КраSSная Армія. Штрихи до портрету "визволителів".

Пропоную шановному товариству  уривок з книги
Йозефа Оллергерга "Німецький снайпер на Східному фронті".
 Москва. Видавництво "Яуза-пресс", 2011 р.

стор 19
 В куті (тунелю) на вприсядки сиділо двоє росіян. А недалеко від них - ретельно законсервовані залишки двох людських тіл, які лежали на ящиках для патронів. Консервували їх, судячи з усього закоптивши на вогні. В іншому куті за купою екскрементів лежали їх кишки, які вже почали розкладатися і обгризені кістки. Трясучись від відрази, один з піхотинців,який трішки знав російську, спитав у двох вцілілих (після бою), що тут відбулось.
Вони відповіли, що їх, тридцять п"ять бійців, залишили у цьому тонелі, коли росіяни відступали, з строгими вказівками залишатись в укритті і утримувати позиції до початку контратаки Червоної Армії. Йшов місяць за місяцем, але контратака не починалась, і у них дуже швидко закінчились всі продовольчі запаси. Офіцер, який залишався з ними, тим не менше наполягав щов вони дотримувались наказу. А коли багато солдатів стали вимагати негайного відступу, він застрелив двох найбільш молодших (їм було всього-навсього по шістнадцять років) щоб утримати решту. Він холоднокровно вбив їх пострілами в шию,  а потім під дулом пістолета наказав решті випотрошити їх, розчленувати тіла і коптити над вогнем. Він заставив солдат розділити печінку трупів і з"їсти їх сирою.

стор 63
Ввійшовши я був шокований страшною жорстокістю побаченого. В бліндажі знаходились пятеро наших товаришів, який росіяни взяли в полон декілька годин тому назад. З бульканням і піною з перерізаного декількома хвилинами раніше горла кожного з них витікала кров. Втікаючи, почувши звуки німецьких пострілів, росіяни, які охороняли полонених, вирішили не брати їх з собою. Ноги вмираючих сіпалися в агонії, їх руки безпорадно дряпали землю. Ми не могли їм допомогти.

стор 91
Махнувши рукою своїм солдатам [сержант] і показавши на поранених, він віддав наказ :
-Переріжте їм горлянки, як вівцям.
Німецькі піхотинці затремтіли, побачивши диявольський блиск в очах двох монголів які підійшли. Вони вірогідніше всього були досвідченими пастухами і м"ясниками, оскільки витягнули із-за халяв своїх чобіт ножі, котрі явно взяли з собою з дому. І вони знали. як ними користуватися. Ці ножі були ідеальним знаряддям прийдешньої розправи. Без найменших ознаки емоцій монголи обходили поранених і зі знанням справи закидували голови своїх беззахисних жертв і перерізали ім горло.

стор 194
Щось пронизливо кричучи угорською і відчайдушно жестикулюючи, він [старий угорець] підштовхував піхотинця увійти у погріб. Заледве опинившись там, німецький солдат миттєво вискочив назад. Його лице стало зеленим. Прихилившись до стіни він почав рвати. Я і  інший мій товариш, побачивши це, спустились у погріб і зразу не просуваючись  далі, почали оглядатися. Від побаченого у нас перехопило подих. В погребі лежала жінка на останніх місяцях вагітності. ЇЇ живіт був розрізаний доки вона ще була жива, а малюк вирваний з неї. Жінка померла від крововтрати. А малюк, який виглядав повністю розвиненим був приколотий багнетом до стропил. Я разом з товаришем зняли вбиту дитину, загорнули у плащ-палатку  разом з матір"ю і закопали у їхньому саду.

стор 196
Двоє солдатів підтягнули його [чоловіка] до ліхтарного стовба і прив"язали його до нього за шию  та руки. Решту росіян тим часом полали його жінку, яка верещала на капот першого джипу. Один тримав її за руки, а інші розвели їй ноги. Їхній командир, у званні старшого лейтенанта, скористався своїм правом першості. Він витягув із-за халяви свого чобота ножа, і сказавши декілька вульгарних жартів, які визвали серед його солдатів страшенний регіт, розрізав і зірвав труси з угорки. Після цього він спустив штани і під регіт своїх товаришів став гвалтувати її, несамовито рухаючи своєю сракою............ Росіяни один за одним по черзі, згідно своїх звань, продовжували гвалтувати беззахисну жінку, яка нерухомо лежала на капоті. Їх молочно-мутна сперма стікала по її ногах і капала на землю, сповзаючи з капоту........... Декілька росіян знову згуртувалися навколо жінки. Вони знову про щось сперечались. Потім двоє з них підхопили ноги жінки і розвели їх, а тим часом третій витягнув з кобури сигнальний пістолет, зарядив його і засунув строл жінці між ноги. З стогоном вона прийшла до тями за мить до того, як він натиснув на спусковий гачок. Червона сигнальна ракета з свистом ввійшла в її тіло і запалала. Я ніколи раніше в своєму житті не чув такого виття, який вирвався з горла жінки, коли коли рідка вогненна лава полилась з її піхви. Збожеволівши від болю, вона скотилась з капоту і почала корчитись виючи і тремтячи. Я був паралізований жахом , але російським солдатам, як мені здалось, було до вподоби це дійство.

Німці каяться  на кожному кроці, вже навіть міністром зовнішніх справ став(ла) чоловік нетрадиційної сексуальної орієнтації, а Стокгольмський синдром німецькій нації гарантований ще на років 50.
Може пора поговорити і про "визволителів", хай теж покаяться, бо як бачимо є в чому каятися і є про що говорити! 
І розповіді які тихенько розказували на кухні мої батьки у радянські часи про відрізування статевих органів у радянських солдатів під час революції в Угорщині 1956 року, мабуть мали підгрунтя.
Тай можливо такі згвалтування як згвалтування Оксани Макар  в Миколаєві навіяні онукам розповідями "дєдов, які асвабаділі Європу"?
Хто зна, хто зна...... На жаль запитань більше чим відповідей....

12.07.2012р                                            Рівне