Українські веслувальниці завоювали олімпійське золото

Журналісти поширили в мережі проект звернення до керівництва державного телебачення з вимогою транслювати Олімпіаду українською мовою. Звертаємося до вас, висловлюючи думку тієї частини української громадськості, яка послідовно відстоює право українців – платників податків – отримувати послуги державною мовою: дивитися ТБ й кіно, читати друковану пресу й книжки, спілкуватися з державними чиновниками та ін.

Черговим обурливим проявом дискримінації україномовної спільноти, яка, згідно з усіма переписами й опитуваннями, становить в Україні більшість, стали телевізійні трансляції з лондонської Олімпіади.
Ми вважаємо порушенням своїх громадянських прав той факт, що в ефірі Першого Національного в коментарях із ХХХ літніх Олімпійських ігор українська – державна – мова перебуває на других ролях, тоді як російська – переважає.
Такий дисбаланс ще можна було якось пояснити в ситуації з висвітленням на телебаченні чемпіонату Європи з футболу 2012 року, який віддали на відкуп комерційним каналам. Але у випадку з головною спортивною подією чотириріччя, Олімпіадою, крити нічим: її висвітлює ДЕРЖАВНИЙ канал, який функціонує на гроші платників податків і має як ніхто інший дотримуватися Конституції та мовного законодавства.

Стаття 10 Основного Закону говорить: «Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
Згідно із законом «Про телебачення та радіомовлення», частка української мови в мовленні загальнонаціональних каналів має становити не менше 75 відсотків.

Вважаємо, що Перший Національний канал не забезпечує належним чином функціонування української мови у трансляціях з олімпійських арен та коментарях до них.
Адже змагання майже з кожного виду спорту, зокрема у прайм-тайм, поруч з україномовним коментатором супроводжує російськомовний. Але такий білінгвізм – ще півбіди. Адже у вечірній час мова програми «Олімпійські пристрасті» - майже всуціль російська. Не рахуючи включення Олександра Гливинського, абсолютна більшість інших ведучих та коментаторів – російськомовні.
За стільки років проживання й роботи в Україні «великий інтелектуал» Савелій (Савік) Шустер так і не спромігся вивчити українську мову. Це дуже схоже на зневагу країни, яка оплачує його працю, зневагу титульної нації.
Те саме стосується і співведучої Шустера – колишньої спортсменки Олени Говорової, громадянки України, яка неспроможна вести програму державною мовою.
Запитання до керівництва Першого Національного: навіть якщо ви вважаєте, що Шустер забезпечує проекту «Олімпійські пристрасті» додатковий рейтинг, чому в пару до нього не поставили україномовну ведучу чи ведучого?
Одномовність цих ефірів обурює тисячі й тисячі українських телеглядачів.

І якби ж ще російськомовні ведучі були професіоналами своєї справи, від яких неможливо відмовитися. Але ж ведення «Олімпійських пристрастей» – мляве, інертне, низькофахове. Лише деякі запрошені спортсмени-ветерани та тренери дають справді професійні коментарі. Рівень же Говорової як телеведучої не витримує жодної критики. А поведінка Шустера налаштовує на думки про його «вселенську втому» та величезну послугу, яку він робить глядачам і керівництву своєю присутністю в ефірі.

Перший Національний почав обурювати україномовну громадськість уже з самого початку Олімпіади-2012 – із церемонії відкриття, яку зі студії в Києві коментували четверо російськомовних ведучих і лише один україномовний, та й то – Роман Вірастюк рідко коли міг пробитися крізь розмову носіїв «великого и могучего».
Як ви поясните вибір для коментування параду відкриття Олімпіади Руслани Писанки, котра є не просто російськомовною, а відвертим, дрімучим непрофесіоналом у спортивній та олімпійській темі?
(Ми вже не кажемо про загальний рівень того «групового конферансу», який зводився до обговорення штанів і жакетів учасників параду.)

Ведучі ж денних випусків «Олімпійських пристрастей» Оксана Гутцайт і Георгій Тихий або говорять із безліччю русизмів, або переходять на російську мову при першій же нагоді, навіть у спілкуванні із спортсменами-співвітчизниками.
Причому Тихий лише в перших ефірах силкувався розмовляти українською, а надалі став суто російськомовним ведучим, що знову повторює на українському ТБ ганебну практику використання принципу «Тарапуньки і Штепселя».

У наруги теж є свої апогеї. В коментуванні Олімпіади на Першому Національному телеканалі таким стало запрошення в ефір російського ведучого Дмитра Волкова. У понеділок ввечері його залучили до коментування змагання плавців в «Акватік-центрі», і пан Волков дозволив собі в прямому ефірі кпини над українською мовою як такою – росіянин назвав її«диалектом славянского языка». Це визначення різонуло слух мільйонів україномовних телеглядачів. А співведучий Жукова навіть не спромігся його виправити чи зробити зауваження.

З огляду на викладене вище, вимагаємо від керівництва Національної телекомпанії України:
– змінити мовні співвідношення в коментуванні Олімпіади в ефірі Першого Національного на користь української мови – аби кожна спортивна подія в ефірі державного каналу висвітлювалася державною мовою;
– забезпечити не менш як 75-відсоткову квоту української мови в ефірах «Олімпійських пристрастей» із Савіком Шустером;
– вибачитися перед українською громадою за образу на її адресу, що пролунала з вуст російського коментатора Дмитра Волкова.

Також вимагаємо вибачень персонально Дмитра Волкова.

Виступ українських спортсменів на Олімпіаді, що є головною спортивною подією чотирирічного циклу, є візитною карткою Української держави, і – значною мірою – не лише у спорті.
Висвітлення Олімпіади на телебаченні так само є лакмусовим папірцем, дзеркалом державної політики в інформаційній сфері.
Дискримінація української мови в олімпійському ефірі – образа патріотичних почуттів мільйонів українців.

Ми не просимо зайвого – ми хочемо чути єдину державну мову України принаймні в ефірі Першого Національного каналу.
Інакше ваш канал не матиме морального права називатися «Національним».

У разі невиконання наших вимог залишаємо за собою право звертатися до суду.

Дмитро Лиховій, журналіст (Київ)
Леся Шовкун, журналіст (Київ)

Просимо долучатися - до обговорення, правок, підписання.
Підписувати просимо так: Ім'я, прізвище, рід занять, місто мешкання.
Присилати підписи також можна на адресу ledilid(собака)gmail.com.

Джин Шарп за роботою - пише інструкції, як підірвати чергову суверенну диктатуру .

Переклад: Сергій Лук'янчук

Як прийти до свободи?

Але як цього можна досягти?

Диктатура – це не єдиний поширений спосіб пригноблення. Існують також системи соціального та економічного гніту. Коли люди хочуть покласти край гнобленню та здобути більше свобод та справедливості, чи є спосіб досягти цієї мети в реалістичний, ефективний та самодостатній спосіб – і так, щоб результати збереглися надовго?

Багато хто шукав відповіді на ці питання і напружено працював над здобуттям свободи. Багато інших намагалися допомогти пригнобленим людям покласти край їхньому поневоленню. Втім, ніхто з нас не може заявити, що в нього є остаточний розв’язок. Проблема залишається відкритою.

У конфліктах між диктатурою чи іншими видами пригноблення та більшістю населення цьому населенню важливо визанчити, чи вони просто хочуть засудити гноблення та висловити протест проти системи. Або ж вони хочуть насправді покласти цьому гнобленню край і замінити його системою, що забезпечить більше свобод, демократії та справедливості?

Багато гарних людей вважають, що якщо вони досить активно засуджуватимуть режим гноблення або протестуватимуть проти нього досить довго, то бажані зміни постануть самі по собі. Це припущення є помилковим.

Пошуки кращих рішень також несуть свої ризики. Не всі пропоновані відповіді є рівнозначними. Деякі самопроголошені «революціонери», попри їхню риторику, насправді не довіряють пригнобленим народним масам. Ці «революціонери» вважають, що систему владного домінування можна остаточно усунути лише за тієї умови, якщо їхня власна група «опікунів» у якийсь спосіб візьме під контроль державний апарат і потім використає цю систему управління та пригнічення задля перетворення суспільства, незалежно від бажань цього самого нібито «звільненого» населення.

Ці питання потребують нового осмислення.

Проблема того, як скинути диктатуру, загалом розглянута у праці автора «Від диктатури до демократії: Концептуальні засади здобуття свободи».

Натомість цей посібник із стратегічного планування має більш обмежене завдання. Він має на меті допомогу людям, які самі хочуть створити потужну стратегію, або «суперплан», щоб досягти свого звільнення від гноблення і збудувати більш вільнута демократичну систему влади. Понад те, цей документ стане в пригоді не тільки тим, хто бореться із внутрішніми диктаторськими режимами. Він буде корисним для тих людей, які мають справу із будь-яким видом пригноблення.

Цей короткий текст не може включити адекватне глибоке представлення усіх знань та ідей, потрібних для стратегічного планування ненасильницької боротьби за свободу.

Через це до тексту включені посилання на вибрані друковані матеріали, що розкривають важливі теми. Уважне вивченення цих добірок у рекомендованій нами послідовності є необхідним. Вони містять ті осмислення, знання та оцінки, які можуть стати в пригоді під час підготовки стратегій звільнення.

Автор сподівається, що за допомогою цього посібника із стратегічного планування майбутня ненасильницька боротьба проти гноблення відзначатиметься більшою ефективністю та супроводжуватиметься меншими жертвами.

Наразі люди, що живуть за умов диктатури чи інших жорстоких режимів, мають небагато адекватних способів власного звільнення.

- Загальні вибори, які спроможні запровадити суттєві зміни, потрібні для встановлення більш демократичного та вільного політичного суспільства, зазвичай не можливі – вони зрежисовані, або ж їх результати фальсифікуються чи ігноруються.

- «Силове» повстання, включно із партизанською війною та тероризмом, зазвичай призводить до жорстоких репресій, масових жертв, поразки, а у випадку успіху – до ще більш сильної диктатури.

- Замах на життя диктатора зазвичай зазнає невдач, або ж просто приводить нових осіб чи кліку на старі владні посади.

- Поступова еволюція може тривати десятиліттями, зупинятися і рухатися в зворотньому напрямку – можливо, що навіть не один раз.

Продовження тут ....

Частина 2

Частина 3

Частина 4