лихими намірами та жаданнями, зазрісними думками чи поглядами, негативною енергією, яку повсякчас , навіть в стані спокою і помимо своєї волі, випромінюють енергетичні вампіри. Весь час накопичуючись, це сміття може взагалі перекрити входи, і тоді людина виснажується фізично і розумово, перевтомлюється і хворіє.

Отож знайди шосту чару (маленьку заглибинку) у себе між бровами, вклади туди кінчик вказівного пальця і, натиснувши, коливними рухами, не відриваючи пальця, за сходом сонця промасажуй 25 разів. Після цього знайди дві такі ж заглибинки за очима, трохи нижче брів, і двома вказівними пальцями зроби попередню дію. Наступні енергетичні ямки - біля середини мушлі одного і другого вуха, ще дві - внизу за вухами. Очистити ці входи до свого єства від "сміття" - і матимеш вільні русла для входження космічної енергії, тобто Духа Святого Рода Всевишнього.

Але це ще не все. Треба цю енергію пускатити по відповідних протоках, які ведуть до життево важдивих центрів. Дві протоки йдуть від перенісся вздовж крил носа до верхньої губи - двома пальцями тісно проведи вздовж них зверху донизу 25 разів. Те ж саме - від щитовижної залози до верхніх ребер грудної клітки. Ще дві протоки - від сонячного сплетіння попід нижні ребра. І нарешті - від початку лівої і правої пахви донизу, до острівця в нижній частині живота. Це вже роби ребром долоні з сильним натискуванням.


"Роде наш красний". Книга перша, стор. 11-12

Отож прийшла довгоочікувана ніч повного Місяця
......він пристрасно напівспівом шептав молитву:

О, Боже єдиний, у величині славний,
У сутності сутній багатопроявний.
Створив ти  і Всесвіт у мить озаріння,
І нас, своїх діток - вершину творіння.
Володарю Прави, і Яви, і Нави,
Дарителю Живи, і Мудрості, й Слави,
Хранителю Миру, Просвітнику Долі
Ти - наша підтримка у прагненні волі,
Ти щедрим напоєм безсмертного духу
Всіх нас спонукаєш до вічного Руху.

О, Боже єдиний й багатопроявний
У Мудрості Знань потаємних і явних,
Які через Велеса, Ладу і Дану
Нам, дітям твоїм, в повне відання дано.
Тож в прояві Велеса хоч на годину
Ти Яву із Навою злий воєдино,
Щоб в Місяця дзеркалі мав я нагоду
Побачити течію власного Роду.

Хай Лада і Дана тобі допоможуть
І Леля із Лелем, й нащадки Дажбожі.


Повільно лилися слова молитви і, не стрічаючи спротиву, підіймалися до неба, до Вирію, де у своїх небесних світлицях мешкають Рідні Боги, а на Луках Сварожих проводять по вінця наповнені радістю світлі дні свої без темних ночей  душі рідних Предків.

"Роде наш красний". Книга перша. Коло Свароже.
 

Зарядитися Живою - живильною силою, яку щедро випромінюють зорі небесні і сам глибокий Космос якраз у вечірню пору:
О, Рідні Боги, світлі і високі,
Я вдячний вам за дні минулоплідні,
За ваші безкорисливі уроки
Робити вчинки, славних Предків гідні.
Благословлять ви вчили кожну днину,
Слова, що йдуть із серця говорити,
Хорошу ощасливити Людину,
Добро на цій святій Землі творити.
У вас прошу привіту цьому дому,
Здоров"ям всю рідню облагодійте,
Із мого тіла виженіть утому
Й натомість Живою безсмертною налийте.

"Роде наш красний". Книга перша. Коло Свароже.

   "Ця заповідь із мудрих Від для того, аби дорога денна не була крутою, щоб день удачливий був і щасливий, щоб сили і снаги ти відчував приливи, щоб настрій гарний цього дня й навічно передавався усім стрічним й пересічним й переливалося здоров"я через край - завжди з молитви ранок починай. Тому вставай, дитино, на світанку і у кімнаті, на дворі чи ганку, на самоті, щоб не зглядалися на тебе, обидві руки простягни до неба: правицю - навстріч Сонечку, що сходить, лівицю - до Звізди, що Землю водить, і проси не жадібно, не скрадено, а з чистою душею - тихо й лагідно:

(ранкова молитва)

О, Рідні Боги, Боги Прави й Яви,
Прошу у вас здоров"я і наснаги,
Душевних сил, і мужності й відваги,
Аби я міг робити добрі справи
Для України, для її народу,
     Богам на славу і на славу Роду,
     Щоб міг я сили злі долати!
     І правдою перемагати!
О, Рідні Боги, я прошу вас гречно:
Благословіть мене в задумці чесній,
Осяйте благодаттю день прийдешній,
Щоб люди почувалися безпечно,
Щоб усміхались сонечку ясному,
Красі раділи і одне одному!
     О, Рідні Боги, в мудрості великі,
     Хвала, і дяка, й слава вам навіки!

     Щоранку прокажи оцю молитву тричі, лиш май у серці помисли величні і чистоту й щиру віру у душі, та опускати руки не спіши - відчуй приплив енергії і сили у пальцях, кистях рук, вливай її у жили й затим незримі теплові потоки пошли туди, де чуєш біль, неспокій. Роби отак, як твій дідуньо вчили, й Боги дадуть тобі здоров"я й сили, цілющої снаги і гарну вроду - всім людям на бодро й на користь Роду. Й навіть тоді, як раптом захворів, обійдешся без бабок й лікарів."

 Роде наш красний.

Ми - діти Божі, отже,  самі Боги, -
Що мусим пам"ятати повсякчас.
Моря, степи, ліси і перелоги
Боги - Отці залишили для нас.

В довічний спадок нам подарували
Планету, що йменується Земля,
Гірські хребти, долини й перевали,
Повітря й надра, ріки і поля.

Веліли спадок берегти цей свято,
Усе, що в ньому і при ньому є,
Й наступним поколінням передати
Все те, що маємо - Боже і своє.

Ми - Божі діти, отже, самі Боги,
Безмежно щедрі, мов земля в жнива,
Забувши, скарб отримали від кого,
Розтринькуєм його, немов слова.

Було б кому! Не покидькам ж суспільства,
Не цій  осатанілій саранчі,
Майстрам насилля, пограбунку, вбивства
Даєм  від  дому Отчого ключі.

Людці, що мовчки лізуть в зашморг самі,
Покірно зносять кпини, як воли,
Надумали піднятися над Богами,
І Боги це спокійно сприйняли?

Отямтеся, народжені Богами,
Не гніться, не коріться, не мовчіть!
Хай буде гордість славних Предків з вами!
Ярмо духовне скиньте й розтопчіть.

Із гідністю пройдіть земні дороги,
А духом піднімайтесь до небес!
Бо ви - не хтось там... Ви - Творці! Ви - Боги!
Для вас Отці лишили світ увесь.


письменник і журналіст Василь Михайленко

  Обратим внимание на повторяющиеся сочетания звуков "дн" в названиях главных рек северного Причерноморья: Дон, Донец, Днепр, Днестр, Дунай. Ученые относительно недавно пришли к выводу, эти названия образовались от одного понятия, принадлежавшего древнейшему народу, который жил в этих местах с незапамятных времен. Это были предки ариев, то есть индоевропейцев, чья прародина локализуется наукой в степном Поволжье и Причерноморье.       "Этноним арии, - пишет исследователь Я.В.Чеснов в сборнике "Этнографы рассказывают", выпущенном Институтом этнографии им. Н.Н.Миклухо-Маклая (М. 1978, с 26), - многие тысячелетия назад означал "пахари", а затем стал названием господствующего народа в древней Индии"... Возможно, что между словом "арии" и общим в своей коренной основе для всех балтославянских народом словом, означающим это исходное понятие, есть связь. Например, литовская форма слова "пахать" - arti, artu, латышская - art, ar'u, сербохорватская - орати, чешская - orati, старорусская - орати и т.д. В Индии же слово aryia приобрело значение "благородный", "верный".       Если вернуться к названиям северочерноморских рек, то в древнейшем памятнике арийской культуры "Ригведе" слово дану обозначает реку вообще. В поздних произведениях санскритской священной литературы, появившихся в Индии, это слово-реликт не встречается.       Примечание 1       Веды - памятники древнеиндийской литературы, написанные еще до возникновения буддизма. Переводится слово веды как "знание", и можно вспомнить русские слова, образованные от того же древнего первокорня - ведать, ведьма, ведовство. "Ригведа", "веда гимнов" - колоссальный, по объему превосходящий Илиаду и Одиссею, вместе взятые, сборник лирико-мифологических священных песен, созданный в районе Афганистана - Пенджаба в XII-X веках до нашей эры арьями-скотоводами, которые переселялись в Индию на протяжении примерно 500 лет из степной и лесостепной зоны Восточной Европы.        В III тысячелетии до н.э. в междуречьях Волги, Дона, Днепра, Днестра сложилась индоиранская или арийская (индоевропейская) языковая и культурная общность. Арьи тесно соседствовали или даже составляли близкородственную общность с протобалтославянскими племенами. Одно из главных научных подтверждений этого факта - поразительное сходство санскрита ведических арьев со славянскими, особенно восточнославянскими языками - по основному лексическому фонду, грамматическому строю и множеству других частностей, о которых написано множество исследований.      Примечание 2       Ограничимся здесь несколькими наиболее показательными примерами: Санскритское nabha, nabhaca обозначает место обитания богов и пространство, несущее солнце и облака, рождающее дождь и ветер. Наиболее близко этому понятию русское небо, небеса, выраженное в удивительно сходной лесической форме.       Ученые давно также сопоставляют санскритское bhaga (милостивый бог, покровитель, добрая судьба) со славянским словом и понятием бог. Сопоставьте также Агни - бог огня со славянским словом огонь.         Не вдаваясь в подробности, отметим, что ученые не сомневаются: именно арьи привнесли в Индию коневодство и железную металлургию, нормы обычного права, и социально-этические установления, а также основу верований, из которых развился индуизм, например, культы огня и воды.         С другой стороны, советская исследовательница Т.И.Алексеева долгие годы изучала обширный антропологический материал и пришла к выводу, что "формирование черт, присущих древним славянам, относится к глубокой древности, во всяком случае к III-II тысячелетиям до нашей эры".         Из вышеизложенного следует вывод: может быть арьи ("пахари"), а позже, несомненно, "скифы-пахари", были земледельческим праславянским населением лесостепной и степной зон северного Причерноморья .

http://pravislava.al.ru/ruspro.htm