Рівне, або день перший.

-Привіт тобі з Рівного!

Привіт! А чого ви там?

-Бо на Тернопіль не було квитків!

Теж варіант...

(з телефонної розмови)

У Рівне ми потрапили цілком випадково. Просто дійсно не було квитків на Тернопіль, а маршруткою туди їхати майже 7 годин, а до Рівного лише 4. Хоча спочатку ми думали тією ж маршруткою їхати до Дубно, але там був фестиваль і вільних місць в готелі не було.

То ж Рівне: Перша письмова згадка про місто у 1282 році. Спочатку це було село луцького землевласника, яке потім продали князеві Семенові Несвіцькому, а після його смерті його дружина Марія (Рівненська, як її називають зараз) зажадала зробити з селища місто. В 1479 році вона будує тут замок і заселяє нове місто ремісниками. В кінці 15 століття місто отримує Магдебурське право. З 1518 по 1621 роки містом володіли українські магнати Острозькі. З 1569-го року за Люблінськоб унією місто перейшло до Польщі. Протягом 17-18 століття місто захоплювали Російські війська, Поляки, Литовці і навіть Шведи у 1706-му році. З 1793 року місто увійшло до складу Російської імперії, а з 1939 до складу Української РСР.

Внаслідок великої кількості воєн, у місті збереглося дуже мала кількість пам"яток архітектури. На карті їх позначено лише 2. Це дерев"яна Успенська церква із Дзвінницею та "ланцюгом моральних устоїв" побудовані у 1756 році і Рівненська гімназія, побудована у 1839 році, де кілька років викладав Костомаров і навчався Короленко, зараз тут краєзнавчий музей, а за данними довідника під музеєм знаходиться бункер голови рейхскомісаріату України Еріка Коха. Але в музей ми не ходили. У довіднику до пам"яток архітектури також відносять Воскресенський собор, плобудований у 1895-му році.

Через 4 з чимось години ми прибули у це місто. Поселитися вирішили у готелі Турист, так як він знаходиться поряд з вокзалом і дешевший ніж аналогічні готелі в центрі. До т ого ж до центру дуже легко дістатися тролейбусом, які, хоч і старенькі,але справно і часто курсують. Проїзд лише 80 копійок, і в кожному  є кондуктор. (Просто якийсь парадокс у порівнянні з Київським транспортом).

Спершу вирішили поїсти та подивитися всі пам"ятки архітектури. Тож, озброївшись мапою міста, (яку купив перед від"їздом у Києві) знайшли ресторан, а після обіду трохи поблукали у пошуках Успенської церкви, бо знаходиться вона у дворах. Там саме було вінчання. Далі прогулялися по парку вздовж річки Устя, знайшли кав"ярню "Сальвадор Далі", яку Света почуяла метрів за 50, і як виявилося пізніше, її рекомендують автори довідника по Західній Україні. 

Чи то перші враження людини, що вирвалася у довгоочікувану відпустку, чи так є і насправді, але місто нам сподобалося! Невелике, хоча і не можна сказати, що охайне. Часті стихійні ринки, неприбраний парк понад річкою... Але там якось затишно... І ніби все є: і недорогий та пустуючийу неділю ресторан "Два гуся", і магазини побутової техніки по прийнятним цінам, і театр, і кіно, і дорогі бутіки у підземному торговому центрі "Центральний" та своє справжне пиво.

З прогулянки містом, яка поступово перейшла в прогулянку парком ім. Шевченка нас прогнав дощик, тож ми побігли пити місцеве справжне непастеризоване пиво "Рівень"   у шинок. Цікавий інтер"єр цього закладу: 3 зали з різною тематикою та літня площадка. Смак пива нас вразив! Після нього решта популярного в СНГ пива здаються просто пійлом з гидким смаком... Скуштувавши по келиху і взявши з собою по пляшечці на завтра, ми побігли в кінотеатр на комедію "Освідчення" з Сандрою Баллок. Кінотеатр добре відремонтований ззовні, має великий зал, здоровенний екран та непоганий звук, але крісла ще старі оббиті дермантином. Але фільм дуже класний! Нам сподобалося. Вечері повернулися в готель,а у понеділок зранку, щоб встигнути до 12 виселитися з номеру, ще пройшлися центром, практично ненароком надибали пам"ятник засновниці і берегині міста Марії Рівненській, купили по магніту на холодильник і поїхали збирати речі.

Наступним пунктом було Дубно. Маршрутки, як виявилося, відправляються туди кожні 10-20 хвилин. Але, це вже інша історія!