Довгий шлях.

1.
Розділена навпіл, тридцяті роки.
Тут в нас поляки, на сході совки.
Бють нас поляки за "Січ" і за "Луг".
Хочуть зробити з на ссвоїх слуг.
2.
Жовніри всюду шомполами шмагають.
Це вони люди нас так усмиряють.
"Береза Картузька", ми як ті бурлаки.
У люті безсилій стиска кулаки.
3.
вступа у село і шмага юнаків.
Хотіли зробити вони з нас дураків.
По всій Україні, по Західній ходять.
По Збручу і по Стрипі зло вони творять.
4.
У селі так одному, наприклад Вербівці.
Може в Романівцях, чи Комарівці.
Шмагають Петра, Миколу, Василя.
А ті їх питають : "Земля то є чия".
5.
Бють їх за те, що вони є свідомі.
Сторінки відкривають вони невідомі.
Тараса, Богдана за те, що святкують.
Нещадно поляки за те їх лупцюють.
6.
Батько Миколи, він загинув в УГА.
Находить на сина за батьком туга.
Продовжує славні традиції роду.
"Служити полякам?". "Здобудем свободу!".
7.
Батько Петра, він десь в Аргентині.
Кращу долю шукає він на чужині.
Заробити поїхов він туди грошенят.
В свій час він спиняв у Львові "орлят".
8.
А батько Василя, без ноги він лишився.
Не на фронті він власною кровю умився.
У Києві місті москалі бунтували.
Під ноги вкраїнцям гранати кидали.
9.
Пілсудський, і двуйки, і дефензива.
Нас нищать поляки, бо є у них сила.
Але були унас, що опір творили.
Скрегочуть поляки : " Ми їх не скорили.
10.
Тридцятих кінець, вже тридцять девятий.
Сюди Сталін приперся, диявол проклятий.
як пиріг вони ділять, ви ж подивіться.
Україну з Адольфом, лише не вдавіться!
11.
Тюрми забиті, в Магадан ешелони.
В Воркуту ще шикують українців колони.
-"Дай кушать, мамаша, холодной дюже вітер".
-"Щоб тебе вже москалю, злий задув вітер!".
12.
Опричники всюду, червоні зірки.
На місці отому вам зробим дірки.
Забирайтеся геть, ми не кликали вас.
Оглянутись не встигли, уже "Вас іст дас?".
13.
Вже німці отут, вже ловлять свиней.
Масло, яйко давай, стріляють гусей.
Пруть фердинанди, гвалт і пилюка.
Адольф на нас суне, та німецька тварюка.
14.
Мовчать навіть собаки, завмерло село.
Що роблять Микола, Василь і Петро?
Нишком, вночі, вони зброю шукають.
Змазують маслом, в криївку ховають.
15.
Три автомати, кулемет, ППШ.
Як місяць зійшов, братва ця знайшла.
Дві сумки патронів, ящик гранат.
Заховали в криївці, нам німець не сват.
16.
А як прийшов час, це було на Покрову.
Над дверима на щастя прибили підкову.
Пішли воювати, начувайтесь поганці.
У сотні у Крука, вони стали повстанці.
17.
На завдання завжди вони йшли разом.
Васильі Микола, разом з Петром.
Ешелон під укіс, чи десь на гілляку.
Підвісити треба яку комуняку.
18.
Поліцая убити, є потреба в розвідці.
Завжди вони разом сиділи в засідці.
Були нерозлучні, товариські ці друзі.
Страх наганяли цілій окрузі.
19.
Днини одної Крук визиває.
-"Звязкового зустріти, хто бажання з вас має?"
Зголосились всі троє, треба одного.
Василя він відправив по того звязкового.
20.
До села він підходить, "Хальт! Хенде хох!"
Німчура проклятий, щоб в утробі ти здох!
Гранату він кинув, вогнем з автомата.
Полива він жандармів, вам буде розплата.
21.
Закінчились набої, Боже прости!
Останній у скроню, Ти його не суди!
Двадцять жандармів поклав він і край.
Не пхайтесь сюдт ви - повстанський це край.
22.
Аж бісивсь комендант, скреготав аж зубами:
"Сидіти вам треба біля рідної мами!
Центр вимагає ловити повстанців.
А ви тут розвели бандюг-сіроманців".
23.
"Де їхня база, хто їм помагає.
Де сотник Крук, Берлін вас питає!".
Лиш блима очима жандарм головний.
"Спаси і помилуй, Боже святий".
24.
"Піду сам я до лісу, приведу на мотузці.
Сам сотник Крук буде в мене в кутузці!
Бери своїх гицлів, до лісу підемо.
Завтра раненько там повстанців знайдемо!".
25.
Ще туман не осів, вже гуркочуть мотори.
Сунуть до лісу німецькі потвори.
Дві машини піхоти, броневик, легковик.
Але певно повстанці зроблять ім пшик!
26.
Різонув з кулеметів по них сотник Крук.
Лиш гільзи летять, лиш чути стук-стук.
Вже машини палають, а де ж легковик?
Де ж той комендант? Щось швидко він зник.
27.
"Швидше до мвста, шепоче "Майн Гот".
Хай з Круком воює підлеглий мій Скот.
Де на голову мою взялась ця країна.
Це не Дойчланд є мій, це Україна!".
28.
Вертають жандарми, побитий як пес.
Майор отой Скот, ніби з пекла воскрес.
З мундира лахміття, злий як той вовк.
Ніби хто ціпом три години йго товк.
29.
"Підбирайте панове гранати і зброю.
Вона нам знадобиться, заберемо з собою.
Може ще хто полізе. захоче у гості.
То приходить нехай, натовчем йому кості!
30.
Петро і Микола, як вони сумували.
Себе де подіти, хлопці не знали.
Ще більш завзято вони воювали.
За себе і Василя, щоб його памятали.
31.
Сорок четвертий, зміна режиму.
Танки совіцькі переходять вже Стрипу.
А сотня Крука спочину не знає.
В нових окупантів вона вже стріляє.
32.
комісари усюди, в кожній хатині.
Бійця вони бачать у кожній шпарині.
Конфісковують землю, руйнують церкви.
в колгосп ви підете, хоч не хочете ви.
33.
Нагнали на хутір вони з переляку.
Своїх горлорізів, а ти їм ще дякуй.
Жеруть все підряд, а як вони пють.
Повстанці горлянку їм швидко заткнуть.
34.
А весною в них свято, вождь народився.
Ленін той клятий, щоб він був сказився.
В неділю виходить комісар на "суботнік".
Це ніби на Крука він буде "охотнік".
35.
Дивись комісаре, щоб не був дичиною.
Як Микола й Петро побіжать за тобою.
Будеш боятьсь по нужді ти присісти.
Це герої повстанці, а не твої гебісти.
36.
"Здавайся бандіте, здавайся вже швидше".
Микола шепоче : "Підійди но ти ближче".
Сунуть гебісти, лаштуйся до бою.
Наш сотник Крук, він веде за собою.
37.
сунуть гебісти, на плечах автомати.
З пояса вних ще звисають гранати.
Вдарили хлопці ще з крісів дідівських.
Звідсіля щоб прогнати дітей цих бісівських.
38.
Сотня відходить, прикриває їх Коля.
Вогнем кулемета, щоб була у нас воля.
Відходьте друзяки, і друже Петро.
Загину я тут, передай у село.
39.
Хай свічку поставлять за мій упокій.
Комісару Петрову дам останнвй я бій.
Сімї я не маю, вона в Магадані.
В концтаборі може десь в Казахстані.
40.
Гебісти вже ближче, поранений в руку.
Реве комісар : "Поймайтє мнє суку".
Граната у лівій, кільце він зірвав.
Кільканадцять гебістів круг себе поклав.
41.
На захід, на захід вже сотня прямує.
Як пробитись у Польщу, Крук метикує.
Всюди заслони, московські застави.
По селах вкраїнських видно заграви.
42.
Опричники палять українські хати.
Берія, Сталін - це наші кати.
Як пробитись на захід, не попасти в облаву.
Провідник знадобиться, обійти щоб заставу.
43.
Приведу я його, зголосився Петро.
Піду я у Жабє, це я знаю село.
Ви туту чекайте, до ранку на мене.
Як не вернуся рушайте без мене.
44.
Хоч як він не крався до крайньої хати.
Посіпаки зловили, давай катувати.
Кованим чоботом били у спину.
Чули собаки, свою чули силу.
45.
А сотня чекає, чекає до бою.
Думає сотник, що сталось з тобою.
Вже почало світати, рушаємо браття.
Хай нам допоможе козацьке завзяття.
46.
Закордонні частини,притулку шукають.
Чи знайдуть його де, цього не знають.
Осідають де можна, хто в Мюнхені, в Штатах.
А Петро наш повстанець, животіє на нарах.
47.
Пройшов табори він, гебіські катівні.
В країні отій, де були ми всі рівні.
Було ще заслання, але він не скорився.
Повернувся назад, він тут оселився.
48.
Він дожив до свободи, він лишився один.
Бійців його сотні забрав часу плин.
Не дожив сотник Крук, на чужині спочив.
Петро не шкодує, не марно він жив!

07.04.2003.              Тернопіль.