Збоченці міністра Табачника

Як петеушник, що немає жодної вищої освiти, зумiв отримати диплом доктора медичних наук? Як людина з дипломом "швачки" Червоноградського ПТУ змогла досягнути звання "професор"? Як могли першу державну премiю дати не одному з тисяч справдi гiдних педагогiв, а авантюристовi й аферистовi?

Отi три на цей момент ще кiнцево не розкритi таємницi досi не дають спокою тисячам людей, якi слiдкують за детективною iсторiєю псевдолiкаря Слюсарчука.

Будь-яка розумна людина скаже, що таке неможливе. Теоретично — це правда. Якщо заглибитись у Порядок присудження наукових ступенiв i вчених звань, справдi легко вiднайти досить громiздку вiдповiдну процедуру. До прикладу, щоб стати професором, слiд щонайменш бути доктором наук, захистивши вiд-повiдну дисертацiю, працювати завкафедри чи проректором (ректором), мати стаж педагогiчної роботи, написати не менше як десять наукових праць, опублiкованих пiсля захисту дисертацiї, готувати кандидатiв наук.

Але є ще одна найважливiша умова, щоб отримати науковий ступiнь чи звання, людина повинна мати базову вищу освiту!

Що iз цього списку здобуткiв мав Слюсарчук станом на 17 червня 2010 року, коли мiнiстр освiти України Дмитро Табачник поставив свiй пiдпис на атестатi професора, який вручили Слюсарчуковi? Нi-чо-го! Але вiн, мiнiстр, це зробив.

Пiсля серiї резонансних публiкацiй в "Експресi" неабияк подивованi правоохороннi органи, щоб встановити iстину в цьому заплутаному питаннi, звернуться до Мiнiстерства освiти з вiдповiдним запитом. "Слiдством встановлено, що у Московському державному медичному iнститутi iменi Пирогова Слюсарчук не навчався та не отримував диплома про здобуття вищої освiти", - це цитата з подання мiлiцiї. Слiдчi услiд за журналiстами повторно встановлять, що в Слюсарчука нема вищої освiти, а його "дублiкат диплома про здобуття вищої освiти є завiдомо пiдроблений". А тому слiдчi попросять мiнiстра Табачника письмово пояснити, на якiй пiдставi Слюсарчук став "доктором медичних наук" i "професором", та надати вiдповiднi документи.

Слiдчi не помилилися адресою, оскiльки пiсля лiквiдацiї Вищої атестацiйної комiсiї уся документацiя щодо захистiв дисертацiй докторами потрапила до вiдомства Табачника, а документацiя стосовно набуття звання професора завжди тут була.

Появи мiлiцiонерiв у мiнiстерствi, видається, не чекали.

За вказiвкою рознервованого мiнiстра, один iз його заступникiв зателефонував у Мiнiстерство внутрiшнiх справ i висловив своє обурення несподiваним вiзитом львiвських правоохоронцiв до столичного освiтнього вiдомства. Треба визнати, це подiяло. Мiлiцiонерам дали вказiвку зупинити примусове вилучення документiв, натомiсть чиновники Мiносвiти пообiцяли добровiльно видати "папери" через три днi, тобто в п'ятницю.

Цей тайм-аут Табачник i його спiльники взяли неспроста. Вони розраховували, що за той час зможуть знайти вихiд iз патової ситуацiї або якось вплинути на перебiг подiй. Скажемо бiльше: нам вiдомо, що тривога у "верхах" передалась i членам низового рiвня бригади Слюсарчука. Вони почали пропрацьовувати най-рiзноманiтнiшi варiанти, щоб допомогти своїм патронам. Один iз них навiть передбачав сценарiй пiдриву примiщення редакцiї "Експресу". У буквальному сенсi цього слова. Їхнiй перший план полягав у тому, щоб домовитися з мiлiцiонерами, а "Експрес" - знищити. Вони серйозно вивчали таку можливiсть, цiкавились iншими способами за всяку цiну зупинити вихiд газети "Експрес", допоки їм популярно не пояснили, що таке зробити неможливо.

Тодi вони обрали iншу тактику захисту. Чиновники Табачника з'явились на телеекранах, щоб створити iлюзiю упевненостi мiнiстерства у своїй бездоганнiй роботi. Чиновники розповiдали, що Слюсарчук чесно отримав свої звання i ступенi, а всi його "дипломи справжнi". Це була гидка низькопробна брехня, однак у них, з їхньої точки зору, не було iншого вибору.

Коли журналiсти просили оприлюднити якiсь подробицi, вони вiдгороджувались вiд вiдповiдi фразою, що деталi повiдомити неможливо, бо, мовляв, науковi працi Слюсарчука "засекречено", а на всiх документах - гриф "таємно".

Вони грали так професiйно, що мiлiцiя вимушена була навiть подбати про те, аби отримати спецiальнi допуски до "таємних документiв", якi планувалось вилучити.

Звiсно, через три днi мiлiцiї не надали жодного документа, що були вказанi в запитi. Крiм одного - акта про те, що всi документи щодо здобуття Слюсарчуком ступенiв та звань знищено.

Чому чиновники Табачника пiшли цим шляхом? Бо вiдчули, що втрапили на слизьке. Вони зрозумiли, що земля горить пiд ногами. Вони почали поспiшати.

Поспiх - не найкращий помiчник у справi, де все треба ретельно приховати. Вони того не врахували.

Cьогоднi ми вiдхиляємо завiсу над кухнею, де створювали головнi фрагменти цiєї, без перебiльшення, найвидатнiшої афери наших днiв.    "ЗАСЕКРЕЧЕНИЙ ДОКТОР"

Крок за кроком, зiставляючи й аналiзуючи документи, свiдчення, подiї, ми вiдновили картину, що дозволяє зрозумiти, як петеушник за неповнi три мiсяцi став "видатним ученим" iз вiдповiдними дипломами й атестатами.

Чиновники, котрi допомогли йому це зробити, скористались процедурою, яка має доволi цiкаву назву - "переатестацiя та нострифiкацiя". За цiєю процедурою, квалiфiкацiйнi документи державного зразка, що їх видають органи атестацiї iнших країн, можуть бути порiвнянi на еквiвалентнiсть за спецiальною процедурою. Станом на 2010 рiк, коли впроваджувалась у життя ця афера, за переатестацiю дипломiв доктора наук вiдповiдала Вища атестацiйна комiсiя. А за нострифiкацiю (визнання) атестатiв професора - атестацiйна колегiя Мiнiстерства освiти України.

Себто: не треба писати наукових праць, не треба бути ректором чи проректором, не треба мати стаж, досить лише довести, що в якiйсь країнi в тебе все це колись було. А пiдтвердження цього — твої документи "доктора" чи "професора", виданi там, у тiй "iншiй" країнi.

У Слюсарчука була лише одна можливiсть скористатися цiєю процедурою - пiдробити росiйськi документи - "росiйський диплом доктора" i "росiйський атестат професора". Слюсарчук дуже хотiв стати "професором", це дозволяло йому вийти на багату клiєнтуру, рiзко збiльшити свої доходи.

I вiн пiшов ва-банк. Тим паче, характер послуг, який вiн надавав чиновникам, якi могли втiлити його мрiю, був таким, що вiдмовити своєму "постачальниковi" у цiй примсi вони не могли.

Тут, за закритими дверима військового госпіталю, з петеушника зробили "професора".

Слюсарчук за невеликi грошi отримав потрiбнi липовi росiйськi документи. А чиновники Вищої атестацiйної комiсiї та Мiнiстерства освiти, з поруйнованими збоченнями головами, допомогли йому реалiзувати надзвичайно зухвалий план.

За перший етап його плану вiдповiдав на той момент перший заступник ВАКу Вiктор Бондаренко (вiн же - рiдний брат народного депутата Володимира Бондаренка, БЮТ). Цей перший заступник голови ВАКу — особа досить цiкава. Афера з так званою переатестацiєю тiсно пов'язана з його iменем. Як прослiдковується з документiв, саме вiн виконав усю брудну роботу, що мала створити видимiсть дотримання процедури. Вiн безпосередньо працював у тiсному контактi зi Слюсарчуком, узгоджував iз ним деталi.

Що дозволяє дiйти такого висновку? Наприклад, ось цей ключовий "документ" зi штампом "Федеральной служби по надзору в сфере образования и науки" (див. фото вгорi). Це - лист, який начебто адресований Бондаренковi з росiйського вiдомства i який має пiдтвердити, що Слюсарчук нiбито отримав у Росiї "диплом доктора" та "атестат професора".

Ось вiдеокамера випадково "схоплює" секретний документ, що лежить на столi чиновника Мiносвiти. Для уважного журналiста цього досить.

Проаналiзуймо неупереджено цей документ. По-перше, то не вiдповiдь росiйського ВАКу, як потребує процедура, а лист якоїсь малозрозумiлої "федеральної служби". По-друге, як ми встановили, телефон, вказаний у штампi цiєї "служби", останнi тридцять рокiв належить приватнiй родинi, котра проживає у Москвi. По-третє, у цьому "шедеврi" епiстолярної думки - дванадцять (!) помилок, а будь-який спецслужбiст скаже вам, що у правдивому документi спецслужби такого бути не може. I, по-четверте, звернiть увагу на напис "З оригiналом вiрно". Його начебто поставив керiвник вiддiлу українського ВАКу М.П. Петрук.

Де ж оригiнал, який нiбито надiйшов iз Росiї? А оригiналу нiколи й не було! Бо то не прос-то фальшивка. Це - фальшивка, яка потрiбна була Бондаренку. I з'явилась вона не як офiцiйна вiдповiдь на запит. Її виготовляли або безпосередньо пiдлеглi Бондаренка, або люди Слюсарчука - за iнструкцiями Бондаренка. Щоб надати хоч якоїсь значимостi цiй пiдробцi, поставили штамп "З оригiналом вiрно" та круглу печатку канцелярiї ВАКу. I Бондаренко вдав, наче цей лист справжнiй i що вiн його справдi отримував на свiй запит. Браво, видається, київський цирк програв Мiнiстерству освiти, де нинi працює Бондаренко, конкурентну боротьбу за чудового клоуна.

Що було далi? Далi все значно серйознiше. У цю аферу дiйовою особою вступає голова ВАКу пан Мачулiн. Вiн видає секретний наказ, яким органiзовує "спецiалiзовану Вчену раду для разового захисту". Або, якщо хочете, раду одноразового використання. До її складу включають дуже вiдомих осiб - справжнiх медикiв, професорiв, заслужених людей.

Ось їх список:

Голова спецiалiзованої Вченої ради - Заруцький Ярослав Леонiдович, начальник кафедри вiйськової хiрургiї Української вiйськової медичної академiї МОУ. Спецiальнiсть - нейрохiрургiя.

Заступник голови спецiалiзованої Вченої ради, доктор медичних наук, професор Єна Анатолiй Iванович, начальник кафедри органiзацiї забезпечення збройних сил Української вiйськової медичної академiї МОУ. Сьогоднi працює у СБУ.

Вчений секретар спецiалiзованої Вченої ради, доктор медичних наук Бадюк Михайло Iванович, начальник кафедри органiзацiї забезпечення збройних сил Української вiйськової медичної академiї МОУ.

Склад ради:

Бiбiк Тарас Антонович, доктор медичних наук, доцент, начальник клiнiки амбулаторної допомоги Головного вiйськово-медичного клiнiчного центру Мiноборони України.

Бiлий Володимир Якович, доктор медичних наук, професор кафедри вiйськової хiрургiї Української вiйськової медичної академiї МОУ.

Бойчак Михайло Петрович, доктор медичних наук, професор, начальник Головного вiйськово-медичного клiнiчного центру Мiноборони України.

Варус Василь Iванович, доктор медичних наук, професор, начальник вiйськово-дослiдного iнституту проблем вiйсь-кової медицини Збройних сил України.

Данчина Олександр Георгiйович, доктор медичних наук, професор, начальник клiнiки нейрохiрургiї i неврологiї Головного вiйськово-медичного клiнiчного центру Мiноборони України. Головний нейрохiрург Мiноборони України.

Кальниш Валентин Володимирович, доктор медичних наук, професор кафедри авiацiйної, морської медицини та психофiзiологiї Української вiйськової медичної академiї МОУ.

Клiшевич Борис Антонович, доктор медичних наук, професор кафедри вiйськової хiрургiї Української вiйськової медичної академiї МОУ.

Лурiн Iгор Анатолiйович, доктор медичних наук, професор кафедри вiйськової терапiї Української вiйськової медичної академiї МОУ. Спецiаль-нiсть - нейрохiрургiя.

Ярош Олександр Олександрович, доктор медичних наук, професор кафедри вiйськової терапiї Української вiйськової медичної академiї МОУ.

Цей наказ пiдписав Мачулiн. Вiзу поставив начальник вiддiлу технiчних наук Д.А. Пономаренко.

Ми спецiально друкуємо список осiб iз регалiями, щоб ви звернули увагу на одну особливiсть: усi люди - вiйськовi, офiцери.

Аферисти, а iншими словами назвати керiвництво тодiшнього ВАКу язик не повертається, стимульованi Слюсарчуком, просто використають усiх цих знаних людей, як кажуть, "у темну".

Iмовiрно, ще тодi, у той день, вони зрозумiли, що їх мають за нiщо, що їх принижують i використовують. Але нiхто, пiдкреслимо, нiхто з них на той момент не обурився, що їх змушують виконувати злочинний наказ - надати диплом доктора медичних наук бездипломному петеушнику.

На сайтi Мiнiстерства освiти - процедура, яку мiнiстр Табачник грубо порушив.

Тодi вони виконали цей наказ, як часто роблять вiйськовi, не ставлячи його пiд сумнiв. Сьогоднi вони почали говорити. Вони пiдтверджують, що ця подiя дiйсно вiдбулася. Хоча й розповiдають про це не дуже охоче.

Засiдання проводилось на базi Головного вiйськово-медичного клiнiчного центру Мiноборони.

Говорить заступник голови тiєї "разової" спецiалiзованої Вченої ради, доктор медичних наук, професор Єна Анатолiй Iванович.

- 7 квiтня ви були членом спецiалiзованої Вченої ради, на якiй захищався Слюсарчук?

- А, пам'ятаю, пам'ятаю. Значить, це був не захист, а пiдтвердження документiв, котрi нiбито були ранiше захищенi в Росiї. Формально всi документи були представленi правильно. Нам наказали прибути на захист i провести його. Це було доручення одного з вiце-прем'єрiв.

- Ви можете його назвати?

- Нема сенсу. Я знаю, про кого йдеться. Думаю, i ви про це знаєте. Якщо нi, захочете й дiзнаєтеся. Ми - вiйськовi, нам сказали прибути та провести в стислi термiни захист у закритiй кiмнатi на територiї госпiталю. I все - ми прибули й розглянули. Нострифiкацiя - не захист. Це простiша процедура. Документи всi наявнi. Ми ж не мали, скажiмо так, нi можливостi, нi повноважень перевiряти цю iнформацiю через iншi органи.

Спецiалiзована Вчена рада була скликана термiново, сказано, що це розпорядження одного з вiце-прем'єрiв, названо навiть прiзвище. Що це мало вiдбуватися навiть не у нас, у вiйськовiй медичнiй академiї, а в госпiталi. Там i вiдбувся розгляд. От i все. Розгляд був формальний.

- Що вас ще здивувало на тому захистi?

- Здивувала швидкiсть захисту й жорстка детермiнацiя усiх рiшень "згори".

- А сам Слюсарчук був на захистi?

- Звичайно, був. I виступав, вiдповiдав на запитання конкретно. Питання йому задавали по сутi роботи.

- А вiн щось на тому знався?

- Я розумiю, що вiн - авантюрист, але авантюрист пiдготовлений.

- Наскiльки ця робота була таємною?

- Якщо вiдверто, її не подавали в повному варiантi. У мене i ранiше викликала сумнiв таємнiсть iнших робiт, котрi були закритi й навiть пiдозрiлiшi, нiж та. Мене вже нiчого не дивує в цiй країнi, пiсля того, що вiдбувалося. Мене це обурювало, i я не приховував свого обурення. Навiть прийняв рiшення закiнчити службу.

- А чому пiдставляли вiйськових?

- Ви розумiєте, що є спецiалiзована Вчена рада, котра займається спецiалiзованими темами. Значить, не знайшли iншої. Або хтось вiдмовився, а нас пiдставили. Тепер можна тiльки здогадуватися про мотиви, якими керувалися люди, що ухвалювали таке рiшення.

- А безпосередньо вказiвку кому дали? Головi ради?

- Мабуть, так. Не знаю. Ми - як вiйськовi - отримали завдання взяти участь у засiданнi спецiалiзованої ради. Термiново прибути, термiново розглянути. От i все, що було.

Ми також звернулись за коментарем до голови тодiшньої спецiалiзованої Вченої ради Ярослава Заруцького. Ось його безпрецедентнi свiдчення.   - Коли вас призначили головою, хто телефонував?

- Це буде некоректно щодо моїх колег. Порушення корпоративної етики. Перш нiж з'явився наказ ВАКу мене спитали, чи не погоджуся бути головою на секретному захистi. Тодi не знав, про кого саме йдеться i що за дисертацiї. Я дав згоду.

- А часто доводилось брати участь у захистах, коли робота таємна i її захищали в Росiї?

закінчення статті