Що несе саміт Україна–ЄС, цілковитий провал чи провал наполовину

Як написав міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко у своїй статті, опублікованій у німецькій газеті Handelsblatt, «Україна тверда у своєму намірі приєднатися до Європи, незважаючи на тиск, який чиниться на цей процес іншими зацікавленими сторонами». Тому, швидше за все, країна уникнула загрози зриву саміту.

З іншого боку, Україна, найімовірніше, на саміті заявить незмінність євроінтеграційного курсу, а сторони скажуть, що документи готові до підписання в будь-який момент, як тільки самі сторони будуть готові.

Теоретично не можна виключати, що буде підписано лише угоду про ЗВТ з Євросоюзом, окремо, а не як частину угоди щодо асоціації, хоч раніше в ЄС заперечували таку можливість. За нинішніх умов це був би дуже непоганий розвиток ситуації для України.

Як чесно зізнався президент Віктор Янукович, «одне з гострих питань на порядку денному – це питання колишнього прем`єр-міністра Тимошенко». Говорячи про візит єврокомісара Штефана Фюле й відвідування ним Лук`янівського СІЗО для зустрічі з Тимошенко, Янукович зазначив, що «судячи з тієї інформації, яка є, точка зору (єврокомісара) була, якщо можна так назвати, позитивною після того, як він побував у СІЗО».

Цікаво, чи зміцнила цей «позитив» відома відеозйомка Юлії Тимошенко в її новій камері? Яка засвідчила, що смаки й мораль тих, хто це організовував, формувалися під визначальним впливом телепрограми «Дом-2».

А що ж країна? Вона виявилася заручником того, що хтось усе ще скрикує вночі при згадках про 2004 рік. Як каже народна мудрість, помста – це відлуння програного бою. Та ще й публічне визнання свого переляку.

Хоча та ж народна мудрість радить перш ніж почати мститися, викопати дві могили.

Поки що влада ясно показує, що фобії для нього важливіші, ніж закон, не кажучи про інтереси України.

Закон про засади внутрішньої і зовнішньої політики, ухвалений уже за нинішньої влади, вимагає «забезпечення дотримання міжнародних стандартів незалежності суддів; удосконалення системи демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами, забезпечення їх відповідності вимогам європейських інституцій». Метою зовнішньої політики законом визнано «забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі».

Те ж саме із законом про основи національної безпеки. Він визнає метою України «забезпечення набуття членства у Європейському Союзі», «поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему», «інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір».

При цьому, влада мала чудову нагоду виявитися вищою за ситуацію.

Якби президент Янукович у день оголошення вироку Юлії Тимошенко заявив, що, хоча вважає її винною, але, розуміючи інтереси країни, пустить Тимошенко на наступні вибори, Угода про асоціацію була б уже в кишені України.

А президент України виглядав би «демократом» і «законником», навіть якби тримав Тимошенко в тюрмі аж до початку виборчої кампанії. Це не пізно зробити навіть зараз. Але, судячи з усього, це виявилося надто складно.

Замість цього Україна отримала колосальний удар по своєму іміджу, який не перекриють ніякі бюджети і ніякі Спритки з Гарнюнями.

Ще великий київський князь Володимир Мономах писав: «А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях,— не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете,— напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде,— чи простий, чи знатний, чи посол,— якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим».

Поки що високі іноземні гості їдуть від нас у шоці від «суду» над ліжком Тимошенко та вуаєризмом у її камері. Неозброєним оком видно, що влада не читає Володимира Мономаха, а в кращому разі, знає, що в нього була шапка.

Може, причина в тому, що більшість народжених у 20-их і 30-их роках були виховані ще тоді, коли батьки мали більший вплив, ніж приклад Павлика Морозова? Покоління з кінця 1950-х формувалися в скепсисі до «совка» та його патологій. А посередині – покоління з с особливою концентрацією травмованих тваринним страхом, радянським нігілізмом і безбожництвом. От вони як раз при владі: їдять за десятьох. Вони теж по-своєму жертви. Але країні від того не легше.

Нещодавно президент Янукович цілком слушно заявив, що «не можна так безбожно красти». А лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов зізнався, що дозволяв підлеглим розкрадати 10% обласного бюджету. Невже все діло в процентах?

З таким підходом дивно, що в Україні взагалі ще щось виробляють.

Хоча навіть сама стилістика помсти може бути різною. Як писав римський імператор Марк Аврелій, найкращий спосіб мститися ворогові – це не бути на нього схожим. А поки влада лише поглиблює в собі найгірші звинувачення, які вона висуває Юлії Тимошенко, небезгрішній, як і будь-хто.

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук

http://www.unian.net/ukr/news/news-474754.html