стара моя стаття 1 частина

Офіційна назва цього свята — Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини». Жодних посвідок а чи квитків для гостей не потрібно. Достатньо самого факту, що ви приїхали. Форма одягу — довільна, хоча добре приїхати у лемківському народному строї — це одразу підніме ваш статус в очах фестивального люду. Одяг варто готувати заздалегідь. Для дами: сорочка, плісирована в дрібну складку спідниця, приталена безрукавка з «пелюстками». Лемківська сорочка не так щедро прикрашена вишивкою, як народний одяг інших регіонів України. Увесь акцент робиться на елегантну жилетку, намисто, спідницю з нашитими барвистими стрічками і такий же фартух. Краса костюму по-справжньому відкривається в танці — жінка у цій спідниці перетворюється на барвисту дзиґу. Чоловічий костюм виготовити легше. Це сорочка, світлі штани й безрукавка. Якщо нема традиційної сорочки із застібкою ззаду, підійде і звичайна вишиванка. Лемки — справжні металісти: сукняні безрукавки густо всіяні заклепками. Коли ви одягнете народну ношу, зразу ж відчуєте себе іншою людиною. Трішечки стрункішою, гарнішою, витонченішою... (Разюча відмінність від перебування у тренувальному костюмі).

Щоб почуватися на фестивалі ще органічніше, варто вивчити хоч півдесятка лемківських слів. Скажімо, родак (земляк, співвітчизник), гушлі (скрипка), барз (дуже), лем (лише, тільки), гев (тут), фраірка (коханка), фрас (чорт). Але попереджаємо: говорити, як справжній лемко, зможете далеко не відразу. Бо ж треба постійно пам’ятати, що наголос завжди падає на передостанній склад від кінця слова, а також правильно вимовляти напівм’яке «л», тверде «ы» (окрім «і» та «и», тут є ще й «ы»). Тож, якби, не дай Боже, вам довелося між лемками шпигувати, то через акцент вас би тут же ж і розсекретили.