Холуя із п"ятої колони партія рецидивістів "злила"

«Після економіки, після правоохоронної системи, після судової влади правлячий режим знищив український парламентаризм», - такі слова було б звично почути від будь-якого українського опозиціонера. Натомість це сказала людина, котра на офіційному сайті Верховної Ради досі значиться дійсним членом фракції Партії регіонів – Ігор Марков.

Після скандальних судових рішень про позбавлення мандатів Сергія Власенка, Павла Балоги та Олександра Домбровського подібна практика боротьби з «незручними» здавалась вже вичерпаною. Тим більше, нещодавно парламент консолідовано прийняв рішення про проведення повторних виборів лише у п’яти, а не у семи мажоритарних округах – отже, регіонали допускають, що Балога та Домбровський ще можуть в якийсь спосіб повернути собі депутатські мандати. Крім того, після кожного рішення про позбавлення мандату чергового нардепа представники європейських структур одразу ж висловлювали своє занепокоєння – а нинішня влада зараз затято (принаймні на словах) прагне євроінтеграції, тому зайве турбувати Брюссель виглядало б алогічно.

Втім, черговою жертвою вітчизняної Феміди став якраз запеклий ворог проєвропейського курсу та переконаний адепт Митного союзу, лідер партії «Родіна» Ігор Марков. Як і значна частина нардепів, фундамент своєї кар’єри одесит Марков заклав у буремні дев’яності, коли в певних колах був краще відомий як «Марадона» та «Челентано». Шлях у політиці Марков почав з партії «Трудова Україна», згодом балотувався в Одеську міськраду від блоку Наталії Вітренко, пізніше створив власну партію «Родіна». За часів президента Віктора Ющенка діяльність цієї відверто проросійської сили навіть викликала занепокоєння у досить інертної на той час СБУ, сам лідер партії звинувачувався у жорстокому побитті учасників акції проти встановлення пам’ятника Катерині ІІ. Маркову належить місцевий телеканал АТВ, який став відомим далеко за межами міста завдяки своїм феєрично українофобським програмам, котрі за градусом ненависті до «помаранчевих», «бандерівців» і всього українського подеколи перевершували аналогічний агітпроп російського виробництва.

Саме послідовна антиєвропейська позиція Маркова і стала однією з версій позбавлення його депутатського мандату, якої дотримується зокрема сам «постраждалий». Серед інших його називали потенційним учасником формування «За Митний союз!», котре могло би бути сформовано з числа проросійської опозиції всередині ПР. Паростки інакодумства у лавах регіоналів вдалося придушити лише завдяки залученню до переговорів самого Віктора Януковича, втім навіть після його зустрічі з фракцією ПР минулого тижня кільканадцять синьо-білих все одно не проголосували за євроінтеграційні законопроекти. Тож, певно, потрібна була якась чергова «жертва», яка б остаточно відбила у пересічних провладних нардепів бажання відхилятися від «генеральної лінії партії».

Втім, як раніше неодноразово підкреслював Тиждень.ua, у подібних політико-юридичних спецопераціях влада ніколи не керується якоюсь одною метою, натомість вбиває кількох зайців одним пострілом. Так, за іншою популярною версією, Маркова позбавили мандата через конфлікт з впливовими одеськими регіоналами, насамперед Сергієм Ківаловим. На почату літа Марков кинув виклик Ківалову, публічно звинувативши того в крадіжці десяти гектарів землі в самому центрі Одеси – але не розрахував сили супротивника. Ківалов заручився підтримкою впливового місцевого митрополита Агафангела, і завдав контрудару по судовій лінії (варто зазначити, що Ківалов має величезний вплив на судову систему, його ставленик Володимир Колесніченко багато років є членом Вищої ради юстиції).

Так, Олексій Гончаренко, якого Марков переміг по своєму 133 мажоритарному округу, подав до Окружного адмінсуду Києва позов з вимогою забрати у Маркова мандат через скоєні ним на виборах масштабні фальсифікації (до речі, виборча кампанія по цьому округу, за оцінками політтехнологів, була однією з найбрудніших на всю Україну).  Нагадаємо, що Гончаренко є рідним сином і затятим ворогом мера Одеси Олексія Костусєва, який вважається близьким до Маркова. Натомість за позовом Гончаренка, судячи з усього, стояв саме Ківалов.

Відчувши, що програє, Марков почав відступати, і прилюдно начебто «помирився» з Ківаловим за посередництва того ж  митрополита Агафангела. Але це вже йому не допомогло. Цього вівторка суд залишив позов Гончаренка без розгляду, але на той час у Вищому адмінсуді вже слухався аналогічний позов Юрія Кармазіна, на «рахунку» якого вже значились позбавлення мандатів Балоги й Домбровського. Кармазін відсвяткував і третю перемогу, ВАСУ позбавив Маркова депутатства всупереч усім можливим правовим нормам.

Можна стверджувати, що позбавлення Маркова мандата – перший приклад розправи влади над «своїм», але це буде не зовсім коректно. Так, ще не встигла забутися епопея з ректором Петром Мельником, який був регіоналом «по нутру», але це не врятувало його від проблем (як Мельнику вдалося втекти – це вже окрема історія). Мельник був «своїм», але не депутатом, а Марков депутатом був, але все ж таки не «своїм». Будучи членом синьо-білої фракції, він так і не вступив до лав Партії регіонів і намагався грати окрему партію в одеському провладному політичному тераріумі, за що й постраждав. Ймовірно, наступною жертвою Вищого адмінсуду стане вже якийсь «уродзонний» нардеп-регіонал з багаторічним партійним стажем, який не захоче коливатися разом з лінією партії, або просто не поділить щось серйозне із соратниками. Принаймні логіка подій підказує саме такий сценарій, а невгамовний Юрій Кармазін обіцяє нові й нові позови.