Мовний закон утворює бюджетну «діру» у 17 млрд

«Поєхалі»: мовний закон утворює бюджетну «діру» у 17 млрд грн і не захищає мови нацменшин

Перші дні застосування мовного закону засвідчили, що він загрожує консолідації національної ідентичності, створює фінансові проблеми для бізнесу і держави й не захищатиме мов меншин, яким справді загрожує зникнення  

8 серпня 2012 року, як і прогнозував Тиждень, президент підписав мовний закон. Зрештою, було б дивно, якби один із ініціаторів останнього його ветував. Понад те, попередні обіцянки вдосконалити документ у вересні швидко були дезавуйовані позбавленою будь-якої конкретики, а відтак і відповідальності в майбутньому заявою: «Мине час – ми з вами побачимо переваги та недоліки. Якщо буде необхідно внести деякі поправки до згаданого закону, ми це зробимо».

Водночас радники вкотре підкинули Януковичу як аргумент на користь закону маніпулятивний меседж, не підкріплений дійсністю. Гарант, зокрема, сказав, що завдяки йому «ми поступово рухаємося в бік Європейської хартії про мови», яка в його уявлені зводиться до «рівності мов», хоча насправді вона не ставить під сумнів ключове значення державної і не зрівнює її з регіональними чи мовами меншин, а тим більше не передбачає витіснення зі сфери публічного застосування, як це робить документ, який підписав президент. Прикметно, що роль так званої робочої групи з удосконалення мовного законодавства, за словами її керівника, міністра охорони здоров’я (!?) Раїси Богатирьової, тепер зводитиметься до «зняття напруження в суспільстві, яку викликало прийняття закону».

З набранням чинності документом, як, за інформацією джерел Тижня, і було заздалегідь заплановано політтехнологами ПР, уже почалося протиставлення «своїх по нутру» та «чужих» регіонів країни. На Південному Сході контрольовані ПР місцеві ради різного рівня – від міських до обласних (розгляд питання у ВР АРК відкладено) – ухвалюють рішення про надання російській статусу регіональної, а об’єднана опозиція вже звернулася до місцевих органів влади (насамперед тих, де має міцні позиції) щодо блокування виконання мовного закону на місцях.

Щоправда, у мешканців Південного Сходу, розчарованих правлінням «своїх» за ці два з половиною роки, вирішення правлячою партією неіснуючої проблеми «утисків російськомовних» ентузіазму не викликало. Частина з них усвідомлюють, що саме вони, а не парламентська опозиція в кінцевому підсумку мають стати «розведеними кошенятами», як місяць тому відверто висловився диригент парламентських кнопкодавів від влади Михайло Чечетов. Іншим російськомовним просто байдуже. Тож місцевій владі довелося влаштовувати «святкування», на які місцевих бюджетників мобілізовували переважно добровільно-примусовими методами.

Спроба повторити сценарій 2004 року з поділом країни на сорти для влади зараз може виявитися ще менш успішною, ніж тоді. По-перше, внаслідок більших темпів природного скорочення населення в базових електоральних регіонах його частка серед виборців зараз менша. По-друге, відбулося часткове оновлення поколінь, а серед молоді рівень підтримки ПР, як свідчать соціологічні опитування, є значно нижчим, аніж поміж людей старшого покоління.

Нарешті, у людей є база для порівняння: вони вже бачили так звану насильницьку українізацію за помаранчевих і усвідомлюють, що це лише страшилка, а розчарування та роздратування від реального «покращення» від Януковича і Ко має численні ілюстрації в їхньому повсякденному житті сьогодні. Інша річ, що ухваленням мовного закону, на думку експертів, правляча партія може спробувати пояснити «різке зростання підтримки відповідальної політичної сили», забезпечене зовсім іншими методами. Наприклад, тими, які в минулому гарантували більш ніж 100% «явку» на низці виборчих дільниць у «нутрових» регіонах, що за очікуваного цього року реального ігнорування мешканцями Донецької та Луганської областей виборів може мати вирішальний вплив на їхні результати.

Тим часом уже тепер стає зрозуміло, що в разі імплементації всіх норм мовного закону він суттєво ускладнить економічну діяльність. Поки що про значні додаткові витрати заявили кондитери та пивовари, які апелюють до ч. 3 ст. 26 закону, що передбачає маркування товарів та інструкції до їх використання регіональною мовою. Схожа ситуація і в низці інших галузей, насамперед продовольчій та фармацевтичній. Підприємці зазначають, що виконання вимог згаданого документа призведе до багатомільйонних збитків та великої кількості порушень у зв’язку з неконтрольованим переміщенням продукції з одного регіону в інший, а відтак сприятиме розвитку корупції й тиску на бізнес. Що, зрештою, позначиться на кінцевій ціні товарів.

Шоковані «ціною мовного питання» навіть у системі виконавчої влади: за підрахунками начальника відділу департаменту фінансів соціальної сфери Мінфіну Валентини Брусилової, виконання закону потягне за собою додаткові бюджетні витрати в 17 млрд грн. Якщо його чітко дотримуватися, необхідно забезпечити державні та комунальні установи перекладачами з регіональних мов, відкрити додаткові класи та групи для меншин, які згідно з документом претендуватимуть на «регіональність», а також курси для чиновників, яких він зобов’язує відповідати регіональною мовою, якщо нею звертаються. Заміни потребуватимуть дорожні знаки, таблички з назвами вулиць.

Треба буде розробити та передрукувати формуляри і документацію регіональними мовами. Сергій Тігіпко, наприклад, уже демонстративно заявляв, що виконувати такі закони його міністерство не збирається, оскільки в державі й без того бракує коштів на соціальні видатки.Суттєві проблеми можуть виникнути і в ЦВК під час нинішньої виборчої кампанії. Комітет виборців уже звернув увагу на той факт, що кандидати в депутати можуть ініціювати публікацію інформаційних плакатів на дільницях із власною програмою кількома мовами відповідно до Закону «Про основи державної мовної політики» і Центрвиборчком буде зобов’язаний виконати цю вимогу.

Тож, вочевидь, під приводом технічних і фінансових проблем у випадку мов, котрим справді загрожує зникнення (захист яких і є предметом регулювання Європейської хартії регіональних мов), зазначений закон не виконуватиметься, натомість використовуватиметься для консервації наявного антиконституційного стану, коли українська все ще не функціонує як єдина державна мова. Будуть скасовані законодавчо визначені норми про її застосування в рекламі, телерадіоефірі, кінопрокаті, що існували раніше й обмежували засилля російськомовного продукту в країні.

Голова Нацради з питань телебачення та радіомовлення Володимир Манжосов уже заявив, що відповідно до Закону «Про засади державної мовної політики» буде скасовано в бланку ліцензій графу «мови». Тобто йдеться про процеси, за яких обмеження сфери вживання все ще єдиної державної може відбуватися без додаткових прямих видатків або ж, навпаки, з економією для імпортерів того самого російського продукту.

Коли батьки не виявлятимуть активної позиції із захисту української мови, посилиться русифікація освітнього простору, будуть призупинені або загальмовані об’єктивні процеси українізації низки великих міст. Аргументуючи необхідність надання російській статусу регіональної на засіданні міськради Одеси 13 серпня, відомий своїми антиукраїнськими поглядами мер Олексій Костусєв апелював до того, що 89% одеситів вважають за краще спілкуватися, писати і читати російською.

Проте, діставши право вибору мови навчання, за інформацією заступника начальника управління освіти Одеської міськради Вікторії Іщенко, 52% батьків цьогорічних першокласників міста написали заяви про те, щоб їхні діти займалися в школі українською. Це ознака того, що російським націоналістам на кшталт тих, які контролюють владу в Одесі, мовний закон Колесніченка – Ківалова потрібен, щоб заблокувати природний процес повернення зрусифікованих у Російській імперії/СРСР українців Південно-Східної України до своєї рідної мови. Водночас вибір батьків може свідчити й про те, що вони не пов’язують майбутнє країни з цією владою і тією мовною політикою, яку вона нав’язує, очікують повернення до нормального стану справ, коли українська буде повноцінною і єдиною державною мовою.

Довгострокові ж перспективи документа, який має чимало ознак порушення Конституції, залишаються сумнівними. Навіть президентський радник Марина Ставнійчук вказала на те, що його «ухвалення відбулося з грубим порушенням вимог ст. 47, 116–122, 130 Закону «Про Регламент Верховної Ради», а значна частина положень не узгоджуються з відповідними положеннями Конституції та міжнародних документів, ратифікованих Україною, зокрема Європейської хартії регіональних мов і мов меншин». Крім того, документ суперечить рішенню Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року. Це політичне рішення (закон про мову) може повторити долю закону про вивішування на 9 Травня червоних прапорів (скасований КСУ), однак для цього потрібне формування певних передумов, зокрема розуміння Партією регіонів неможливості утримуватися при владі за рахунок підтримки радикально проросійського електорату. Але з огляду на тенденції останнього часу такий сценарій видається малоймовірним.

Натомість у разі зміни політичної кон’юнктури й усвідомлення реалістичності зміни влади більшість КСУ в обмін на певні гарантії для переважної частини суддів, які не тісно пов’язані з командою нинішнього президента, може почати ухвалювати рішення відповідно до Конституції, а відтак скасувати мовний закон. Причому такий варіант виявиться оптимальним і для деяких нинішніх лідерів опозиції, які з технологічних причин не бажатимуть бути причетними до голосування за «обмеження прав меншин», що фігурують у мовному документі.

Джерело : УТ