Олександр Сушко: Першої стадії ізоляції Україна вже досягла

За кілька днів у Києві відбудеться саміт Україна-ЄС, на який було покладено стільки очікувань. У квітні 2011 року під час зустрічі з президентом Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу Віктор Янукович радісно коментував процес переговорів щодо підписання Угоди про Асоціацію: «При збереженні динаміки в переговорах ми зможемо узгодити документ до наступного саміту Україна-ЄС». Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко запевняв, що Україна докладатиме максимум зусиль, щоб черговий саміт Україна-ЄС став не просто успішним, а й історичним. Баррозу ж тоді чітко заявив: «2011 рік буде вирішальним для співпраці між Україною та Європейським Союзом».

Дивилися у Євросоюзі на дії української влади, чекали, давали час на виправлення помилок – марно. Ось і вирішили: Угода про асоціацію не буде парафована під час саміту Україна-ЄС. Це і самі регіонали визнають. 

Чого тепер чекати від саміту? Наскільки віддаляється європерспектива для України? Що втрачають пересічні українці? На ці та інші питання в інтерв’ю УНІАН відповів науковий директор Інститут Євро-Атлантичного співробітництва Олександр Сушко.

Пане Олександре, у МЗС вперто обіцяли, що Угода про Асоціацію буде парафована. І коли до саміту Україна-ЄС залишаються лічені дні,  у зовнішньополітичному відомстві почали давати задній хід і робити заяви на кшталт: ну і не буде Угода парафована зараз – це ж не Армагедон....

Грунт почали готувати ще півтора місяці тому, коли стало зрозуміло, що скоріше за все парафування не буде.

Тобто українцям годі чекати парафування 19 грудня?

Про це навіть немає мови. З кількох причин.

По-перше, текст преамбули ще остаточно не погоджений.

По-друге, текст всієї угоди – 1800 сторінок – ще не вичитаний. Зрозуміло, якщо б була політична воля, цей процес можна було б прискорити.

Текст в принципі неготовий до парафування. Є погоджені формулювання всіх статей, але без нумерації. Це просто чернетка.

І нарешті ще одна причина, основна: в ЄС останні місяці посилюються голоси тих, хто вважає, що за даних умов з Україною не можна підписувати таку глибоку угоду, як Угода про Асоціацію. Йдеться і про деградацію демократичних процесів, і про вибіркове правосуддя, і про утиски опозиції тощо.

Цієї думки можливо дотримуються не всі в ЄС, але все ж таки, значна частина і країн-членів, і політичних груп вважає, що Угода про асоціацію – це великий пиріг, який можна дати тільки країні, яка більш-менш стоїть на правильному шляху. Якщо ні – треба зачекати, заморозити цей процес.

Зараз у нас намагаються перекласти відповідальність на скептиків з-поміж країн-членів ЄС. Але реальність полягає в тому, що Україна сама зробила все можливе, щоби створити власноруч всі підстави і аргументи на користь призупинення цього процесу.

І навпаки – всі ті наші друзі, союзники, які вимагали і досі пропонують якнайшвидше підписати Угоду про Асоціацію, фактично позбавлені ґрунту під ногами.

Те, що відбувається в Україні, – це прекрасний аргумент на користь того, що з такою Україною не можна мати серйозних справ. За цих умов добре, що саміт взагалі відбувається. В ЄС серйозно обговорювалося питання, щоб не проводити його.

І чому таки вирішили провести?

Тому що перемогла точка зору тих, хто вважає, що ізоляція української влади на цьому етапі – непродуктивна і передчасна, що ще є можливість вести діалог, впливати і намагатися через комунікацію доносити думку і вимагати від української влади дотримання раніше взятих на себе зобов’язань.

Дуже багато питань на порядку денному цього саміту. Не йдеться про одну лише Угоду про Асоціацію. Є багато питань, які потребують постійного діалогу, обговорення і реагування.

Наприклад, таким питанням є енергетичне співробітництво. У лютому 2011 року Україна набула членства в Європейському енергетичному співтоваристві і відповідно взяла на себе низку зобов’язань щодо реформ в енергетичному секторі і щодо тих червоних ліній, які не можна перетинати. І зараз постає дуже гостре питання у зв’язку з непрозорими переговорами з російською стороною щодо так званих нових газових угод. За інформацією, яка є, формула, яка закладається в ці можливі угоди, є абсолютно невідповідною зобов’язанням, які Україна вже взяла перед ЄС в рамках Енергетичного співтовариства. Це ще один фактор, який дуже сильно посилює позиції скептиків в ЄС, вони кажуть: навіщо укладати з Україною ще більш далекосяжну угоду, якщо вона не дотримується навіть тих зобов’язань, які вже набули чинності. Тому був ще один аргумент на користь проведення зустрічі на найвищому рівні – щоб таки спробувати отримати відповіді на питання: якою може бути формула цих газових врегулювань і чи дійсно Україна збирається відмовитися від взятих на себе зобов’язань чи це витік не зовсім коректної інформації?

Якщо Угода не буде парафована – наскільки віддаляється європерспектива для України?

Будь-яке гальмування на цьому шляху є небезпечним. Воно тягне за собою заморожування не просто якоїсь конкретної події, а усього процесу. І це замороження може тривати невизначений час.

Якщо це станеться зараз, то найближча дата, коли можна очікувати розмороження цього процесу – це період після парламентських виборів жовтня 2012 року і лише у випадку, якщо ці вибори будуть визнані міжнародними спостерігачами як вільні і чесні.

А вони будуть визнані такими, якщо Тимошенко і Луценко не братимуть у них участь?

Скоріше – ні. У тому-то і питання. Є зовсім нечесні вибори, є очевидно чесні, є щось середнє між ними.

Вже на сьогодні у Європі домінує така точка зору, що неможливість участі опозиції – Тимошенко і Луценка – це дуже важливий привід визнання виборів нечесними і недемократичними.

Питання не в тому, що хтось сів до в’язниці з колишнього керівництва держави, а в тому, що цей судовий процес був демонстративно нечесним, показово порушував всі уявлення європейської сторони про справедливий і неупереджений судовий розгляд. Оскільки суд був публічним, посли і дипломати постійно за цим спостерігали. І зараз продовжують спостерігати. І їхня загальна точка зору – що це дійство не відповідає навіть елементарним вимогам до чесного судочинства.

Якщо будуть остаточні вироки, які стануть причиною неучасті лідерів опозиції у парламентських виборах, – це одна з підстав невизнання цих виборів такими, що відповідають міжнародним стандартам.

Але зрозуміло є ще низка чинників, які теж спрацюють. Буде адмінресурс, когось зніматимуть з виборів, когось не зареєструють тощо. Є високий ступінь очікування нечесності цих виборів.

Українська сторона прорахувалась, аналізуючи можливі наслідки арешту і вироку Тимошенко. Домінувала така точка зору: на Заході пошумлять і забудуть. Такий розрахунок виявився помилковим: для ЄС це виявилося червоною лінією.

Тобто фактор Тимошенко для ЄС був основним у питанні парафування Угоди з Україною?

Фактор Тимошенко був червоною лінією. Тією лінією, за якою, з точки зору Європейського союзу, Україна вже не є демократичним партнером, а є одним із закордонних партнерів – не тим, хто відноситься до країн, які мають реальні європейські амбіції, які б підкріплювалися відповідною внутрішньою політикою. Якщо країна заявляє про свої намагання стати в перспективі членом ЄС і при цьому проводить таку внутрішню політику – це породжує величезну недовіру і роздратування. І будь-який прогрес на такому рівні довіри є малоймовірний.

Сам по собі саміт – це важлива подія, але рутинна. Він проводиться щорічно відповідно до чинної Угоди про партнерство і співробітництво. Сьогодні цей саміт точно не буде тим проривним самітом, яким він міг би бути, якщо повернути політичну ситуацію в Україні хоча б на півроку назад.

Але поки що ми бачимо просто негативну тенденцію, яка безумовно грає на користь планів російських лідерів, або принаймні самозамикання України і зменшення простору зовнішнього маневру для її керівництва.

Розмовляла Анна Ященко