Житловий кодекс істотно прискорить дерибан нашої власності

Житловий Кодексу України: Ініціатори законопроекту -  Рибак В.В., Попов О.П. (київський градоначальник).

В наслідок ухвалення у 1992 році відверто популістського Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", багатоквартирні будинки з правової точки зору перетворилися на сукупність окремих квартир, відірваних як від будинків у цілому, так і від земельних ділянок, на яких ці будинки побудовані. І це при тому, що з 1989 по 1992 рік в Україні діяла юридично досконала (за винятком неврегульованого в ній «земельного питання», бо в 1989 році права приватної власності на землю не існувало як такої) Постанова Ради Міністрів СРСР від 19 травня 1989 р. N 142 «Про затвердження Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт». Постанова передбачала: - Викуп (а не безкоштовна роздача) квартир за залишковою вартістю; - Видача правовстановлюючих документів, у яких квартира визначалася не як об’єкт, який "висить у юридичному повітрі", відірваний від будинку в цілому, а як ідеальна частка всього домоволодіння; - Замовлення в органах технічної інвентаризації плану всього будинку; - Утворення товариств індивідуальних власників квартир для ефективної експлуатації будинків на основі колективного управління; - Покладання на власників квартир всіх обов’язків з утримання, поточного і капітального ремонту будинку і прибудинкової території пропорційно до розміру житлової площі їхніх квартир. Проте в 1992 році безмозкі популісти-депутати, нездатні бачити щось далі своїх корумпованих носів, вирішили, що виділяти частки, інвентаризувати і взагалі - робити з людей ЕФЕКТИВНИХ ВЛАСНИКІВ, а не жертв патерналізму держави - це довго і нудно. А тому - простіше роздати власність (і дуже дорогу!) людям, абсолютно непідготовленим до того, щоб не те що нести за цю власність належну відповідальність, а навіть просто усвідомлювати себе власниками. У підсумку, багатоквартирні будинки залишилися фактично "безгоспними" - тому що сукупність "недовласників", що живуть в своїх квартирах, аки "в хатах з краю", ніяк не може бути колективним власником ВСЬОГО багатоквартирного будинку ЯК ЦІЛІСНОСТІ. Адже Будинок (навіть найпримітивніша хрущоба) - це складна інженерно-технічна споруда, напхана комунікаціями, підключеними до централізованих систем водогону, каналізації, опалення і т.д. А для обслуговування всього цього господарства, зрозуміло, необхідні спеціальні знання. Будинки за замовчуванням продовжили (і продовжують донині) обслуговувати ЖЕКи - без будь-яких правових підстав. Адже для того, щоб у конкретного ЖЕКу виникло право обслуговувати конкретний будинок, товариство власників цього будинку має ухвалити колективне рішення про це. Зрозуміло, мешканці про це й не підозрюють, оскільки кодексів не читають, і взагалі їм (у більшості) на все це наплювати. Зрозуміло, що за таких умов тотальної безвідповідальності та повної юридичної невизначеності наш житловий фонд і комунальна інфраструктура опинилися в предколаптоїдному стані. І  час від часу він перетворюється на колапс - то в Алчевську, то в інших місцях. Також "під сурдинку" розумні люди зметикували, що всілякі підвальчики, горища та інші "смачні" шматочки будинків за межами квартир виявилися нічийними. А значить, їх можна безперешкодно подерибанити! А чому б і ні? В країні, де 99% населення упевнені, що "квартира належить мені, а весь мій будинок належить ЖЕКу, і взагалі мені на все наплювати" - було б нерозумно не обдерти роз’єднаних неписьменних людців, як липки. Дехто (1% і менше) обурювався, звісно. Мовляв, чому це місцева влада дерибанить наші підвали та горища, забудовує наші прибудинкові території - це ж наше, а не їхнє! Але лише Рішенням Конституційного Суду України від 2 березня 2004 багатоквартирні будинки були визнані цілісними майновими комплексами, а власники всіх приміщень в цих будинках - співвласниками будинків в цілому. Далі, Закон України «Про ОСББ» визнав право ОСББ як юридичної особи отримати земельну ділянку, на якій побудований будинок, та прибудинкову територію - у постійне користування або у власність. Але це право на отримання землі фактично є фікцією, оскільки надання або ненадання землі є дискреційним - таким, що здійснюється винятково на власний розсуд - повноваженням місцевих органів влади. А вони абсолютно не зацікавлені в безоплатній роздачі цих земель. Особливо - на центральних вулицях великих міст. Але обурюватися було вже пізно. Величезна кількість підвалів і горищ, які, як допоміжні приміщення, повинні належати співвласникам багатоквартирних будинків як загальне неподільне майно - були протизаконно визнані власністю територіальних громад і відчужені. Зараз буквально в кожному українському суді розглядаються сотні позовів мешканців, які вимагають повернення цих приміщень. І судова тяганина з цього приводу буде тривати вічно. Це пов’язано з тим, що, згідно з ч.4 ст. 268 Цивільного Кодексу України, позовна давність не поширюється на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконними правових актів, якими порушено його право власності або інше речове право. Між тим, на прибудинкових територіях, які є невід’ємними частинами багатоквартирних будинків як цілісних майнових комплексів, в результаті невиділення цих земель в натурі за минулі 20 років було самовільно і незаконно збудовано багато споруд. І ця «юридична бомба» вибухне під час межування в натурі земельних ділянок, яке все одно колись почнеться. З 2004 року не було фактично нічого зроблено для практичної імплементації зазначеного рішення Конституційного Суду. А саме - не внесені відповідні зміни ні до Цивільного кодексу, ані в Закон України «Про ОСББ», щоб хоча б відновити правове становище, яке існувало у 1989-1992 роках. Багатоквартирні будинки, всупереч логіці і здоровому глузду, НЕ обраховуються в БТІ як цілісні майнові комплекси. А земельні ділянки, на яких побудовані будинки, і прибудинкові території - враховуються іншими органами, а саме - управліннями земельних ресурсів. Не дивно, що значна кількість багатоквартирних будинків взагалі ніде не зареєстровані. Тобто, рівень формалізації в цьому сегменті власності, який становить більшість наявної в Україну нерухомості - дорівнює або прямує до нуля. Зазначена проблема також вирішується на законодавчому рівні - шляхом нескладної імплементації світового досвіду з урахуванням українських реалій. Співвласність у вигляді багатоквартирного будинку в правовому сенсі нічим не відрізняється від співвласності на квартиру або на автомобіль, просто співвласників значно більше. У той же час, згідно з будь-якої теорії управління - чим більше співвласників, тим важче їм домовитися з приводу володіння і користування загальною річчю. Чинне ж законодавство пропонує неналежні алгоритми для прийняття рішень співвласниками багатоквартирних будинків з питань, що стосуються утримання цих будинків і розпорядження ними. Отже, перш за все для вирішення проблем ЖКГ необхідно ДАТИ ЛЮДЯМ МЕХАНІЗМ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ КОЛЕКТИВНИХ. Однак - не такий незрозумілий і дико складний, який прописаний в нині чинному законодавстві і доступний тільки професійним юристам та / або дуже інтелектуально просунутим людям. Він повинен бути елементарним, щоб скористатися ним могли і прості смертні. Якщо цього не зробити - жодні реформи не будуть мати успіху і залишаться лише паперовими нісенітницями і 1001-м способом розпилу бабла. У людей часто виникає питання: якщо все так просто, і алгоритми можна запросто переписати із законодавства країн, в яких вони успішно працюють - ЧОМУ цього не роблять? Та все просто: за 20 років склалася стійка каста навколокоммунальних мафіозі, які отримують надприбутки від тотального безладу і правової неврегульованості питань співвласності на багатоквартирні будинки та від атомарної роз’єднаності співвласників цих будинків. Наші люди, виховані у патерналістській державі, органічно нездатні на прийняття колективних рішень щодо власної, вибачте за тавтологію, спільної власності. Цих мафіозі - греблю гати (прикиньте, скільки по країні ЖЕКів), і у них, зрозуміло, достатньо грошей на лобіювання продовження бардаку. Тим більше, що наші продажні депутатиськи (а багато з них самі є такими мафіозі) за бабло готові голосувати навіть за телефонну книгу - не кажучи вже про Житловий Кодекс. Нав’язуваний суспільству Житловий Кодекс посилить у сто крат вже наявний бардак. В середньо- та довгостроковій перспективі він доб’є країну остаточно - тобто, доробить те, чого не встиг доробити Закон "Про приватизацію державного житлового фонду". Однак у процесі повного руйнування житлового фонду та відповідної інфраструктури, лобісти і натхненники ЖК встигнуть не по-дитячому нарубати капусти. Ну а далі - хоч трава не рости. Для них це не має значення, адже вони не живуть в хрущобах - у них палаци в Кончі-Заспі і т.д. Саме професійне розуміння даних перспектив змусило мене вдатися до шеститижневого голодування для привернення уваги громадськості до планів ухвалити Житловий Кодекс. На сьогоднішній день жоден з лобістів цього кодексу не відреагував офіційно на мої аргументи. Оскільки мова йде про дуже жирні шкварки - а в кожній фракції є ті, хто ці шкварки жере за обидві щоки - ніхто й не подумає заявити, що ми маємо чистий грабіж наївного населення. Ніхто не зайде до Віктора Федоровича не скаже йому про це. Сьогодні наш Президент впевнений, що справедливість - це коли тарифи на послуги ЖКГ однакові по всій країні. І ніхто не підкаже йому, що не можуть бути однаковими тарифи для тих, хто живе в хрущовках, і тих, хто живе в Межигір’ї. Адже вартість утримання в кожному випадку різна. І вода не може коштувати однаково по всій країні. Якщо ЖК ухвалять у тому вигляді, в якому він є, з розділом про управляючі компанії, які знищать країну, то ми не вигребемося із цього ніколи. http://infocorn.org.ua/news/urn:news:863325E