Ми досі не визначились, що будуємо

Ми досі не визначились, що будуємо – сучасну націю чи тимчасову державу, вважає історик Іван Патриляк

Столична держадміністрація збирається оголосити 6 листопада вихідним днем – на честь звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників. Як до цього ставитись?

– Є одне чудове визначення нації: це спільнота людей, яка має спільне уявлення про минуле, спільні завдання на сучасність і спільні плани на майбутнє. Уявлення про минуле – третина фундаменту національної ідентичності. Війна за минуле завжди була, є і буде. Міфи радянської доби були покликані формувати нову спільноту. Із часом людина звикала до усталених речей: радянський народ, Велика вітчизняна війна, німецько-фашистські загарбники, бандерівці. Для теперішньої влади радянські міфи комфортні. На них легко завоювати голоси. Сказати: ми захистимо звичний для вас простір. Не дамо переписати історію. Хоча кожне покоління пише історію по-новому.

Теперішня українська молодь орієнтується на нові міфи?

–У неї зараз повний розгардіяш у голові. Молоді українці схильні вірити у взаємовиключні речі. Цьому сприяє все навколо. Та й сама школа хитається в різні боки – залежно від того, чия влада і хто міністр освіти. Ми не маємо навіть стандартизованих підходів до написання підручників. В одному класі, за міністра Вакарчука, дитина вчить одне, а в наступному, за Табачника, – зовсім інше. В одній області одне, в іншій – інше. У підручниках узагалі жахи робляться. У мене донька в шостому класі. У підручниках із всесвітньої історії кругом пишуть "трипільська цивілізація", хоча це – археологічна культура, а не цивілізація. Але в сусідньому тексті – "трипільська культура". Відкрита наприкінці ХІХ століття на Тернопільщині, "яка тоді належала до Польщі". Хоча вона тоді була у складі Австрійської імперії, ніякої Польщі не існувало.У трохи старших ситуація не краща. Є абітурієнти, які говорять про Україну в Першій та Другій світових війнах мало не як про суб'єкта бойових дій, воюючу сторону. Але Україна була частиною різних імперій, держави такої тоді не існувало.

Хіба це не вплив нашого державного міфу?

–Так, але вплив – поганий. Бо люди не мають елементарного уявлення про історичні події. Ототожнюють себе то з Російською, то з Австрійською імперією, то з СРСР, то з Польщею – тобто сталого образу немає. Це слабкість нашої школи. У бідній країні важко розраховувати на гарну школу та підготовлених, якісних учителів. Тому молодь має мозаїчну свідомість, насмикану з різних міфів, історій, уявлень.У підручнику для 10 класу чудово виглядає Українська Народна Республіка – мовляв, це наша держава. А потім раптом своїми стають більшовики, які проти УНР боролись, – заходжуються проводити українізацію. Далі репресії, Голодомор – більшовики знов погані. А тоді ті самі люди, які все це робили, під час Другої світової раптом стають захисниками Вітчизни. Вчора вони стріляли у потилиці, а сьогодні – доблесні воїни. Каша.Ми дивно ведемо свою історію – то від Радянської України, то від УНР, то ще від чогось. Але якщо беремо якусь одну традицію, мусимо рішуче порвати з іншою. Наприклад, Білорусь не претендує на БНР (Білоруська Народна Республіка 1918–1919 років. – ­"Країна"), на Велике князівство Литовське – бо президент Лукашенко сказав, що все це – фіґня. А в нас намагаються поєднати непоєднувані речі. У нас позитивне і козацтво, і шляхта – хоч вони різалися між собою. Позитивні УНР та УРСР. Позитивні УПА й СРСР. Усе це водночас, і всі – хороші. Виходить продукт, який неможливо куштувати. Складники окремо їстівні, а страва – ні.

Хто в цьому всьому має поставити крапку?

–Гуманітарну політику повинні формувати державні структури – незалежно від партії влади. Зокрема, в цьому мали би брати участь Інститут національної пам'яті, Рада національної безпеки та оборони, Інститут стратегічних досліджень. Ця політика має бути чіткою, однозначною, а не розмитою. Якщо ж продовжувати так, як зараз, то ніколи не матимемо путящої політичної нації.

Чому не вийшло в "помаранчевих"?

–Бо там були дуже різнорідні люди. Керувалися, скоріше, своїми особистими поглядами на гуманітарні речі, а не залучали фахівців. Багато заходів робили з возом поперед коня. Добра річ – нагороджувати орденами Бандеру та Шухевича, покійних історичних діячів. Але, якщо ви вже це збираєтесь робити, то виправте спершу стереотипи суспільства про них. А не ставте людей перед фактом. "Помаранчеві" не розуміли, що суспільство треба виховувати. Саме через те чимало ініціатив зазнали невдачі. Хоча дещо відклалося, деякі стереотипи відступили.

Наприклад?

–Той-таки Голодомор. Він укорінився у свідомості значної частини людей – може, навіть більшої частини – як трагедія, спеціально спланована, проти саме українців. Тут було багато зроблено.

Але щодо Української повстанської армії суспільство розділене й зараз.

–Бо влада живе у стереотипах. Змінювати свідомість значно складніше, ніж лишати все, як є. Велика частина українців беззастережно, некритично сприймають радянський міф про УПА як про німецьких колаборантів, злочинців і бандитів. Для політиків це зручно. Вони не хочуть витрачати зайвих ресурсів. Одні приходять до влади під одним історичним міфом, а інші – під іншим. Вони в це можуть не вірити, але говоритимуть саме те, що хочуть чути їхні виборці. Їм нічого робити не треба – просто дбайливо зберігати суспільство поділеним.

Недавно до мене звернулись представники одного державного органа. Кажуть: "Польща поприймала постанови сейму та сенату щодо Волинської трагедії – що нам робити, що відповідати?" Друзі, а що ви хочете від поляків? У нас уся теперішня влада називає упівців бандитами! Чого поляки не мають права вважати їх людьми, що вчинили геноцид? Без того, щоб надати їм конкретного статусу в Україні, який сенс відповідати Польщі? У Варшави залізна позиція: ви їх самі бандитами називаєте. І що тут заперечити?

Хто і навіщо пропагує міф про Велику вітчизняну війну?

–У нас на території прямо працює російська пропаганда. А цей міф узяли на щит за часів Хрущова. До того націотворчим міфом "радянського народу" була Велика Жовтнева соціалістична революція і побудова комунізму. Але у хрущовські часи стало зрозуміло, що з комунізмом справа поганенька. А за Брежнєва всі остаточно побачили, що не побудують його ніколи. Навіть сталінську конституцію змінили, бо там було написано: соціалізм збудували. А тут уже 1970-ті, а комунізму досі нема. Треба було щось робити. Вихід знайшли вишуканий: "побудували" розвинений соціалізм, першу стадію комунізму. Ніхто ж не казав, скільки тих стадій має бути. Потрібен був новий міф, що тримав би вкупі конгломерат народів. Тож сказали, що у Великій вітчизняній війні весь радянський народ піднявся під мудрим керівництвом Комуністичної партії і врятував людство від коричневої чуми. Самотужки, всякі англійці й американці нічого не варті. Ще й месіанство яке! Коли впроваджували міф, інваліди в масі своїй уже повмирали. Справжні ветерани тяжко працювали. СРСР не мав такого післявоєнного синдрому, як США після В'єтнаму. Бо не було часу переживати, всіх гнали на роботу. А хто думав – у табір. Народилося нове покоління, яке війни не знало. І всі повірили. Народну пам'ять про війну вийняли з голів людей і затасували туди офіціоз із георгіївськими стрічками та кіно.

Але у 1990-ті міф майже зник. Чому Росія відновила саме міф про Велику вітчизняну, а не, скажімо, про Російську імперію?

–Бо радянський міф ще жив. А імперський давно забутий. Це все одно що будувати нашу національну історію на міфові про Київську Русь. Його можна використовувати, але – без фанатизму.

Чи варто запровадити європейську практику і відзначати 8 травня – як день перемоги над нацизмом? Щоб змінити свідомість і вектор поглядів українців?

–Вектор поглядів на Другу світову війну змінити можна. Але для цього потрібна воля керівництва країни. Хто б міг колись сказати, що вигадана в ХІХ столітті одним єврейським інтелектуалом мова стане державною в Ізраїлі (іврит Еліезера Бен-Єгуди. – "Країна")? Тим світ і цікавий, що плануємо одне, а виходить – інше. Бог має почуття гумору. Єдине, що можна стверджувати: технологічно зміни міфів – можливі.

Чи потрібні вони простому українцю?

–Ми живемо у світі ідей, а не у вакуумі. Міфи, ідеї потрібні, бо без них світ буде нестерпний, людина його не зможе витримати. Але потрібно знати, що ми будуємо – сучасну націю чи просто тимчасову державу. Якщо друге, то можна підтримати будь-які міфи – для вигідного балансування між різними частинами суспільства.

Змінюють підручники з історії. Чому влада бореться з національними героями? Адже хоче в ЄС, у західний світ, і логічно було б діяти навпаки – плекати їх.

–Дуже скоро станемо свідками певної зміни гуманітарної політики.

Чому зміниться політика?

–Бо влада робить похід в Європу і зчепилася з Росією. Підозрюю, європейське товариство гарантувало чинному президенту підтримку на другий термін. Йому потрібно розширювати електоральну базу, вибивати основні козирі з рук опозиції. Один він уже вибив – європейську інтеграцію. А змінивши гуманітарну політику – виб'є всі інші козирі. Опозиції не буде з чим іти на вибори.

Що робити з радянськими символами?

–Усе залежатиме від наших ціннісних орієнтирів. Держава має визначитись. Була Німеччина нацистська. Програла війну. На заході була сформована демократична ФРН, а на сході – соціалістична НДР. І там, і там німці відмовились від свого нацистського минулого. Сказали: ми – інші. Важко уявити, що там десь забули демонтувати пам'ятник Гітлеру.

Найперше, що треба було зробити після отримання незалежності, – це знести комуністичні пам'ятники і символи. Складніше поміняти сутність, але фасад треба було змінити ще 1991 року, навіть не 1992-го. Важливо не запізнитися навіть на день. Ми ж втратили роки, уже – десятиліття. Коли проблема не розв'язана зразу – вона починає гноїтися, і з часом вилікуватись складніше.

Які дати в історії мав би знати кожен українець? Чому?

–Історія – це певний легітимізатор, паспорт нації. Якщо народ має окрему історію – значить, це окрема нація. У цьому паспорті мають бути дві сторінки: одна – твої предки весь час боролися за незалежність, друга – твій народ дуже страждав від того, що не мав незалежності.

Найголовніші дати пов'язані з оголошенням Декларацій про незалежність. Лише в ХХ столітті ми маємо чотири такі спроби. А також події пов'язані з боротьбою за належність – починаючи з часів Хмельницького. І, звичайно, трагедії.Ми пережили голод і геноцид через те, що не мали власної держави. Зазнали колосальних втрат у двох світових війнах, наших людей мобілізовували й кидали за чужі інтереси, ми отримали Чорнобиль. Якби ж мали власну державу, то думали б: чи варто будувати станцію поряд із мегаполісом?Тільки в державі як народ можемо себе повноцінно реалізувати. От уявити, що 1918 року українська незалежність відбулася. Чи була б Друга світова війна? Чи лягли б 50–60 мільйонів людей у сиру землю? Чи була б зруйнована Європа від Волги до Рейну? Якби Україна мала незалежність, був би зовсім інший розклад сил у світі.
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_u-nas-pozitivni-unr-ta-ursr-pozitivni-upa-j-srsr-vihodit-produkt-yakij-nemozhliv/522229">Gazeta.ua</a>